М. Севастополь 3 страницаДжерело: www.clusterland.at Починаючи з січня 2006 року за діяльність 5 кластерів у Верхній Австрії відповідає компанія Clusterland Oberösterreich GmbH, яка належить Агентству з управління технологіями та місцевого розвитку (TMG) федеральної землі Верхня Австрія (61%), Торговельній палаті Верхньої Австрії (19,5%) та Федерації австрійської промисловості (19,5%). Малюнок 4: Кластери Clusterland GmbH’s
Італія Італія є дуже добре відомим зразком формування кластерів на основі промислових агломерацій італійського типу, відомих як «промислові райони» (distretti industriali). Успішні ініціативи у сфері кластерної політики мають довгу історію та кілька зразків реалізації. Представлений нижче ситуаційний огляд присвячений ініціативі з підтримки інтернаціоналізації та розвитку транскордонних кластерів, що є вельми важливим для розробки стратегії в Україні. У цьому огляді розглядається роль Італійського інституту зовнішньої торгівлі (Istituto nazionale per il Commercio Estero – ICE) у заохоченні міжнародного розвитку регіонів Італії. Рамки політики Модель Третьої Італії Для розуміння рамок кластерної політики Італії слід розібратися в моделі промислових районів. Промисловий район є агломерацією фірм (більшість яких є малими та середніми підприємствами) на досить обмеженій та невеликій території. Як відзначали італійські економісти Джакомо Бекаттіні та Себастьяно Бруско, виробничі малі та середні підприємства в Італії зазвичай концентруються в межах промислових районів. У цих районах малі фірми пов’язані одна з одною та формують міжкорпоративні мережі. Таким чином, район є сприятливим середовищем для утворення мереж малих і середніх підприємств.
Малюнок 5: Промисловий район та мережі МСП
Ось типові характеристики району: - наявність взаємної залежності між фірмами; - поділ ланцюжка формування вартості на окремі операції; - спільні норми, соціально-культурні чинники, які спрощують співпрацю між фірмами; - широке промислове «ноу-хау»; - інноваційна спроможність; - обмін інформацією суто місцевого характеру; - матриця інститутів підтримки та сервісу. МСП концентруються за територіальним і галузевим принципом, та мають спільну культуру з внутрішніми, зовнішніми та горизонтальними зв’язками. Вони розміщуються на досить незначних територіях відповідно до своєї продукції у вигляді монокультурних зон, вертикальна інтеграція в яких є вельми слабкою, а виробничий процес відбувається на засадах співпраці між кількома фірмами. Середня кількість найманих працівників є досить низькою — в багатьох випадках до 10 працівників. Типовими зразками італійських районів є Прато, Вальдеза, Модена тощо. Регіони Італії, які характеризуються організацією промисловості за районним принципом, складають так звану «Третю Італію», продуктивність якої є вищою за середню продуктивність регіонів Італії. Відповідно до результатів досліджень, «Модель Третьої Італії» характеризується своєю внутрішньою економічною міццю завдяки економії на масштабі та гнучкості, що дозволяє братися за замовлення будь-якого типу. «Гнучка спеціалізація» вважається центральним елементом районної моделі. Мова йде про дуже щільні мережі стосунків між різними агентами, а не про внесок конкретних осіб, які відповідають за конкурентоспроможність району, його інноваційний потенціал та використання ділових можливостей. Навички розподілені між сотнями та тисячами осіб, що забезпечує розвиток цілих громад на додачу до розвитку окремих фірм. Співпраця між агентами забезпечується на основі таких нетрадиційних механізмів координації, як довіра, взаємність та пристосування один до одного. За результатами останніх досліджень, спостерігаються повільні процеси змін у спеціалізації районів Італії, що вказує на те, що тепер вони: - переходять від виробництва споживчої продукції на виготовлення приладів (механізмів та обладнання), призначених для виробництва споживчої продукції, яку вони виробляли раніше; - переносять