Зернобобові (горох, соя, квасоля, кормові боби, чина, нут і люпин), крім високої харчової і кормової цінності, підвищують родючість ґрунту, збагачуючи його на органічну речовину і завдяки фіксації азоту бульбочковими бактеріями поліпшують азотний баланс ґрунту.
Горох і чину вирощують після кукурудзи на зерно і силос, картоплі, цукрових буряків, озимих зернових, гречки, ячменю. В підзонах достатнього і нестійкого зволоження лісостепових районів урожайність гороху після ячменю нижча, ніж після цукрових буряків. У підзоні недостатнього зволоження вищий урожай гороху мають після кукурудзи на зерно і силос та озимої пшениці, ніж після цукрових буряків. Проте після кукурудзи на зерно горох більше забур'янюється, особливо осотом. Урожайність гороху помітно знижується при частому вирощуванні його на одному полі.
Квасолю, кормові боби, сою, нут вирощують після озимих і просапних культур. Квасолю і сою не вирощують після соняшнику, тому що ці культури мають спільні хвороби.
Люпин вирощують на зерно, зелену масу і зелене добриво в сидеральному пару. Порівняно з іншими бобовими культурами він менш вимогливий до ґрунтової родючості і при відповідній агротехніці дає високі врожаї на бідних ґрунтах Полісся та в інших районах республіки за умови достатнього зволоження і освітлення. В сівозміні люпин розміщують після просапних і озимих культур на чистих від бур'янів полях. Не можна вирощувати люпин у повторних посівах і після цукрових буряків, тому що вони уражуються багатьма спільними хворобами і шкідниками.
