ВИВЧЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ СТРУКТУРИ ПІДПРИЄМСТВАВ даному розділі необхідно охарактеризувати діючу організаційну та управлінську структури в досліджуваному підприємстві, схематично її відобразити та охарактеризувати поелементно кожен із її елементів. Практично вказати на дієвість та ефективність Згідно з останніми досягненнями теорії та практики менеджменту структура організації повинна забезпечити реалізацію її стратегії. Оскільки з часом стратегії змінюються, то виникає необхідність у відповідних змінах організаційних структур. Категорія „структура” відображає будову та внутрішню форму системи. Зв’язок елементів у структурі підпорядкований діалектиці взаємовідношення частини і цілого. Наявність структури — невід’ємний атрибут всіх реально існуючих систем, бо саме структура надає їм цілісності. Категорія „структура” означає відносно стійкі зв’язки, які існують між елементами організації. Структура сприяє збереженню стійкого стану системи. Стосовно системи структура є показником її організованості. Існує велика кількість визначень організаційної структури управління виробництвом, і відрізняються вони за рівнем деталізації досліджуваного предмета. Наведемо кілька з них. Структура, яка відображає синтез взаємозв’язків різних елементів, що функціонують для досягнення встановленої мети, називається організаційною. Отже, організаційна структура будь-якої системи пов’язана з досягненням її глобальної мети. Згідно з іншим визначенням, організаційна структура — це конструкція організації, на основі якої здійснюється управління фірмою. Ця конструкція має або формальний, або неформальний вираз і охоплює два аспекти: Ø вона охоплює канали влади та комунікації між різними адміністративними службами та працівниками; Ø інформацію, яка передається цими каналами. Організаційну структуру управління визначають також як категорію менеджменту, яка відображає організаційний бік відносин управління і становить єдність рівнів і ланок управління у їх взаємозв’язку. Ланка управління — відокремлений орган (працівник), наділений функціями управління, правами для їх реалізації, визначеною відповідальністю за виконання функцій та використання прав. Рівень управління — сукупність ланок управління на певному щаблі ієрархії управління. Рівні управління, поєднуючи різні ланки, характеризують рівень концентрації процесу управління і послідовність підпорядкування одних ланок іншим зверху донизу. Організаційна структура управління визначається також як склад, взаємозв’язки та супідрядність організаційних одиниць (підрозділів) апарату управління, які виконують різні функції управління організацією (підприємством). Згідно з цим визначенням основними елементами організаційної структури управління є: 1) склад та структура функцій управління; 2) кількість працівників для реалізації кожної управлінської функції; 3) професійно-кваліфікаційний склад працівників апарату управління; 4) склад самостійних структурних підрозділів; 5) кількість рівнів управління та розподіл працівників між ними; 6) інформаційні зв’язки. Отже, кожне з визначень вносить свій вагомий внесок у розуміння суті організаційних структур управління підприємством (організацією). Зрозуміло, що чим досконаліша організаційна структура управління, тим ефективніший вплив управління на процес виробництва (надання послуг). Для цього організаційна структура повинна відповідати певним вимогам: • адаптивність (здатність організаційної структури пристосовуватися до змін, що відбуваються у зовнішньому середовищі); • гнучкість, динамізм (здатність чітко реагувати на зміну попиту, вдосконалення технології виробництва, появу інновацій); • адекватність (постійна відповідність організаційної структури параметрам керованої системи); • спеціалізація (функціональна замкнутість структурних підрозділів, обмеження та конкретизація сфери діяльності кожної керуючої ланки); • оптимальність (налагодження раціональних зв’язків між рівнями та ланками управління); • оперативність (недопущення безповоротних змін у керованій системі за час прийняття рішення); надійність (гарантованість достовірності передачі інформації; економічність (відповідність витрат на утримання органів управління можливостям організації; простота (легкість для персоналу розуміння та пристосування до даної форми управління та участі у реалізації мети організації). На побудову організаційних структур управління впливає система факторів, яка стосується і об’єкта, і суб’єкта управління. Серед факторів є група регульованих і нерегульованих, а також таких, що виявляють безпосередній або опосередкований вплив. До найбільш вагомих факторів належать: розміри виробничої діяльності фірми (середня, мала, крупна); виробничий профіль фірми (спеціалізація на виробництві одного виду продукції або широкої номенклатури виробів різних галузей); характер продукції, що виробляється, та технологія її виробництва (продукція видобувних чи обробних галузей, масове чи серійне