Конституція Другої республіки у Франції. Луї Наполеон.

12 листопада 1848 р. була прийнята нова Конституція, яка проголошувала у Франції буржуазну республіку. Девізом Другої республіки стало: «Сім'я, праця, власність і суспільний порядок». Недоторканними залишалися стара організація управління, включаючи і місцеве - муніципалітети, суд та армія. Законодавча влада передавалася однопалатним Національним зборам (750 депутатів). Виборче право надавалося чоловікам з 21 року, ценз осідлості становив 6 місяців.

Виконавчу владу очолював Президент республіки. Йому було надане право ведення переговорів з іншими державами, оголошення війни і укладення миру, призначення і зміщення міністрів та вищого командного складу армії тощо. Ознакою влади президента стало закріплення у його повноваженнях права помилування

Буржуазія прагнула створити в особі президента такий центр сили, який би став гарантом соціальної стабільності і недопущення повтору подій червня 1848 р. Хоча ст. 19 гарантувала принцип розподілу влад, але призначення суддів і прокурорів також потрапило до президентських прерогатив. Тим самим виконавча влада убезпечувала собі лояльність судової.

10 грудня 1848 р. президентом став Луї-Наполеон Бонапарт.(прояшов завдяки голосам селян)

Республіканський уряд навесні 1848 р. не лише не зменшив колишні податки, але й підвищив їх, зокрема і на земельну власність.

Установчі збори поступилися місцем обраним на основі Конституції Законодавчим зборам. Монархісти усіх мастей (прихильники династій Бурбонів, Орлеанів чи Наполеонів) отримали 500 мандатів з 750, 70 мандатів мали помірковані республіканці, ще 180 - республіканці ліві. Законодавчі збори стали ареною політичної боротьби двох полярних політичних течій - республіканської і монархічної.

11 червня 1849 р. Ледрю-Роллен від імені лівих республіканців виніс на обговорення Зборів пропозицію про віддання під суд президента та усіх членів уряду за порушення Конституції (йшлося про використання збройних сил республіки для боротьби проти свободи і незалежності інших народів). Ця пропозиція була відкинута більшістю голосів. 13 червня ліві республіканці спробували влаштувати демонстрацію в Парижі, виступи в Тулузі, Страсбурзі та інших містах країни. Цей заколот був придушений силою зброї. 34 депутати-республіканці були віддані під суд, решта лідерів цієї політичної течії втекли за кордон. Газети і клуби республіканського напряму були закриті.

31 травня 1850 р. Законодавчі збори прийняли новий виборчий закон, за яким вводився трирічний ценз осідлості та інші антидемократичні обмеження. Близько 3 млн сільських наймитів та робітників-поденників втрачали право голосу.

Стаття 45 Конституції виключала повторне обрання президента. Владі Луї-Наполеона протистояли і дві монархічні течії в Законодавчих зборах - легітимісти, чиїм кандидатом на престол був граф Шамбор, та орлеаністи з кандидатурою графа Паризького. Президента підтримувало Товариство 10 грудня, створене з його прихильників і назване на честь перемоги на президентських виборах 1848 р. Користуючись правом призначення вищих посадових осіб, президент призначив командуючого паризьким гарнізоном та начальника столичної поліції з числа своїх прихильників