виробничі потужності, головним чином, до країн Східної Європи або країн, що розвиваються; - будують комерційні мережі. З огляду на конкурентний тиск зараз виникають сумніви з приводу здатності районів Італії, котрі колись вважалися основою зростання та експорту Італії (на них припадає більше 40% робочої сили виробничих та експортних галузей країни), зберігати свою конкурентоспроможність на глобальному ринку. Кластерна політика Що стосується кластерної політики Італії, варто відзначити, що до 1991 року італійське законодавство не визнавало кластерів (стосунки з державними органами підтримувалися через консорціуми та місцеві асоціації), а після 1991 року визначення кілька раз зазнавало змін. Регіони Італії були визначені Конституцією як державні органи, відповідальні за розробку та реалізацію політики щодо тих промислових районів (або кластерів), чиї комплексні мережі соціально-культурних та економічних зв’язків протягом сотень років спиралися на виробничі реалії міст та малих центрів Італії. Політика підтримки інтернаціоналізації кластерів Останнім часом розвивається потужна політична ініціатива, спрямована на підтримку процесу інтернаціоналізації промислових кластерів в Італії, що стала відомою під назвою meta distretto або «мета-район». Мета-район є виробничою мережею, яка складається з кількох малих і середніх підприємств однієї й тієї самої галузі, та виходить за місцеві межі, охоплюючи різні країни. Мета-райони розвиваються як інструмент зовнішньоторгової політики під проводом Інституту зовнішньої торгівлі, ІСЕ. ІСЕ («Істітуто націонале пер іль комерчіо естеро» — Національний інститут зовнішньої торгівлі») є державним органом, якому доручено розвивати, підтримувати та плекати економічні й торгові стосунки італійських підприємств за кордоном, приділяючи особливу увагу малим і середнім підприємствам, їхнім мережам та консорціумам, і заохочувати промислову співпрацю та іноземні інвестиції в Італію. ІСЕ має штаб-квартиру в Римі й мережу з 16 місцевих філій в Італії та 107 представництв у 84 країнах світу. Використовуючи модель промислових районів, ІСЕ ставить собі за мету вийти за межі своєї традиційної ролі з заохочення зовнішньої торгівлі Італії (у вигляді участі в суто комерційних заходах або просування іміджу) шляхом: визначення нових форм співпраці між італійськими та іноземними малими й середніми підприємствами; підтримки «розширення» кластерів за державні кордони. Незважаючи на провідну роль регіонів у стимулюванні кластерів, потенціал ІСЕ у сфері стимулювання інновацій та формування місцевих і міжнародних мереж робить Інститут стратегічним партнером, який підтримує зусилля регіонів Італії, спрямовані на подальший розвиток і впровадження дієвої політики формування кластерів з місцевою базою. Цей новий підхід є важливим для передання галузевого й промислового «ноу-хау», що забезпечує розширення діяльності італійських підприємств на міжнародному ринку. Будова політики ІСЕ допомагає італійським фірмам і кластерам створювати райони на зразок італійських за кордоном, а саме в тих країнах, де вони відкривають свої виробничі підприємства в рамках процесу переміщення промисловості. Для прикладу можна навести Східну Європу. Зокрема, в Румунії ІСЕ допомагає італійським фірмам формувати структури, подібні районам, у сфері виробництва взуття. Завдяки адміністративній деволюції (делегуванню адміністративних повноважень) на регіони Італії була покладена провідна роль у тому, що стосується інтернаціоналізації їхніх власних економічних систем. ІСЕ підписав меморандуми про взаєморозуміння з усіма регіонами,прагнучи обмежити небезпеку розпорошення зусиль, пов’язаних із ініціативами за кордоном. Кілька меморандумів про взаєморозуміння, що мали на меті спільне здійснення заохочувальних заходів, були підписані й з низкою інших сторін, включаючи національну асоціацію торговельних палат. Міністерство міжнародної торгівлі розробляє стратегічні керівні принципи