Від Західного Бугу на Київщину

 

“Звідти, по наказу Головного Отамана Симона Петлюри, рі­шив іти в район Київа, — продовжував оповідь Струк. — В липні 1920 р. я, прорвавши лави 12-ї більшовицької армії, перейшов р.Тур’ю, але при переправі через Стохід мене оточила Башкирська більшовицька дивізія. Це був тяжкий для нас бій, бо ми були оточені ворогом зо всіх боків. Я мав при собі лише сто двадцять чоловік кінноти і шістдесят чоловік піхоти — при шести кулеметах... Ми були загнані в болота Стоходу біля Нового Хотова, де просиділи у воді з боєм цілі сутки.

О годині одинадцятій ночі ми вилізли із води і, прорвавши смугу Башкирської дивізії, пролізли через старі окопи.., й напали на ст.Рожище, яку взяли з боєм.

Далі перепливли через р.Стир і тільки добрались до Нового Сокаля, як були зустрінуті ворогом, відбивши якого, поховалися в лісі.

Одпочивши сутки в лісі, ми вирушили на м.Колки, яке взяли з боєм і захопили частину обозу 12-ї більшовицької армії. Із захопленим обозом рушили до річки Горинь, де, захопивши переправу, переправилися на другий бік.

Ці події були в липні 1920 року.

Далі пішли до річки Случ, а переправившись через неї, напали на м.Великоселище, де розбили місцеву охорону і направилися на Мельчин. У Мельчині мали бій з карним відділом, який, при першій сутичці з нами, розбігся. Звідти попрямували на ст.Чаповичі, минаючи ст.Лугини. Захопили ст.Чаповичі, розібрали залізничні тори і попрямували на м.Базар. І так вступили до свого району.

Більшовики, зачувши, що прибула велика сила, повтікали з міст Хабного, Мартиновичів, Максимовичів, Іванкова, Горностайполя, попрямувавши на Чорнобиль і залишивши величезний район без бою... В с.Стещині я зустрівся з людьми мого загону, які залишилися на місцях під час одходу україно-польських військ. Мій загін одразу поповнився старшинами і козаками і доходив до трьох тисяч осіб.

Маючи таку силу, я повів наступ на Чорнобиль і після упертого бою захопив (його). Так розпочалося загальне пов­стання згідно одержаного мною наказу від Головного Отамана Симона Петлюри у Проскурові.

У повстанні брали участь селяни ось цих повітів: Чорнобильського, Київського, Радомишльського, Овруцького, Мозирського і Козелецького. Ці повіти були зовсім визволені від більшовиків. Більшовицькі частини, які відходили від Варшави, приміром 25 дивізія ім. тов.Чапаєва, 9 сов­стрілкова дивізія, 47 дивізія Котовського і 57 дивізія, що були розтрощені під Варшавою, тепер були вщент докінчені нами. Їх військове майно попало до наших рук.

На місцях, звільнених від більшовиків, було настановлено горожанську владу...”.40)

 

В цей час більшовики оголосили мобілізацію, яка не дала бажаного для них результату. Начальники тилу Київської губернії та Київського повіту 14 вересня 1920 р. повідомляли, що “из Дымерского района поступило донесение, что призванные по мобилизации вместо явки на Сборный Пункт прячутся по лесам, распуская слухи, что присоединятся к банде Струка”.

Більшовики хвалилися, що восени 1920 р. в Чорнобильському повіті об’єднані загони Струка і Шепеля були розсіяні частинами 9-ї дивізії ВОХР. Про це 16 листопада 1920 р. начальник групи совєтських військ Роберт Ейдеман доповідав Лєніну і Камєнєву. Як бачимо, відгомін повстання, яке розпочав Ілько Струк, докотився до Москви.

“Советская военная энциклопедия” зазначала, що на кінець 1920 р. загін Струка нараховував близько 500 бійців.41)

Хоч наступила зима — несприятливий для повстанців час — козаки Струка продовжували активні і успішні бойові дії проти окупантів. “Как характерный пример деятельности банды Струка, можно указать на сообщение с 28/12
(1920 р.— Р.К.) о налете на Горностайполь. Банда под предводительством Струка и Бредихина заняла мес.Горностайполь, после чего принялась за поголовное истребление попадавшихся на улице евреев. Таким образом было убито
50 ч. мужчин и женщин, ранено 13”...42)

До подібного роду інформацій більшовицьких діячів та “істориків” слід підходити з певною резервою, оскільки значна частина представників нової окупаційної влади була євреями. Не дивно, що саме їх і винищували повстанці в першу чергу. Що ж до рядових “мирних” євреїв, то і їх не минала повстанська куля чи шабля, бо вони виказували тих, хто допомагав партизанам, хто дезертирував з Красної армії, повідомляли ЧК, хто де переховується. Після розстрілів та катувань, з підказки оцих “мирних, ні в чому не винних євреїв” інколи відбувались справедливі самосуди. Але масштаби розплат, на жаль, не були адекватними нещастям, які несла “сов­власть” чужинців.

 

“Геть жидів і кацапів! Хай живе повстання!”

 

До самого Нового Року Ілько Струк контролював ситуацію у своїх повітах.

“22 грудня ми розпочали похід на Київ, а 23 грудня по ст.ст. (тобто, на початку січня 1921 р. — Р.К.) ми були вже в Київі... Пробули біля шести суток і під напором більшовиків змушені були відступити, прямуючи на Васильків...

