Струківська Січ на Дніпрі

 

“Щоби показати більшовикам і всьому світові, що перехід був до більшовиків лише бандітів і провокаторів, яких попідсилали більшовики до нас, щоби вносити розклад у повстання, що справжні повстанці ще живуть і продовжують боротьбу, я в травні 1921 р. пішов із своїм загоном до Дніпра і погуляв так, як колись гуляли Запорожці.

2-го травня ми зупинили дев’ять пароплавів між Межи­гір’ям і Пічками, біля села Толокунь, із яких п’ять затопили, забравши майно, а решту з мирними ”пасажирами” відпустили на Київ, Чорнобиль, Мозирь і Ковель. Тим людям ми видали свої перепустки і коли пароплави відпливали, то вони кричали: ”Слава Україні!”.

Зупиняли ми більшовицькі пароплави так: я наказував піхоті скритно залягти, а сам з кіннотою стояв на березі і звертався до пароплавів, що пливли повз нас, щоби під’їхали до берега і спішно перевезли нас на той бік для переслідування Струка, який напав на м.Остер. Коли пароплав под’їздив до берега і більшовики виступали з пароплава, щоби дати місце для кінноти, тоді оточувала їх на березі моя піхота. Крім дев’яти пароплавів, ми затопили ще багато барж, чим перегородили Дніпро... Більшовиків ми потопили біля 1500 чоловік, про це знав лише старий Дніпро. Пам’ятні будуть ті дні тим, що їхали на паро­плавах...

Після нашої гулянки на Дніпрі підійшла величезна сила більшовиків — з Києва курсанти, з Чернигова багато піхоти і кінноти, також появилися на Дніпрі пароплави-броневики і почали обстрілювати те місце берега, де ми зупиняли пароплави. Але ми в цей час були вже далеко від Дніпра...

За такий похід до Дніпра на Раді старшин і козаків ухвалили виробити на своєму прапорі такий напис: ”Молоде Запоріжжя на Дніпрі не посоромить чести старих запорожців”.

Десятого травня ми затопили на річці Прип’яті ще два пароплави біля с.Шаполичі, забрали з пароплавів багато хліба і цукру і роздали селянам околишніх сіл. Ми знову надали клопоту Раковському, який місяць тому писав до Москви, що вже зліквідував повстанців, а тепер знову прохає у Троцького допомоги, покликуючись на те: українські повстанці загрожують і Росії”.52)

 

10 червня 1921 р. в Київському повіті 12 струківців зупинили пароплав “Вега”, з якого був знятий весь вантаж, призначений для Чорнобильського упродкома. Заарештовано 16 червоноармійців, трьох з яких зарубано.

18 червня в Чорнобильський повіт прибули “летотряд” 394 полку та Перша Київська бригада. Почалися пошуки “банды” Струка. Тим часом, 20 червня 1921 р. струківці за участю хлопців от.Галаки атакували пароплави “Тенишев” і “Заря” та буксир “Планета”. На пароплаві “Тенишев” було знищено 80 “пасажирів”, очевидно, червоноармійців та чекістів. Лише трьом вдалося врятуватись.

“На ограбленные Струком пароходы, — зазначає ворог, — отаманом 5-го загону видаються перепустки”. Пароплав “Зоря” повстанці залишили собі, доля інших невідома.

 

У відповідь на звернення Раковского 5 серпня до Києва приїхав сам Троцкій “з великою силою”. І знову оголосив амністію та видав декілька відозв до повстанців, але цим надав лише більшого духу повстанцям і допоміг Струкові вести активніше боротьбу.

Знаючи про заплановану поїздку Троцкого до польського кордону, струківці в середині серпня зірвали залізничні мости на річках Ірпінь та Тетерів, чим змінили йому маршрут — Троцкій змушений був їхати в бік Румунії, “при чому їхав з великою обережністю, роблячи лише по кілька верств на годину”. Попереду та позаду нього їхали бронепотяги.

Від’їжджаючи з України, Троцкій сказав: “Будь проклята ета Украіна, сжєчь ее до основанія і пєрєбіть всєх, а на іх мєстє посєліть русскіх. Ето должєн помніть каждий русскій чєловєк”.53)

“Одержавши ряд перемог над більшовиками, повстанці урядили 20 серпня свято повстанців свого загону, при цьому гукнули славу поляглим героям і сказали: ”Перша армія повстанців” цю назву за чотири роки таки заслужила собі. Далі вирішили робити таємно великі приготування до загального повстання”.54)

 

30 вересня 1921 р. о 9 год. 05 хв. коло ст.Трубецької “залізничники” Струка зупинили потяг, зняли “поездную и паровозные бригады” і повним ходом пустили поїзд у бік Бородянки.

Восени 1921 р. загін Струка нараховував 550 козаків.

Наприкінці жовтня от.Струк перебував у штабі Юрка Тютюнника в м.Тарнові. Напередодні Листопадового рейду, 27-31 жовтня, він дав свідчення, які записав сотник Армії УНР Михайло Обідний (На титульному листі біографії написано: “Друкувати і взагалі публікувати можна лише за згодою от.Струка”).

Михайло Обідний сфотографував отамана. Цю та інші фотографії (штаб от.Струка, ад’ютант отамана та світлину двох сестер) сотник передав до українського Національного Музею-Архіву у Празі. У своїх записах Михайло Обідний зазначив: “Показуючи мені фотографію двох своїх сестер, От.Струк сказав: ”Оце фотографія моїх сестер, з якої видно, що вони селянки, отже, даремно вороги поширюють чутки, що я з великих панів, що я поміщик””.55)

Цей епізод та інший, з 1919 року, коли з наказу Винниченка Ілько Струк був заарештований, а потім виправданий Директорією, дає підстави думати, що брехні проти нього пускали в хід уенерівські урядовці-соціалісти. Як колись проти Миколи Міхновського пускав Володимир Винниченко, обвинувачуючи українського героя в тому, що він поміщик.

Ілько Струк врешті вертає в Україну, і, як виглядає, у складі Другого Зимового походу — під керівництвом генерала-хорунжого Юрка Тютюнника.