Загальні принципи права і міжнародне право.

Внесення до ст. 7(2) XII Га­азької конвенції, а згодом до §с п. 1 ст. 38 Статуту Постійної палати міжнародного правосуддя положення про право Міжнародного призо­вого суду застосовувати в разі відсутності договірних або звичаєвих норм «загальних принципів права і справедли­вості» започаткувало гостру дискусію в теорії міжнарод­ного права.

Сподівання на те, що ця проблема вирішиться під час вироблення Статуту Міжнародного Суду ООН, виявили­ся марними. Стаття 38 Статуту тільки додала гостроти проблемі й активізувала дискусії на всю другу половину XX ст. У ній, зокрема, записано:

«1. Суд, який зобов'язаний вирішувати передані йому спори на підставі міжнародного права, застосовує... за­гальні принципи права, визнані цивілізованими націями».

Термін «на підставі міжнародного права» для багатьох учених (Т. Джіл, Г. Мореллі, Г. Кельзен, І. Кунц, І. Лука-шук, Дж. Старк, П. Саваськов та ін.) виявився неперекон­ливим, і вони продовжували вважати, що «загальних прин­ципів права» як джерел міжнародного права взагалі немає.

Втім під впливом ст. 38 почали зростати й лави при­хильників «загальних принципів». Досить популярною серед науковців (Дж. Брайєрлі, Л. Ле Фюр, П. Буркен,

A.Фердросс, Г. Лаутерпахт, П. Ляпрадель та ін.) стала думка, що «загальні принципи права» є принципами при­родного права, які діють у системі міжнародного права і складають її основу. З цим не погодилися прихильники позитивістського напряму (Д. Анцилотті, С. Б. Крилов, B. М. Дурденевський, Є. О. Коровін, В. М. Корецький, Г. П. Жуков, М. М. Мінасян та ін.), які вбачали в «за­ гальних принципах права» лише принципи міжнародного позитивного права. Щоправда, позитивісти не були од­ ностайними. Значна частина з них (М. Віраллі, В. Фрід- ман, А. Блондель, П. Гугенхейм, П. Валліндес, X. Уол- док, Я. Броунлі, П. П. Лукін, І. Діакону, М. Геновскі та ін.) висловилися, що «загальні принципи права» є спільними для всіх національних правових систем.

Окрема група вчених (Ш. Руссо, Н. Політіс, Р. Ку-адрі, Р. Фолк, М. О. Хадсон та ін.) спробувала примири­ти позитивістів твердженням, що «загальні принципи пра­ва» є спільними як для національних правових систем, так і для міжнародного права. Згоди досягнуто так і не було; дискусія триває й до сьогодні, і, здається, без перспектив на її завершення.

Статут Міжнародного Суду ООН закріплює «загальні принципи права» як джерела сучасного міжнародного права. Практика Міжнародного Суду ООН засвідчує, що він неохоче використовує це джерело, тобто своєю діяль­ністю ставить під сумнів справедливість статутного поло-

ження. За більш як 50 років своєї діяльності Суд лише декілька разів використав «загальні принципи права».

Тому деякі вчені (Л. А. Алексідзе, Ж. Тускоз, Г. І. Тун-кін та ін.) запропонували нове тлумачення сутності «за­гальних принципів права». На їхню думку, загальні прин­ципи права є спільними правовими поняттями, логічни­ми правилами, технічними принципами, які використо­вуються в тлумаченні й застосуванні права як міжнарод­ного, так і внутрішньодержавного. Свій початок вони бе­руть як у концепціях природного права, так і в основних положеннях міжнародного і внутрішньодержавного права (особливо римського права). Значна кількість загальних принципів права є трансформованими у право законо­мірностями розвитку суспільних відносин, принципами функціонування систем управління в суспільстві.

У юридичній літературі називаються різні загальні принципи. Якщо їх об'єднати, то вийде приблизно така сукупність:

1. Загальні принципи, які трансформувались у право через закономірності розвитку суспільних відносин (осо­бистий позов, який виник із делікту, вмирає разом із су­б'єктом; моя дія, вчинена мною проти моєї волі, — не моя дія; не можна врахувати випадкові події і нікого не можна зобов'язати їх передбачити; оскільки природа нічо­го не робить стрибками, цього не повинен робити закон; добро народу є вищий закон та ін.).