діяльності ІСЕ. Ці керівні принципи враховуються в плані національної політики, в якому явно зазначаються кластери, що розглядаються як угруповання, котрі сприяють забезпеченню конкурентоспроможності економіки Італії. Через це документ віддає пріоритет ініціативам, узгодженим із діловими асоціаціями та представниками кластерів, які мають на меті формування угруповань підприємств. Кластери та інші угруповання фірм стимулюються також прямими заходами (наприклад, шляхом фінансування техніко-економічних обґрунтувань можливих спільних іноземних інвестицій). ІСЕ прагне не лише стимулювати зовнішню торгівлю Італії, беручи участь у комерційних заходах чи просуваючи імідж країни, але й визначати нові форми співпраці між італійськими та іноземними малими й середніми підприємствами, поширюючи в такий спосіб модель італійських промислових районів. Участь ІСЕ у формуванні мета-районів обґрунтовується тим, що за поточних неможливо уникнути виведення виробництва за кордон, і тим, що корисніше не кидати італійські фірми на закордонних ринках напризволяще, а надавати їм необхідну допомогу. Закордонні представництва ІСЕ відіграють ключову роль у тому, що стосується надання компаніям інформаційних послуг та сприяння. Інформація, яку збирає мережа закордонних представництв, використовується для надання компаніям адекватної інформації про іноземні ринки, підтримки на операційному рівні та заохочення їхньої присутності за кордоном. Працівники, що працюють за кордоном, не лише збирають та узагальнюють інформацію, але й шукають нові джерела даних та опікуються організацією ефективних потоків даних у напрямку підприємств. Мережева взаємодія як одна з суттєвих навичок у царині розробки політики формування кластерів та управління ними є наріжним каменем підходу ІСЕ та може вважатися однією з передових практик цієї організації. На національному рівні ІСЕ, що працює під проводом міністерства міжнародної торгівлі, співробітничає також із міністерством закордонних справ та багатьма іншими державними органами, здійснюючи реалізацію кількох ініціатив. Крім того, інститут тісно співпрацює з регіонами, торговельними палатами, організаціями ділових кіл та іншими інституціями й операторами, які підтримують інтернаціоналізацію на регіональному рівні. Навіть на рівні політики сама програма заохочувальних заходів складається на основі пропозицій, що надходять із закордонних офісів ІСЕ, представницьких організацій, від регіонів та інших сторін, які працюють на національному та місцевому рівнях. ІСЕ також співпрацює з університетами та дослідними інститутами, а також із кількома міжнародними організаціями на європейському та міжнародному рівнях.
Естонія Слід відзначити, що останнім часом Уряд Естонії, керуючись директивами ЄК, почав приділяти особливу увагу питанням розвитку кластерів. Фондом сприяння розвитку підприємництва „Enterprise Estonia”, за допомогою ЄС, розроблено Програму розвитку кластерів, цілями якої є підвищення доданої вартості підприємств та сприяння виробництву нових товарів та послуг, розвиток співробітництва між секторами економіки, а також між підприємствами та науковими установами. Бюджет Програми на період 2007-2013 років складає 100 млн. естонських крон (близько 10 млн. дол. США). Фінансування відбувається за рахунок коштів Фонду регіонального розвитку ЄС. Відповідно до вимог зазначеної програми, клопотання щодо отримання державної підтримки з питань утворення кластеру може здійснювати тільки зареєстроване в Естонії комерційне об’єднання, яке входить до консорціуму, що планує створити відповідний кластер, а також неприбуткова організація або цільова державна установа. Максимальний розмір державної підтримки на попередньому етапі створення кластеру складає 400 тис. естонських крон. Станом на 25 травня 2009 року клопотання щодо надання державної підтримки зі створення кластерів подані від двох об’єднань підприємств, що працюють у галузі машинобудування та обробки лісу.
