Тяглість козацького (малоросійського) патріотизму. Українські автономісти під час російсько-французької війни 1812 р. Українське масонство.

У своїх мемуарах Наполеон згадував, що у разі перемоги над Росією він мав намір створити “європейську асоціацію, засновану за одними принципами і таку, що діяла б за одними засадами”. Невід’ємною складовою образу Росії стали уявлення щодо південно-західної частини цієї імперії. Урядові Франції вдалося згромадити певну кількість інформації стосовно кожного з-поміж чотирьох її уявних регіонів. Найдокладніше було охарактеризовано ситуацію Південно-Західного краю. В оповідях переважала тенденція зображати Волинь, Поділля й, особливо, “польську Україну”. Польські інформатори французького уряду також мали свідомість, що ці краї могли зацікавити Наполеона насамперед як джерело поповнення його армії, тому оповідали про їхнє населення у тому світлі, в якому уява імператора вже була готовою привласнити їхній образ.

Наполеон у своєму зверненні до представників “Генеральної конфедерації Польського королівства” висловив сподівання, що “Волинь, Поділля й Україна надихатимуться тим самим

Оскільки у джерелах інформації уряду Наполеона українських козаків здебільшого описано як організовану військову силу, то є підстави вважати, що інтерес французьких офіційних чинників до козацтва був насамперед воєнно-стратегічним. В основі зацікавлення французького уряду українським козацтвом лежало бажання дослідити одну зі складових військової могутності Російської імперії, збагнути механізм підпорядкування козацьких військ царській владі, оцінити ступінь прив’язаності та відданості козаків останній.

У уяві урядовців Наполеона козаки постали як військове нас;вони українців відокремлювалм від малоросів, які ввжались мирним нас аграрного типу.

Масонство вважало релігію важливим елементом ідеологічного впливу на маси, при цьому не надаючи переваги жодному віровченню, стверджуючи, що всі вони рівні між собою, однаково минущі і недосконалі. Ще за Катерини II, Павла I та,Олександра I високопосадові особи належали до масонської організації. Серед них - граф П.О. Строганов (ложа «Великий Схід Франції»), граф М.М. Новосильців (ложа "Об’єднані друзі”), О.Д. Балашів (ложі "Об’єднані друзі” і "Палестина”), граф В.П. Кочубей (ложа "Мінерва) та ін.

Про наміри "реформувати російське православ’я за допомогою масонства”→масон граф Сперанський, із 1808 пропонував для реалізації цих планів заснувати особливу масонську ложу та зобов’язати найбільш "здібних” священнослужителів брати участь в її діяльності. Ритуал для такої ложі був розроблений керівником ложі "Полярна зірка” Фесслером та обговорений на її засіданні у 1810 році. Однак, новостворена масонська ложа у Троїце-Сергієвській Лаврі проіснувала недовго. Її було оголошено єретичною і невдовзі закрито.

На початку XIX ст. у Російській імперії запрацювали масонські організації "Філадельфійська церква” та "Біблійне товариство”, у роботі яких брали участь православні ієрархи.У Росії було засновано 289 відділів цього товариства, очолюваних масонами.

Серед учасників масонських лож були і представники українського православного духовенства, -Феодосій Левицький, Федір Лисевич та ієромонах Феофіл.

У 1826 указ про заборону всіх таємних товариств і гуртків, передусім масонських.