Схема акцептної операції.

Імпортер (Україна)

Експортер

Банк імпортера (акцептант)

Банк експортера

Грошовий ринок України

1. Прохання про відкриття безвідзивного документарного акредитива на користь експортера;

2. Банк імпортера відкриває акредитив;

3. Відправка товару експортером;

4. Надання експортером банку експортера товаророзпорядчих документів і переказного векселя;

5. Відсилання документів і трати в банк імпортера для акцепту (банк імпортера акцептує тратту і виникає банківський акцепт);

6. Продаж банківського акцепту на грошовому ринку;

7. Переказ грошей банку експортера;

8. Виплата грошей експортеру;

9. Перерахування грошей імпортером у банк для погашення заборгованості по банківському акцепту;

10. Пред’явлення банківського акцепту інвестором для остаточного погашення.

Результати угоди з акцептування тратти:

· Імпортер отримує кредит і купує товар;

· Експортер має надійні гарантії по оплаті відвантаженого товару (імпортера, що має оплатити тратту, та банку, який гарантує оплату);

· Банк отримує комісію (до 0,5% суми угоди) за акцепт тратт без вкладання власних коштів;

· Інвестор (корпорації, банки, іноземні інвестори) має ліквідний об’єкт для прибуткового вкладання капіталу.

 

На відміну від облікового кредиту, який надається векселедержателю (отримувачу коштів по векселю), акцептний кредит видається векселедателю (платнику по векселю) і виступає в якості гарантійної послуги, є різновидом гарантованого кредиту, тобто кредиту, що надається під гарантію фірм, банків, урядових органів. Його використовують тоді, коли постачальник (експортер) не впевнений в платоспроможності платника (імпортера).

Різновидом акцептного кредиту є акцептно-рамбурсний кредит, який використовується при здійсненні розрахунків за експортно-імпортними операціями і базується на поєднанні акцепта і рамбурсуванні (заміщенні, переказі) імпортером коштів банку-акцептанту. Надається банком експортера банку імпортера для забезпечення платежів імпортера по торговому контракту. Умови акцептно-рамбурсного кредиту (ліміт, строк, %, порядок оформлення, використання, погашення) є предметом попередньої домовленості. Технічно при А-Р кредиті використовують акредитиви і трати. Банк імпортера в межах ліміту виставляє акредитив на оплату імпортованих товарів, в якому вміщено зобов’язання цього банку, або частіше доручення банку експортера акцептувати і по настанні строку сплатити переказні векселі (наприклад, через 90, 120, 180 днів). Експортер отримує платіж негайно, а виплачені суми відносяться на рахунок банку імпортера як його заборгованість по А-Р кредиту. Кошти для А-Р кредиту банк експортера отримує від обліку векселів на ринку позичкових капіталів, що виставляється експортером чи імпортером. Банк імпортера погашає свою заборгованість за кредитом шляхом зарахування коштів на рахунок банка експортера, або надаючи йому можливість дебетувати свій рахунок або розрахунки здійснюються через третій банк. В свою чергу банк-імпортер отримує заміщення здійснених платежів від свого клієнта-імпортера. Іноді механізм А-Р кредиту використовується банком імпортера для збільшення обсягів своїх залучених коштів.

З вексельним обігом пов’язане надання ще одного кредиту – авального. Аваль – це гарантія оплати, яка надається третьою особою, як правило, банками (порука). Цей кредит представляє собою гарантійну банківську послугу. Його призначення – покрити зобов’язання клієнта, якщо він не зможе виконати їх самостійно. Авальний кредит існує у вигляді різних форм гарантій і порук (поручительств): поручительства по кредиту, гарантія платежу чи поставки, гарантія надання позики, податкові, митні чи судові поруки. Банківські гарантії призначені компенсувати різні види ризику партнерів клієнта. За авальним кредитом нараховується комісія, розмір якої залежить від виду вимог, що витікають з гарантії, а також строку дії гарантії.