Кіпр Головними відомствами, які є відповідальними за реалізацію кластерної політики на національному рівні, визначено Міністерство торгівлі, промисловості і туризму Республіки Кіпр, а також Кіпрський дослідницький фонд (КДФ). На міжнародному рівні діяльність щодо розвитку кластерів на Кіпрі підтримується міжурядовою ініціативою EUREKA (Європейське агентство з координації наукових досліджень). Перші спроби впровадження кластерної політики було зроблено Урядом Кіпру в контексті проведення дослідження UNDP (Програма розвитку ООН) та UNIDO (Організація ООН з промислового розвитку) щодо промислової стратегії Кіпру (1987-1989 років). Так, Урядом було підтримано ініціативу щодо створення меблевого кластеру. Відповідно до інформації Міністерства торгівлі, промисловості і туризму Республіки Кіпр, сьогодні на Кіпрі успішно впроваджується кластерна програма створення нових підприємств високих технологій і інновацій. Прикладом цієї роботи є створення «бізнес-інкубатору» у м. Нікосія. Також слід зазначити, що ще одна кластерна ініціатива має бути реалізована на Кіпрі найближчим часом. Мова йде про створення наукового технологічного парку у м. Лімассол. Литва У 2002 році на державному рівні в країні було здійснено офіційне дослідження з питань кластеризації економіки Литви та розроблено відповідну державну концепцію, в якій було дано визначення поняття “кластер”, державні пільги, які отримують підприємства, що входять до складу галузевих кластерів. Зокрема, було визначено, що до складу галузевого кластеру мають входити не менше 5 підприємств, об’єднаних єдиним інтересом та можливостями у здійсненні відповідного роду діяльності. Крім того, до складу кластера має входити щонайменше один науково-дослідний або навчальний заклад, який повинен займатися науковими дослідженнями з питань діяльності кластеру та запровадження інновацій у відповідну галузь. До державних пільг, які отримують підприємства, що входять до складу галузевих кластерів, відносяться пільги з оренди земельних ділянок, виробничих площ і приміщень, пільгових державних кредитів і фінансової допомоги із структурних фондів ЄС. У зв’язку з цим слід зазначити, що із загального обсягу фінансової допомоги, яку Литва має отримати протягом 2007-2013 років із структурних фондів ЄС, 10% відводиться на запровадження інноваційних технологій та кластеризацію економіки країни. Діяльність щодо реалізації проектів з утворення нових кластерів на території Литви координує Литовський державний інноваційний центр сприяння розвитку кластерів. Згаданим Центром було засновано цільовий інтернет-сайт www.kkt.lt, на якому можна знайти повну інформацію щодо умов створення та діяльності кластерів на території Литви. В країні також діє програма з розвитку кластерів, яка включає в себе два напрями технологічного розвитку згаданих структур: LT (“м’які” технології) – маркетинг, наукові розробки, курси підвищення кваліфікації, проведення наукових заходів (семінари, конференції тощо); LT+ (“жорсткі” технології) – система інвестицій, розбудова виробничих та технологічних інфраструктур. На сьогодні на території Литви функціонує 7 транскордонних кластерів, а саме: 1. Три транскордонні кластери у галузі туризму, до яких входять підприємства Калінінградської області РФ, Польщі та Литви (Клайпеда, Паланга, Куршська коса). 2. Два транскордонні кластери з питань охорони здоров’я, розвитку рекреаційних зон та зон відпочинку за участю регіонів Польщі та Литви (Друскінінкай та Бірштонас). 3. Два транскордонні кластери з питань виробництва меблів та виробів з деревини за участю регіонів Польщі, Німеччини та Литви (Алітус, Клайпеда). 4. Кластер лазерних технологій із центром у Вільнюсі і філіалами у Каунасі та Паневежюсі, до складу якого входять 4 виробничі підприємства, Литовський фізичний інститут та Литовський Державний Університет ім. Гядемінаса. 5. Два кластери з питань інформаційно-коммунікаційних технологій у Каунасі та Вільнюсі. 6. Кластер у сфері харчової промисловості у Каунасі (за участю підприємств Польщі та Німеччини). 7. Кластер інженерних технологій з центром у Вільнюсі і його філіалами у Каунасі та Паневежюсі (Асоціація LIMPRA). Найближчим часом у Литві розпочнуть свою діяльність наступні кластери: 1. Кластер з питань виробництва одягу та текстилю у Каунасі за участю підприємств Польщі та Німеччини. 2. Кластер з питань мистецтва та відпочинку із центром у Вільнюсі і філіалами у Каунасі, Клайпеді, Шяуляї та Паневежюсі. Крім того, на території країни на сьогодні створено 27 так званих “технологічних платформ”, які за структурою поки не відповідають вимогам кластерів, але є по суті справжніми транскордонними кластерними ініціативами.