Під Ходоркою більшовики, скупчивши великі свіжі сили, перегородили нам шлях, і ми після впертих боїв примушені були круто повернути на Чорнобиль, куди прийшли в кінці січня 1921 р. До останніх чисел лютого робили переходи з місця на місце, займаючи такі пункти: Наровлю Мозирського повіту, Мозир, Овруч, Васильків, Сквиру, Чигирин, Макарів, Брусилів, Остер, Козелець, Комарин Мінської губернії.

Це був час, коли у більшовиків не було фронту і їх сили були кинуті на внутрішній фронт, якого вони боялися більше як зовнішнього.

Зиму 1920-1921 років міг на повстанні витримати, ведучи безперервні уперті бої з ворогом, тільки той, хто розпочав боротьбу з більшовиками з 1917 р. і для кого ідея була дорожчою від життя.

Ми своїм повстанням доказали всьому світові, що більшовики не є виказниками волі українського народу, а є окупантами, яким повстанці поставили фронт внутрішній, більший чим вони коли мали взагалі.

Для того, щоби було легше вести боротьбу, мною була зорганізована цілком конспіративна організація під назвою ”Чорна маска” для винищення більшовицьких провідників і треба признатися, що ця організація зробила великі послуги і була дуже популярною. Вона мала свої авта, підроблені документи і гроші в ріжній валюті. Не одну сотню більшовицьких провідників вона ”перетранспортувала” з Київа і инших міст до нас у ліси, де вони знайшли належній суд і заслужену кару”.43)

 

Згідно з даними Особливого відділу Київського військового округу на березень 1921 року, основою загону Струка, що продовжував діяти у Чорнобильському повіті, було 200 вершників.

З початком весни 1921 р. отаман Струк все частіше нападає на регулярні частини Красної армії та населені пункти. Так, у першій половині березня струківці зробили наліт на Святошин і визволили, за визнанням отамана, “4800 українців, заарештованих Чекою”. Більшість звільнених пристала до загону.

 

Проти Струка з квітня оперувала 44 Київська стрілецька дивізія і Перша Київська бригада. Попри чималі збройні сили окупантів та їхні широкі каральні операції проти повстанців Ільку Струку вдалося зберегти свій загін. Дмитро Лапичак стверджує, що загін отамана налічував в цей час до 1000 осіб.

“Продолжительное существование Струка, — писав ”замначособотдела” Київського військового округу Іванов, — объясняется тем, что агентурное освещение банды изнутри посредством секретного сотрудника до сих пор не удавалось, ибо Струк весьма осторожный и умный бандит, принимает к себе в банду только тех лиц, которых великолепно знает... Зная через своих осведомителей, что для его уничтожения приняты самые решительные меры, Струк окружил себя только пятью преданнейшими бандитами, через которых он отдает свои распоряжения остальным бандитам, разбитым на отдельные мелкие отряды... Шпионаж — при помощи крестьян — поставлен Струком великолепно”...44)

Іванов свідчить, що Струк суворо карав кримінальні елементи, що потрапляли в загін; водночас переагітовував червоні частини. Так, у лави Струка влився продзагін, який прибув для проведення “продразверстки”.45)

Політична платформа Ілька Струка — за свідченнями Іванова — була такою: “Геть жидів і кацапів! Хай живе повстання!”.46)

Ось ще один цікавий документ тієї епохи — телеграма Струка Виконавчому комітету Горностайполя: “Дивуюсь, що вовки поодевались в овечу шкуру, були жидівські прихвостні, а тепер українцями. Скінте шкуру, одінте напрямок селянина, і тоді скажіт йому, що Ви є борці, а не баламутчики наріду. Коли скінете і пріступіте до праці, тоді дайте мені знати. Партізан Струк”.47)

На думку заступника начальника особливого відділу КВО, зносини Струка з Симоном Петлюрою видаються малоймовірними, оскільки Струк співпрацював з людьми протилежного політичного забарвлення, такими як, Заєць та Бродихин (в Доповідній записці зустрічається також “Бредихін” і “Бридихін”).

“Сподвижник Струка — Бридихин Федот Терентьевич, крестьянин 50 л., великоросс, крупный кулак Горностайпольской волости. До революции Бридихин был членом Союза Русского Народа... Второй сподвижник — Заяц, который во время ранения Струка командовал его бандой и орудовал в Волынской губернии, поддерживал деятельную связь с Савинковым. Как видно, эти обстоятельства дали повод к тому, что Главный Повстанческий Украинский комитет относится к Струку с некоторым недоверием, считая его приверженцем Савинкова, и при назначении командующим Северным Повстанческим фронтом Мордалевича, советует последнему обратить внимание на политическую окраску Струка и прибрать его к своим рукам. Как видно, для этой цели в банду вливается целый ряд агитаторов для выправления политической линии банды”.48)

В 1921 р. до його загону перейшли начальник кулеметної команди загону Орлика Хвостенко та сотник кінної сотні Жорж де-Грес.

В дискусії щодо своєї політичної лінії крапку поставив сам Ілько Струк. В листі до уенерівського генерала Галкіна в червні 1921 р. отаман Струк писав:

“Мій висновок: я партизан і повстанець своєї неньки України й оборонець її від грабіжників, жидів і кацапів. З якого часу працюю знають усі. Не був, не буду й на думці не маю бути на боці ворогів своєї Батьківщини. Знищу всіх, хто хоч у душі на їх боці. Для мене Україна під жовто-блакитним прапором та під керовництвом С.В.Петлюри. Визнаю свій уряд в повному його складі, перед ним буду відповідати... Я сам лишився зі своїм корпусом, старшинами й козаками на Україні, вони не відступлять од своєї ідеї за УНР...”.49)