2. Загальні принципи, які склалися у праві на основі принципів функціонування систем управління в суспіль­ствах (справедливість і благо є законом законів; застере­ження, що забороняє відмову, недійсне із самого почат­ку; незаконна умова не вважається обов'язковою; де є вина, там має бути покарання тощо).

3. Загальні принципи права, які склалися на основі розвитку правових систем (міжнародних і національних): а) загальні принципи матеріального права (ніхто не по­винен мати вигоду (користь) від здійсненого ним право­порушення; ніхто не може надати права доти, доки воно йому не належить (не надане); lex posterior derogat priori; рішення, винесене щодо спору між суб'єктами, не сто­сується суб'єктів, які не є учасниками спору; lex specialis derogat general!; nemo plus juris transfere potest, quam ipse habet — ніхто не може передати іншому більше прав, аніж

він сам їх має та ін.); б) загальні принципи процесуаль­ного права (не слід стверджувати того, що, будучи дове­деним, не має відношення до справи; вислухай і іншу сто­рону; тягар доведення лежить на тому, хто стверджує, а не на тому, хто заперечує; обов'язок доброго судді — приймати рішення, які сприяють розвитку правосуддя; тлумачення закону не породжує порушення права та ін.); в) доктринальні або концептуальні загальні принципи (від слів закону не можна відходити тощо).

4. Загальні принципи внутрішньодержавного права (по­карання за державну зраду перевищує покарання за будь-які злочини; шлюб між чоловіком та жінкою відповідає законам природи та ін.).

5. Загальні принципи міжнародного приватного права (згідно з міжнародним правом торгівля має бути загальною і не перетворюватися на монополію та джерело приватно­го прибутку для небагатьох; шлюб є дійсним за законами місця його здійснення; принцип «закон суду» та ін.).

6. Загальні принципи міжнародного публічного права (власник території володіє нею до неба і до найбільших глибин; публічне користування берегами річки — це, згід­но з міжнародним правом, те ж саме, що і користування самою річкою, та ін.).

Загальні принципи права не можна ототожнювати з принципами сучасного міжнародного права, хоч вони й формулюють загальні засади, головні ідеї у праві. Приро­да, зміст принципів сучасного міжнародного права і за­гальних принципів права різна. Так, принципи сучасного міжнародного права формуються на основі чинних міжна­родних звичаїв та міжнародних договорів. Загальні прин­ципи права формуються на основі функціонування пра­вових систем як закономірності, результат такого функці­онування.

Головним для принципів сучасного міжнародного пра­ва є регулювання міжнародних відносин, а потім неузгод-женостей у правовій системі. Головним для загальних принципів права є регулювання неузгодженостей у пра­вовій системі, а потім регулювання відносин.

Принципи сучасного міжнародного права є вищими імперативними нормами міжнародного права. Загальні принципи права є правилами юридичної логіки, юридич­ної техніки.

Принципи сучасного міжнародного права характерні тільки для системи міжнародного права або для її галузі чи інституту. Загальні принципи права характерні не тільки для міжнародних, а й для національних правових систем.

Принципи сучасного міжнародного права можуть формулювати два і більше правил поведінки. За структу­рою загальні принципи права здебільшого вміщують лише одне правило в один принцип.

Принципи сучасного міжнародного права у міжна­родній практиці застосовуються дуже часто. Загальні принципи права у міжнародній практиці застосовуються дуже рідко. Так, 1923 р. у рішенні Американо-німецької змішаної комісії з претензій було застосовано загальний принцип права. Як інший приклад можна вказати на рі­шення німецько-португальського суду 1928 р.

Загальні принципи права хоч і є правовими положен­нями, але за сутністю не є нормами права. Вони можуть застосовуватися в міжнародному праві лише за згодою держав або міждержавних організацій. Втім, міждержавні організації для регулювання міжнародних відносин виро­били свій досить ефективний засіб — рішення — і тому майже не вдаються до застосування загальних принципів права.