Норвегія 1. Державна підтримка діяльності регіональних кластерів у Королівстві Норвегія надається в рамках реалізації інноваційної програми розвитку країни. Національна інноваційна система Норвегії, в свою чергу, складається з наступних структур, які покликані надавати підтримку інноваційній діяльності в Норвегії: · Науково-дослідна Рада Норвегії (Research Council of Norway, www.forskningsradet.no); · Корпорація індустріального розвитку Норвегії „SIVA” (Industrial Development Corporation of Norway, www.siva.no); · Державне агентство з питань сприяння міжнародному співробітництву „Innovation Norway” (www.innovationnorway.no). Безпосередньо інноваційною діяльністю у Норвегії займаються: · приватні компанії (близько 50% всієї інноваційної діяльності в країні припадає на наукові дослідження в межах невеликої кількості великих промислових компанії. У той же час зростає частка компаній у сфері послуг, які здійснюють власну інноваційну діяльність. Державні структури Норвегії – Науково-дослідницька Рада Норвегії, „SIVA” та „Innovation Norway”- сприяють залученню малого та середнього бізнесу до інноваційної діяльності); · вищі навчальні заклади. Слід зазначити, що у Норвегії існує 7 університетів, 6 спеціалізованих інститутів, 25 університетських коледжів, які забезпечують близько 25% інноваційної діяльності в країні. Наукові дослідження, як правило, фінансуються з бюджету державних навчальних закладів, грантів Науково-дослідницької Ради Норвегії та контрактів від промислових компаній, державного сектору і приватних фондів; · незалежні наукові інституції. У Норвегії існує понад 200 незалежних приватних інституцій, діяльність 70 з яких включає наукові дослідження з питань кластерів та інновацій. Значна частина цих інституцій отримує фінансування від Міністерства освіти та науки. 2. Механізмами сприяння розвитку інновацій в Норвегії є: · надання державних цільових грантів Науково-дослідною Радою Норвегії (щорічно на ці цілі виділяється близько 600 млн. дол. США, з них 48% коштів спрямовується на підтримку інноваційної діяльності у вищих навчальних закладах Норвегії, 46% надається незалежним науковим інституціям, 6% - приватним компаніям); · запровадження непрямої схеми підтримки інноваційної діяльності приватних компаній Норвегії („SkatteFUNN”), відповідно до якої приватні компанії можуть отримати до 20% відшкодувань від суми сплачених податків (так званий „податковий кредит”) за умови їх використання для ведення інноваційної діяльності. При цьому, інноваційні проекти мають бути попередньо погоджені Науково-дослідною Радою Норвегії; · підтримка бізнес-інкубаторів та наукових парків (Корпорація індустріального розвитку Норвегії „SIVA” на даний час відповідає за діяльність 22 бізнес-інкубаторів, 18 наукових парків, 8 науково-дослідних центрів тощо); · підтримка інноваційних компаній Норвегії у виході на міжнародні ринки (Державне агентство „Innovation Norway” сприяє представленню норвезького дрібного та середнього бізнесу на міжнародних виставках, воно поширює інформацію про експортні можливості норвезьких компанії за кордоном). 3. До джерел фінансування інноваційної діяльності в Норвегії належать: а) державне фінансування інноваційної діяльності (для цього у державному бюджеті Норвегії на 2008 р. було виділено понад 3 млрд. дол. США); б) Фонд наукових досліджень та інновацій (The Fund for Research and Innovation), який було створено Урядом Норвегії у 1999 р. На кінець 2008 р. Фонд нараховував понад 11 млрд. дол. США. Кошти Фонду адмініструються Науково-дослідною Радою Норвегії та використовуються на кредитне фінансування пріоритетних інноваційних галузей Норвегії, які визначаються Урядом країни (інформаційно-комунікаційні технології, біотехнології, нанотехнології тощо). 