З поляками проти червоних

 

З Радомишля круто повернули на Іванків, Горностайпіль. Тут, за три дні до великодніх свят 1920 року, вдалося нав’язати контакти з авангардом україно-польської армії. Взявши з собою кінний відділ, Струк поїхав назустріч війську і у Малині зустрівся з польською частиною, якою командував полк.Рибак. Отамана прийняли привітно. З Малина Струк — через польське командування — послав вітання урядові УНР.

Разом з україно-польським військом Ілько Струк взяв участь у визвольному поході на Київ. Це вже був п’ятий виступ отамана на столицю. Як переможець, 6 травня 1920 р. вступив на бруківку Золотоверхого.

Потім повернувся на Чорнобильщину, де отримав розпорядження від військового командування зайняти позицію вздовж Дніпра від Чорнобиля до Києва, “що й мною, — зазначав отаман, — було зроблено”.

Ілько Струк скликав повітовий з’їзд, на якому закликав провести мобілізацію і “цим передати Українському урядові велику народню силу, щоби показати і полякам, і иншим державам, що сам народ іде на допомогу урядові для звільнення України від ворога”.

З’їзд прийняв пропозицію і оголосив мобілізацію від 20 до 25 років.

14 червня 1920 р. Струк взяв участь у нараді отаманів, що відбулася в Коростишеві. На нараді прийняте рішення створити фронт — під єдиним командуванням — проти більшовиків.

Через чотири дні від полк.Безручка — “єдиного тут представника УНР” — надійшов незрозумілий для Струка наказ припинити набір, а отаману зі своїм загоном прибути до Києва.

Недалеко від Києва, в с.Лютіж, Струк зустрівся зі своїм старшиною, що тепер був зв’язковим при полк.Безручкові. Від старшини довідався, що струківцям заборонено входити до Києва і наказано зосередити сили в районі ст.Жуляни та с.Крюківщина. Це ще більше здивувало отамана.

Коли ж він отримав наказ передати своїх бійців до складу 6-ї стрілецької дивізії та 6-ї запасної бригади, здивування переросло у внутрішній спротив. “Відпускати своїх людей, з якими я пережив в походах скільки горя при поразках і скільки радощів при перемогах?!”,— вигукнув отаман.

Відіславши лише двісті козаків з трьома кулеметами, Струк фактично наказу не виконав. Довідавшись, що через ст.Жуляни проїжджатиме Симон Петлюра, Ілько Струк ви­рішив скористатися цим, урочисто привітати його і просити скасувати розпорядження полк.Безручка.

“У відповідний час на станції вишикувалися козаки з прапором. Потяг з Головним Отаманом, під’їхавши до ст.Жуляни, зупинився. Головний Отаман у супроводі старшин Генерального Штабу та представників польського командування, виступив з потягу і під гучні окрики “Слава!” здоровався з козаками і цілувався із зібраними там представниками від частин мого загону та дякував за працю. Вислухавши прохання представників мого загону, обіцяв одкликати розпорядження Полковника Безручка. Представники піднесли Головному Отаманові китицю квітів, у якій було багато національних стрічок, а також прапор від повстанців. Головний Отаман, попрощавшись, з квітами, вступив до потягу і під радісні крики козаків, од’їхав. На переїздах скрізь од ст.Жуляни стояла почесна варта з моїх козаків”.38)

Цікаво, що сам Ілько Струк не вийшов зустрічати Головного Отамана.

Що стримало його?!

 

Через тиждень Струк одержав наказ — безпосередньо від шефа 2-ї Польської армії капітана Гладики — прибути до Києва і взяти участь в обороні міста.

“Я брав, — стверджує Струк, — діяльну участь у великих боях за Київ. Займав позицію від Цепного мосту до Стратегічного. Відходив з Києва зі своїм загоном останнім...

У Проскурові мене й отамана Шепеля закликав до себе Головний Отаман Симон Петлюра і призначив мене Командуючим Київською Повстанською Округою”.39)

Але повернутися на Київщину, залиту Красною армією, було не так просто.

У Проскурові отаман Струк спільно з польськими частинами вів тяжкі оборонні бої. Мав великі втрати у людях. Звідти рушив на Волочиськ і через Збруч на Тернопіль. Тут загін Струка взяв участь у похоронах полковника Генштабу Мішковського, вбитого під Чорним Островом.

З Тернополя вирушив на Дубно, де спільно з 18-ю Польською дивізією бився проти Красної армії. “Про ці бої, — говорив отаман, — знає кожен старшина і козак польської армії”.

Потім струківці вели особливо жорстокі бої під ст.Рожище, а згодом під Ковелем. Разом з польськими військами відійшов до Західного Бугу. Так Командуючий Київською Повстанською Округою опинився на найзахіднішій околиці українських земель.