Патогенез

Вторинні пірогени надходять в гіпоталамус, діють на еталонні нейрони ТЦ → активується фосфоліпаза А₂ → вивільнення арахідонової кислоти → вироблення медіаторів гарячки PgЕ₁ та PgЕ₂. Завдяки дії PgЕ₁ та PgЕ₂ з еталонних нейронів ТЦ відбувається вихід Са²⁺ , що призводить до зміни імпульсації у стандартних нейронах та зміщення установчої точки. Це в свою чергу веде до зміни чутливості еталонних нейронів до температурних сигналів, а саме: підвищення чутливості до холодових сигналів та зниження чутливості до теплових. Таким чином, нормальна температура сприймається, як понижена, тому тепловіддача зменшується, а теплопродукція збільшується, що призводить до розвитку першої стадії гарячки. Гарячка буде тривати доти, доки в організмі будуть існувати вторинні пірогени.

Стадії гарячки:

1. stadium incrementum (cтадія підвищення температури, теплоутворення > тепловіддачі);

2. stadium fastigii (стадія стояння температури, теплоутворення = тепловіддачі);

3. stadium decrementum (стадія зниження температури, теплоутворення < тепловіддачі).

 

У першу стадію гарячки відбувається зменшення тепловіддачі та збільшення теплопродукції. Зменшення тепловіддачі відбувається завдяки активації симпатоадреналової системи → спазм периферичних судин, зменшення потовиділення, піломоторний рефлекс (у людини так звана „гусяча шкіра”). Імпульсація із збуджених холодових терморецепторів по аферентних волокнах надходить до гіпоталамуса та кори великих півкуль, що дає суб’єктивне відчуття ознобу, людина займає енергозберігаючу позу. Збільшення теплопродукції відбувається завдяки скорочувальному та нескорочувальному термогенезу. Скорочувальний термогенез відбувається наступним чином: еферентна імпульсація з гіпоталамуса призводить до збудження мотонейронів спинного мозку, що веде до підвищення тонусу скелетних м’язів та м’язового тремтіння. Завдяки цьому механізму вироблення тепла збільшується у 2-4 рази. Нескорочувальний термогенез відбувається завдяки посиленню обмінних процесів у м’язах, печінці, жировій тканині.

У дорослих підвищення температури в першу стадію гарячки відбувається переважно за рахунок зменшення тепловіддачі. У дітей грудного віку для підвищення температури більше значення має збільшення теплопродукції, оскільки переважає бурий жир, що легко розщеплюється з утворенням великої кількості тепла. Крім того у немовлят відсутній скоротливий термогенез через гіпертонус згиначів. Завдяки незрілості судиннорухового центру у дітей перших місяців життя не відбувається спазму периферичних судин, і, відповідно, не відбувається зменшення тепловіддачі. Слід відмітити, що у недоношених новонароджених, а також у дітей з гіпотрофією гарячка може не спостерігатися, це пов’язано із тим, що теплопродукція у таких дітей не може підвищуватись через недостатню кількість бурого жиру.

Зростання температури буде відбуватися до тих пір, доки утворюються вторинні пірогени. Але слід відмітити, що при гарячці зростання температури – це контрольований процес, при якому не відбувається поломки ТЦ, тому температура не підвищується понад 42,2 ⁰С.

Класифікація гарячки за рівнем підвищення температури тіла:

1. субфебрильна – підвищення температури від 37⁰С до 38⁰С;

2. помірна – підвищення температури від 38⁰С до 39⁰С;

3. висока – підвищення температури від 39⁰С до 41⁰С;

4. гіперпіретична - підвищення температури понад 41⁰С.

Друга стадія гарячки – стадія стояння температури, вона наступає тоді, коли теплопродукція дорівнює тепловіддачі. У цю стадію гарячки може відбуватися добове коливання температури тіла, графічне зображення цих коливань носить назву температурної кривої, в основі яких покладено коливання температури зранку та ввечері. Розрізняють наступні види температурних кривих:

- febris continua – постійна, характеризується добовими коливаннями температури не більше 1⁰С, характерна для крупозної пневмонії, черевного та висипного тифу, бешихи;

- febris remitens – ремітуючи, характеризується добовими коливаннями в межах 2-2,5⁰С, але не знижується до норми, характерна для бронхопневмонії, ревматизму, вірусних та бактеріальних інфекцій;

- febris intermitens – переміжна, характеризується чередуванням періодів підвищеної та нормальної температури (періоди пірексії та апірексії), які тривають 1-3 доби, типова для малярії, пієлонефриту, плевриту, гнійних інфекцій, абсцесів, туберкульозу;

- febris recurrens – поворотна, характеризується чередуванням періодів пірексії та апірексії, які тривають 6-8 діб, типова для поворотного тифу;

- febris hectica – виснажуюча, характеризується добовими коливаннями в межах 3-5⁰С, характерна для сепсису, онкозахворювань (стадія розпаду пухлин), прогресуючого генералізованого туберкульозу;

- febris undulans – хвилеподібна, характеризується періодичними підйомами та спадами температури, характерна для бруцельозу, лімфогранулематозу;

- febris atypica – атипова, характеризується періодичними підйомами та спадами температури, які чергуються без закономірностей, характерна для сепсису, онкозахворювань, туберкульозу;

- febris inversa – збочена, характеризується підйомом температури вранці та спадом температури ввечері;

- febris ephemera – ефемерна, характеризується короткочасним, одноразовим підйомом температуриь (температурна „свічка”), може спостерігатися після пологів.

Третя стадія гарячки – стадія падіння (зниження) температури, характеризується збільшенням тепловіддачі та зменшенням теплопродукції, переважаюче значення має збільшення тепловіддачі, за рахунок розширення периферичних судин, збільшення тепловіддачі, тахіпное, збільшення діурезу.

Зниження температури тіла може відбуватися критично (різке, раптове зниження температури тіла, що може призвести до коллапсу) та літично (поступово), що є більш сприятливим та легше переноситься людиною.