Філософські погляди В. Соловйова

Найвидатнішим російським філософом, який намагався створити цілісну світоглядну систему релігійної філософії, що пов'язала б воєдино питання релігійного та соціального життя людини, був В. С. Соловйов (1853-1900 рр.). З дитинства, завдяки дідові-священику, в нього плекалося релігійне почуття, любов до поезії, інтерес до народної творчості, розвивалося містичне ставлення до природи. У процесі світоглядної еволюції він перейшов від вивчення соціальних ідеалів соціалізму та комунізму до студіювання історії філософії. Вивчення теорій Спінози, Шопенгауера, Гартмана, а потім Гегеля, Шеллінга привело до створення власної філософської системи.

Основою його світогляду стало християнство, але не у вигляді окремої конфесії: православ'я, католицизму або протестантизму. Особливість підходу Соловйова полягає в тому, що він відстоював об'єднання всіх християнських конфесій, тому його вчення має міжконфесіональний, екуменічний характер. Іншою особливістю філософії Соловйова є те, що він спробував включити до християнського світогляду найновіші досягнення природознавства, історії та філософії, створити синтез релігії та науки.

Ідея всеєдності - центральна у філософії В. Соловйова. Відштовхуючись від слов'янофільської ідеї соборності, Соловйов надає цій ідеї космічного значення, онтологічного забарвлення. Він вважає, що все суттєве є єдине, всеохоплююче. Нижчі та вищі рівні буття взаємопов'язані, тому що оскільки нижче виявляє своє тяжіння до вищого, то й кожне вище «вбирає в себе» нижче. Божественна Трійця в її зв'язку з усіма божественними творіннями і з людиною виступає онтологічною основою всеєдності, основним принципом якої є: «Все єдине в Бозі». Всеєдність — це єдність творця та творіння. Бог у Соловйова -«космічний розум», «істота надособиста», «особлива організуюча сила, що діє в світі» (тобто Бог не має антропоморфних рис).

В. Соловйов вважає: навколишній світ не може розглядатись як досконале творіння, що безпосередньо виходить із творчої волі одного божественного художника. Для правильного розуміння Бога мало визнавати абсолютну істоту, необхідно прийняти його внутрішню суперечливість. Наслідуючи неоплатонівську традицію, Соловйов вводить у свою систему поняття «ідеї» та «світової душі». «Божественний розум», «органічна сила», на думку філософа, розпадається на безліч елементарних сутностей або вічних і незмінних причин, які лежать в основі будь-якого предмета або явища. Ці сутності - атоми, які своїми рухами та коливаннями утворюють реальний світ. Атоми для Соловйова - особливі еманації Божества, «живі елементарні істоти» або ідеї. Кожна ідея володіє певною силою, що перетворює її на діяльну істоту.

На думку Соловйова, дійсність неможливо розглядати в нерухомих формах, оскільки все, що існує, полягає в послідовності змін. Для обґрунтування динаміки буття (поряд з ідеями) філософ вводить таке активне начало, як «світова душа». Саме вона виступає безпосереднім суб'єктом усіх змін у світі, її основна ознака - особлива енергія, яка одухотворює все існуюче, але вона діє не самостійно, бо потребує божественного імпульсу. Він проявляється в тому, що Бог дає «світовій душі» ідею всеєдності як визначальну форму всієї її діяльності.

Ця вічна божественна ідея дістала назву Софії — мудрості. Софія - головне поняття системи Соловйова. На відміну від неоплатоніків, Соловйов інтерпретує це поняття таким чином, що світ - не тільки творіння Бога. Основою та сутністю світу є «душа світу» - Софія, яка пов'язує творця та творіння, надає спільність Богу, світу і людству.

Велика заслуга Соловйова в тому, що він розробив християнську метафізику, тобто вчення про перетворення тілесності як необхідної умови досягнення абсолютного морального ідеалу, а також розвинув концепцію еволюції та сутності історичного процесу. Він розглядає християнство як релігію життя й абсолютної повноти духовного та тілесного буття. езважаючи на ряд недоліків, саме Соловйов створив оригінальну російську систему філософії та заклав основи цілої школи російської релігійної та філософської думки.