Банк надає вексельний (обліковий) кредит векселетримачу шляхом покупки (обліку) векселя до настання терміну платежу. Власник векселя отримує від банку суму, вказану у векселі, за мінусом облікової ставки, комісійних платежів та інших видатків. Сторони можуть продовжити термін оплати, тобто здійснити пролонгацію векселя. Пролонгація буває пряма, проста та непряма. При прямій пролонгації векселя робиться відповідний запис на векселi, засвідчений підписами сторін. При простій пролонгації такий запис не робиться. При непрямій пролонгацiї видається новий вексель, а старий знімається з обігу. Облікова ставка за векселем є відсотковою ставкою, що застосовується для розрахунку величини облікового відсотка.

 

Дебіторсько-кредиторська заборгованість багато в чому подібна до комерційного кредиту, але відрізняється від нього тим, що виникає всупереч побажанням і волі сторін. Причиною її виникнення є розрив у часі між рухом натуральної і вартісної форм товару. Певною мірою вона стихійно змінює обсяги гро­шового капіталу у розпорядженні суб'єктів господарювання. Особливо негативний вплив на економіку має найгірший різновид міжгосподарського кредиту — прострочена дебіторсько-кредиторська заборгованість. Вона виникає внаслідок чинників макро- і мікроекономічного характеру. На обсяг неплатежів вплива­ють також рівень договірної дисципліни та податків у країні, зба­лансованість грошової і товарної маси, розвиток кредитних відносин та інші чинники. Так, масові неплатежі в Україні були зумовлені економічною кризою, а їх різке зростання, назване платіжною кризою, було викликане одномоментним значним зменшенням грошової маси в обігу в середині листопада 1993 р. (майже на 30%, тоді як за «банківським» правилом М. Фрідмана це можна робити не більше, як на 3—4%). На мікрорівні причинами неплатежів є неефективна діяльність окремих суб'єктів господарювання, порушення з вини підприємств чи через незалежні від них обставини нормального кругообігу капіталу, недотри­мання ними договірної і платіжної дисципліни тощо.

Аванс — грошова сума, надана в рахунок майбутніх платежів за товарно-матеріальні цінності, роботи та послуги з метою забез­печення гарантії їх отримання покупцем чи з метою гарантування їх купівлі. Як вид міжгосподарського кредиту аванс є одним із джерел формування оборотного капіталу підприємства, що його отримало, особливо у галузях з тривалим процесом виробництва, зокрема у капітальному будівництві та суднобудуванні. За користування авансом проценти зазвичай не сплачуються, якщо інше не передбачено договором між сторонами.

Тимчасова фінансова допомога надається окремим суб'єктам господарювання, які опинились у скрутному фінансовому становищі, їх вищестоящими організаціями (міністерствами, відомствами тощо) та партнерами на засадах повернення і, як правило, без сплати процента. У господарських центрах з метою надання такої допомоги можуть створюватися спеціальні резерви.

Лізинг — підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне використання лізингоотримувачу майна, що є власністю лізингодавця, або набувається ним у власність за 1дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Міжгосподарським кредитом лізинг є тоді, коли лізингодавцем виступає спеціалізована лізингова фірма. Якщо ж ним є банк, то лізинг вважається різновидом банківського кредиту в основний капітал. Кредитом лізинг можна вважати лише умовно, у зв'язку з тим, що з економічного погляду він має з кредитом низку спільних ознак — наявність довіри між сторонами лізингової угоди, передання вартості у тимчасове користування та за плату.

Об'єктом лізингу є будь-яке майно, що належить до основних фондів, не заборонене до вільного обігу на ринку і відносно якого немає обмежень щодо передавання його в лізинг. Об'єкт лізингу переходить у власність лізингоодержувача після повного погашення кредиту. Якщо в країнах з розвинутою ринковою економікою лізинг став одним із поширених способів продажу засобів праці, то в Україні він поки що перебуває на самій початковій V стадії розвитку.

Облігаційні позики — це позики, які розміщуються суб'єктами господарської діяльності серед юридичних осіб, що оформляються облігаціями, випущеними у паперовій чи електронній формі. Так, чинне законодавство України дозволяє всім підприємствам випускати свої облігації і розміщувати на грошовому ринку (акціонерні товариства можуть випустити свої облігації лише у розмірі, який не перевищує 25% їх статутного капіталу). Поки що тільки деякі українські підприємства скористалися цим правом. Такі довготермінові позики мають переваги перед інвестиціями, оскільки колективу підприємства-позичальника не потрібно ділитись з інвестором своїми корпоративними правами власності на підприємство.