виробництво); сфера інтересів фірми (орієнтація на місцевий, національний чи зовнішній ринок); масштаби зарубіжної діяльності і форми її здійснення (наявність дочірніх підприємств за кордоном, в т. ч. виробничих, збутових тощо); характер об’єднання (концерн, фінансова група тощо). Організаційна структура управління - це форма системи управління, яка визначає склад, взаємодію та підпорядкованість її елементів. В практиці господарювання традиційно розрізняють декілька типів організаційних структур управління: 1) Лінійна організаційна структура управління - це така структура між елементами якої існують лише одноканальні взаємодії. За лінійної структури кожний підлеглий має лише одного керівника, який і виконує всі адміністративні та спеціальні функції у відповідному підрозділі. Переваги лінійної організаційної структури управління: - єдність і чіткість розпоряджень; - погодженість дій виконавців; - простота управління (один канал зв'язку); - чітко виражена відповідальність; - оперативність у прийнятті рішень; - особиста відповідальність керівника за кінцеві результати діяльності свого підрозділу. Недоліки лінійної організаційної структури управління: - високі вимоги до керівника, який повинен бути підготовлений усебічно, щоб забезпечити ефективне управління; - відсутність ланок з планування і підготовки рішень; - перевантаження інформацією, безліч контактів з підлеглими, вищестоящими і суміжними структурами; - концентрація влади в управлінській верхівці. 2) Функціональна організаційна структура управління - це така основу якої становить поділ функцій управління між окремими підрозділами апарату управління. За функціональної структури управління кожний виробничій підрозділ отримує розпорядження одночасно від кількох керівників функціональних підрозділів підприємства. Переваги функціональної структури: - висока компетентність фахівців, які відповідають за здійснення конкретних функцій; - звільнення лінійних менеджерів від рішення деяких спеціальних питань; - стандартизація, формалізація і програмування явищ і процесів; - виключення дублювання і паралелізму у виконанні управлінських функцій; - зменшення потреби у фахівцях широкого профілю. Недоліки функціональної структури: - надмірна зацікавленість у реалізації цілей і завдань "своїх" підрозділів; - труднощі в підтримці постійних взаємозв'язків між різними функціональними службами; - поява тенденцій надмірної централізації; - тривалість процедур прийняття рішень. 3) Лінійно - функціональна організаційна структура управління - це така, яка опирається на розподіл повноважень та відповідальності по функціях управління та прийняття рішень по вертикалі., ця структура дозволяє організувати управління за лінійною схемою (директор - начальник цеху - майстер), а функціональні відділи апарату управління підприємства лише допомагають лінійним керівникам вирішувати управлінські завдання. При цьому лінійні керівники не підпорядковані керівникам фунціональних відділів апарату управління. Переваги лінійно-функціональної структури: - краща підготовка рішень і планів, пов'язаних зі спеціалізацією працівників; - звільнення головного лінійного менеджера від детального аналізу проблем; - можливість залучення консультантів і експертів. Недоліки лінійно-функціональної структури: - відсутність тісних взаємозв'язків і взаємодії на горизонтальному рівні між виробничими відділеннями; - недостатньо чітка відповідальність, тому що той, хто приймає рішення, як правило, в його реалізації не участь бере; - надмірно розвинута система зв'язків по вертикалі, тобто тенденція до надмірної централізації. 4) Дивізіональна організаційна структура управління - така, яка характерна тим, що кожний виробничій підрозділ (дивізіон, відділення) корпорації має свою власну, досить розгалужену структуру управління, що забезпечує його автономне функціонування. Лише декілька стратегічних функцій централізовані на рівні адміністрації всієї корпорації. Дивізіональні організаційні структури управління використовуються великими підприємствами зі значною кількістю виробничих відділень, які функціонують в умовах динамічного середовища. 5) Матрична організаційна структура управління - це така, в якої поряд з лінійними керівниками підприємства та функціональним апаратом управління виділяють ще й тимчасові предметно - спеціалізовані ланки - проектні групи, які формуються з спеціалістів постійних функціональних відділів. При цьому вони лише тимчасово підпорядковані керівнику проекту. Після завершення робіт над проектом вони повертаються до своїх функціональних підрозділів. Керівник проекту виконує роль лінійного керівника по відношенню до спеціалістів проектної групи. Одночасно він є функціональним керівником по відношенню до виробничих підрозділів підприємства, що забезпечують реалізацію проекту. Використання матричної структури виправдано в умовах високодинамічного середовища, підприємствами з великою кількістю виробництв обмеженого жит"євого циклу. Таблиця 2.1
|
