Тема 10. Основний зміст пізнавальної діяльності.
Пізнання є процесом ідеального освоєння світу… Будь-яке наше пізнання починається з досвіду. Іммануїл Кант План. 1. Пізнання, принципи пізнання, форми пізнання. 2. Істина та її критерії. 3. Роль практики в процесі освоєння світу. 1. Пізнання – це сукупність процесів отримання, переробки і використання інформації про світ і саму людину. Розділ філософії, який досліджує теорію пізнання, називається гносеологія. В процесі пізнання людина не тільки задовольняє свою цікавість, але і отримує інформацію, яку використовує практично. Процес пізнання є специфічною взаємодією суб’єкта і об’єкта. Об’єкт – це те, на що спрямована наша пізнавальна активність, суб’єкт – це той, хто здійснює процес пізнання. Процес пізнання має суспільно-історичний характер. Усі людські пізнавальні здібності не дані людині від природи, вони сформувалися на основі праці, суспільного виробництва. Окрема людина навчається мислити разом із оволодінням мовою і засвоєнням накопичених людством знань. Основними принципами пізнання є: 1) принцип об’єктивності; 2) принцип пізнаванності (гностики, агностики, скептики); 3) принцип відображення; 4) принцип визначальної ролі практики в процесі пізнання; 5) принцип творчої активності суб’єкта в процесі пізнання. Формами чуттєвого пізнання світу є відчуття, сприйняття, уявлення, а результатом – створення образу реальності. Формами раціонального пізнання світу є поняття, судження, висновки, а результатом – створення понять, учень, теорій, концепцій. 2.Серцевиною теорії пізнання завжди була проблема істини. Класичне визначення істини дав Аристотель, який визначав істину як відповідність наших знань дійсності. На таке визначення орієнтувались такі різні за своїми поглядами мислителі, як Ф.Аквінський, Г.Гегель, К.Маркс тощо. Однак в їхніх уявленнях є і відмінності. Представники суб’єктивного ідеалізму розуміють істину як відповідність змісту уявлень, думок, ідей відчуттям окремої людини. Об’єктивні ідеалісти істиною вважають співпадання мислення суб’єкта пізнання із змістом і структурою якогось надсвітового розуму. Сучасне розуміння істини полягає в тому, що остання трактується як адекватне відображення об’єкта суб’єктом. Основними характеристиками істини є об’єктивність, абсолютність, відносність, конкретність і можливість перевірки практикою. Під об’єктивністю істини розуміється такий зміст наших знань, який не залежить ні від суб’єкта, ні від людини, ні від людства. Абсолютна істина означає повне, вичерпне знання про щось. Наші знання в кожну історичну добу можна уявити як момент подібного наближення (процес). Форму виразу об’єктивної істини, яка залежить від конкретних історичних умов, характеризує ступінь її точності і повноти на певному рівні, називають відносною істиною. Тобто, розвиток людського пізнання є постійна зміна одних відносних істин іншими, які більш повно і точно виражають абсолютну істину. Абсолютна і відносна істини – це різні рівні об’єктивної істини. Кожна відносна істина має в собі частину абсолютної, і навпаки, абсолютна – це межа нескінченної послідовності істин відносних. В теорії пізнання важливе місце займає проблема критерію істини. Розуміння істини, її критеріїв різними філософськими школами та напрямами має принципові відмінності. Для Декарта істинне те знання, яке не викликає сумніву. У філософії прагматизму (Ч.Пірс, У.Джеймс тощо) істиною та її критерієм є користь, успіх. Істинним є те, у що людина найкраще вірить, що дає відчуття задоволення. Представники позитивізму (О.КОНТ, Г.Спенсер) критерієм істини вважали практику. Однак під практикою вони розуміли індивідуальний досвід, життя окремої людської особистості. Філософія марксизму, на відміну від позитивізму, вважає практикою історичний досвід, життєдіяльність всього людства. 3. Одним із видів людської діяльності є практика. Практика – це свідома матеріальна, чуттєво-предметна діяльність, спрямована на освоєння і перетворення природних і соціальних об’єктів. Основою практики є праця, матеріальне виробництво. Структурними компонентами практичної діяльності є об’єкт, суб’єкт, мета, засоби, способи, умови і передумови. Діалектичний зв'язок суб’єкта діяльності з предметами діяльності та із створеною людством культурою визначається через поняття «опредметнення - розпредметнення». «Опредметнення» - це перетворення в процесі людської діяльності ідеальних предметів у матеріальні предмети. «Розпредметнення» - це використання предметів відповідно до їх призначення. Основними різновидностями практики є виробнича (пов’язана із перетворенням природи) та соціально – історична (спрямована на зміну форм життєдіяльності людей, тобто форм власності, розподілу продуктів, форм правління тощо). Практика виконує ряд функцій: 1) вона є основою пізнання; 2) джерелом і рушійною силою процесу пізнання; 3) кінцевою метою пізнання; 4) критерієм істини. Отже, щоб нормально існувати, діяти, людина спершу повинна отримати точний образ об’єктивної реальності. І чим складнішою стає життєдіяльність людей, масштабність впливу на природу, підвищення соціальної організації, тим більшої активізації і розвитку пізнавальної діяльності це вимагає. Вищою формою освоєння дійсності стає наука. Контрольні питання та завдання 1. У чому полягає суть пізнавального ставлення до світу? 2. Що розуміється під «об’єктом», «суб’єктом» пізнання? 3. Охарактеризуйте принципи пізнання. 4. Що таке істина? Які існують концепції істини? 5. Назвіть відомі вам критерії істини. 6. Поясніть, чим поняття «практика» відрізняється від поняття «діяльність». Теми для рефератів, доповідей і контрольних робіт 1. Поняття пізнання та його види. 2. Рівні пізнання та їх взаємозв’язок. 3. Істина та життєва правда. 4. Практика як специфічно людський спосіб освоєння світу. Завдання для самостійного опрацювання 1. Опрацюйте тему «Метод як усвідомлений спосіб пізнавальної діяльності». 2. Дайте визначення поняттям «метод», «методологія». 3. Заповніть таблицю, користуючись посібником П.Ю.Саух. Філософія. – К.:Центр навчальної літератури, 2003.
Література: 1. Петрушенко В.Л. Філософія: Курс лекцій. Навчальний посібник для студентів ВЗО ІІІ – IVрівнів акредитації. – К.: «Каравела»; Львів: «Новий світ – 2000», 2002. – Тема 16. 2. Саух П.Ю. Філософія: навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – Тема 17. 3. Філософія: Навч. посібник / За ред. І.Ф.Надольного. – К.: Вікар, 2006. – Тема 10.
|
