Другий похід на Київ

На початку березня 1919 р. відділ Струка становив близько 600 козаків, які мали на озброєнні 10 кулеметів. Після хвилі “експропріації експропріаторів” та оголошення мобілізації селян віком від 19 до 45 років загін виріс до розмірів полку.

Ворожий “літописець” так оцінював отамана: “На Чер­нігівщині міцно осів гидкий шкуродер Струк... Струк зупиняв пароплави, топив пасажирів-євреїв у Дніпрі, не гидуючи звичайно, приєднати до них десяток-два захоплених червоноармійців та радянських співробітників”.13)

Ілько Струк дійсно захоплював більшовицькі пароплави, топив чекістів та політпрацівників. Активно вичищав нечисть і на суші.

Перед другим походом на захоплений більшовиками Київ (в перших числах квітня 1919 р.) Ілько Струк оголосив мобі­лізацію. Селянство з величезним ентузіазмом відгукнулося на заклик отамана стати на захист Вітчизни. Струк стверджував, що його військо зросло до тридцяти п’яти тисяч чоловік. “Озброєні були хто чим міг, із собою мали тридцять кулеметів і шість гармат. Армія складалася з п’яти полків: 1 і 2-го піших, 3-го кінного, 4-го гарматного і 5-го кулеметного. Кінноти було у нас біля п’яти тисяч мужів. В такому складі армія рушила на Київ”.14)

Пройшли 80 кілометрів, що відділяли Чорнобиль від Києва. По дорозі приєднувалися нові відділи повстанців.

Більшовицький гарнізон Києва був розгромлений. Повстанці в боях втратили 150 вбитими та понад сто пораненими. “Захопили Пріорку, Святошин, Куренівку й Поділ. Частина людей з нашої армії сіла на трамваї і прибула на Царську площу, а частина посувалася походом. Першими вступили на Хрещатик кінні роз’їзди...

В Київі, — продовжував отаман, — я захопив сім гармат, до десяти кулеметів, велику кількість рушниць, набоїв і иншу матеріальну здобич. В Київі Українська Управа по моєму наказу вивісила на помешканні Мійської Думи Український прапор. Видано кілька наказів і відозв із закликом до населення”...15)

Але свіжі більшовицькі частини, що спішно прибули з Росії, через два дні вибили повстанців з міста. Військо Струка в повному порядку відступило за річку Ірпінь, окопалося і в боях утримало цю позицію до приходу регулярного війська УНР, тобто до останніх днів літа 1919 року.

Про піднесений настрій та впевненість повстанців у своїх силах навесні 1919 року свідчить такий епізод: “К банде (Струка — Р.К.) явилось десять делегатов Зеленого, которые были встречены Струком с оркестром. Зеленый выслал Струку 600 человек в Горностайполе... Наступление Струк начнет на трех пароходах...”.16) Одним з пароплавів командував колишній співробітник Чорнобильського військового комісаріату А.Ковальський, який перед тим керував у Струка кулеметною сотнею (Ковальського згодом розстріляно за постановою ВЧК).

У червні 1919 р. почались активні дії червоних проти повстанців. “Бюро украинской печати” повідомляло: “Чернобыль, 18 июня. Красноармейским отрядом пойман и расстрелян адъютант Струка — известный бандит Кравченко, организовавший ряд погромов в Чернобыле и окрестных местечках. Помощник его Мартыненко и 15 сподвижников также арестованы и находятся в Чрезвычайной комиссии. Ведется энергичное следствие”.17)Мартиненко, як стверджував ворог, був “автором всіх погромних і чорносотенних відозв”.

У червні 1919 р. розстріляно також 10 козаків отамана, серед них і С.Струка. Спіймано розповсюджувача антикомуністичної літератури Мойсеєнка.

27 червня газета “Більшовик” (№69) хвалькувато писала: “Пройшло вже два місяці, як... Струка... вигнано з Чорнобилю (насправді отаман зі своїм військом вів бої з більшовиками в районі Ірпеня — Р.К.), але нормальне життя ще не налагоджено. Був Чорнобиль містечком (єврейським — Р.К.) жвавим, людним, а тепер він майже вимер”. Це, безперечно, перебільшення: попри наполегливість отамана більшість у Чорнобилі продовжували становити євреї (станом на 1928 р., їх жило у Чорнобилі 51,7%).18)