4. Таким чином, сьогодні в Норвегії успішно функціонують 62 регіональні кластери, 55 з яких відносяться до промислових галузей. Основними характеристиками кластерів в Норвегії є їх чітко визначена спеціалізація, концентрація (кожен кластер включає щонайменше 10 компаній та 200 робочих місць) та регіональний характер (розміщуються на базі регіональних наукових парків, дослідних центрів тощо). Державна підтримка та фінансування діяльності кластерів здійснюється в рамках реалізації державної інноваційної політики. У зв’язку з цим, слід окремо відзначити роль державної корпорації індустріального розвитку Норвегії „SIVA”, яка є окремим структурним підрозділом Міністерства торгівлі та промисловості Норвегії. Вона була утворена у 1968 році з метою розвитку регіональних і місцевих індустріальних кластерів шляхом часткового державного фінансування інфраструктури, розвитку інвестиційної та наукової мереж, а також інноваційних центрів. Метою діяльності „SIVA” визначено покращення національної інноваційної інфраструктури та сприяння досягненню цілей урядової політики на віддалених територіях і, таким чином, створення умов для ведення інноваційної діяльності в усіх частинах країни, забезпечення сталого економічного розвитку регіонів. Діяльність корпорації „SIVA”, яка нараховує усього 32 працівники, зосереджується на 4 основних напрямах: інфраструктура, інновації, промисловість та міжнародне співробітництво. Компанія щорічно здійснює інвестиції на суму понад 90 млн. дол. США. Вона має частки власності у 140 компаніях, здійснює спільне управління 46-ма індустріальними і бізнес-парками в Норвегії, одним – у Росії, двома – у Литві та одним – у Латвії. Зокрема, у 1999 році у м. Мурманську (Російська Федерація) відбулося відкриття першого бізнес-центру „SIVA” за кордоном. У 2001 році було відкрито два промислові парки у м. Панавежюс (Литва), один – для норвезьких підприємств текстильної промисловості, інший – для підприємств з виробництва меблів. У 2003 році розпочав роботу бізнес-парк у м. Огре (Латвія) на території у 9,5 тис. м2, в якому розмістилися норвезькі підприємства металообробної промисловості. Сьогодні „SIVA” розглядає можливості подальшого розширення мережі норвезьких транскордонних кластерів в таких країнах, як Боснія і Герцеговина (м.Тузла), Румунія, Білорусь (м.Мінськ) та Україна (наукові парки у Києві та Харкові). Португалія Уряд Португалії з метою підвищення конкурентоспроможності національної економіки досить широко використовує принцип утворення кластерів – тобто «просторових організацій, які являють собою географічну концентрацію підприємств та установ, що пов’язані між собою [виробничими зв’язками]23». * Слід зазначити, що Португалія знаходилась у самих витоків діяльності з розробки теорії кластерів, оскільки 12-місячне дослідження можливостей підвищення конкурентоздатності португальської економіки було здійснено на початку дев’яностих років минулого сторіччя консалтинговою компанією «Monitor», в якій на той час працював відомий фахівець з питань кластерів М.Портер. Це дослідження було здійснено на замовлення Міністерства промисловості та енергетики Португалії у співпраці з 50 приватними та державними компаніями. За результатами дослідження вдалося ідентифікувати понад 30 фактично існуючих кластерів (таблиця 1). Остаточний відбір дозволив відокремити шість, найбільш значущих кластерів в португальській економіці в таких галузях, як виноробство, туризм, автомобільне виробництво, виробництво взуття, трикотажне виробництво та харчова промисловість. До цих шести кластерних ініціатив було додано 5 «факторних умов», впровадження яких має забезпечити Уряд (освіта, наука, технологія, фінансування та підготовка управлінських кадрів). Результатом цієї роботи стала підготовка так званого «Національного плану дій». Згадана ініціатива викликала велику зацікавленість з боку ділових кіл та державних установ, наслідком чого стало створення спеціальної приватної асоціації «Форум конкурентоспроможності», яка взяла на себе координацію дій з підвищення конкурентоспроможності країни (у тому числі, на основі формування та розвитку кластерів). Таблиця 1 Регіонально-галузеві кластери португальської економіки
|
