ТАБЛИЦЯ 3.1

Відвідуваність холдингів за період з 02.05.2015 по 01.06.2015

 

У період президентства Л. Кучми до інформації, як соціальному ресурсу, політико-економічна еліта сформувала два підходи:

1. Як ресурсу використання і завоювання влади;

2. Як основі політичної комунікації.

Це дозволило главі Адміністрації Президента В. Медведчуку створити систему контролю над ЗМК за допомогою поширення замовного матеріалу, який серед журналістів отримав назву «темники» – від словосполучення «тема тижня». Так до парламентських виборів 2002-го року в Україні відбулося об’єднання політичної складової інформаційної взаємодії влади і суспільства та інформаційного ресурсу політичної влади. Роль мас-медіа в житті суспільства зросла.

Пусковим механізмом трансформацій медіасистеми країни стало якраз посилення впливу медіа: відбувся перехід від концепції «комунікація для людини» до – «людина для комунікації». ЗМК перетворилися на «співтворців подій».

При цьому, дослідники відзначають вплив олігархічних структур як один з ключових чинників формування системи влади в Україні [36].

Основним засобом росту і збагачення власників сучасних українських медіа-холдингів став політичний крах, який спровокував доступ підприємців до посередницьких операцій з енергоносіями і «нецільове використання бюджету». За допомогою політичних інститутів нова еліта забезпечила протекторат олігархічним кланам і встановила контроль над медіа потоками. Інформаційний ресурс перетворився на зброю боротьби між бізнесом і політикою, отже, сталася кланізація медіа-системи.

3.1.3. Соціальний чинник

Зміна економічної політики вплинула на те, що аудиторія стала диктувати ЗМК нові правила поведінки на медіа-ринку: стали активно впроваджуватися маркетингові технології, з’явилися нові тематичні сегменти, більше уваги стало приділятися оформлення та дизайну, наприклад, для затвердження дизайн-макетів видань найчастіше використовувалися фокус-групи, змінювалося якість друку – зі звичною чорно-білого друку в кінці 1990-х – початку 2000-х багато видань почали переходити на повнокольоровий друк.

Поряд з позитивною динамікою і появою колосальної кількості нових видань, практично всю новітню українську історію ЗМК характеризує падіння тиражів і популярності видань. Для порівняння – в кінці 80-х років XX століття СРСР видання, які першими відчули демократичні зміни в устрої і свідомості суспільства і вивели свої видання в широкий друк, мали найбільші тиражі. Так газета «Известия» виходила загальним тиражем 12 мільйонів екземплярів, «Комсомольська правда» – 22 мільйони, а газета «Аргументи і Факти» потрапила в Книгу рекордів Гіннеса з тиражем в 33 мільйони примірників [21].

З набуттям Україною незалежності в інформаційному просторі держави сталися докорінні зміни. Так, тільки з вересня до грудня 1990 р. було зареєстровано 1775 газет, із них 593 нових, 142 журнали, з них 63 нових. У 1993-1994 рр. спостерігалося зростання реєстрації економічних, загальнополітичних, літературно-художніх періодичних видань, засновниками яких були органи державної виконавчої влади, громадські організації, творчі спілки. Проте з часом домінуючі позиції серед засновників посіли суб’єкти підприємницької діяльності.

Поява нових видань обумовлена в тому числі великою кількістю підприємців і політичних рухів. Можна стверджувати, що історія абсолютної більшості сучасних ЗМК має початок саме в 1990-ті роки. Так, з’являлися видання «Дзеркало тижня», «2000», «Факты и комментарии» та інші. Поява такого числа нових видань не могло не позначитися негативно на тиражах і аудиторіях медіа.

За даними Укрдержреєстру, станом на 1 січня 2013 року до Державного реєстру друкованих засобів масової інформації внесено 34 002 записи щодо зареєстрованих видань, з них 19 575 видань із загальнодержавною, регіональною та зарубіжною формами розповсюдження, 14 427 – з місцевою. З 19 575 видань із загальнодержавною, регіональною та зарубіжною формами розповсюдження зареєстровано: газет – 6012, журналів – 10 270, бюлетенів – 559, альманахів – 147, дайджестів – 72, збірників – 1940, календарів – 369, каталогів – 11, інших видань – 195. 62 видання зареєстрували політичні партії, 309 – громадські організації. Із загальної кількості зареєстрованих видань регулярно виходять трохи більше 4000, з яких близько 60% становлять газети, решта – журнали. За даними ДП «Преса», до каталогу передплатних видань України на 2012 рік внесено 2489 українських видань, частка газет становить 35,4%, журналів – 61,3% [48]. Цей тривожний факт означає, що чимало видань не змогли вижити й існують номінально.

3.1.4. Технологічний фактор

Одну з найважливіших ролей в трансформації ЗМК зіграв технологічний фактор. Після «газетного буму» в середині 1990-х настав час змін у сфері технологій для вітчизняних медіа. Почали з’являтися електронні версії видань в інтернеті. Пізніше, завдяки створенню нових форматів файлів та оптимізації їх розміру, з’явилися pdf-версії видань і їх презентації на сайтах. З поширенням з середини 2000-х мобільних пристроїв з’явилася необхідність оптимізувати відображений матеріал і під них. Так з’явилися мобільні версії сайтів. Однак, зміни торкнулися не тільки друковані ЗМК змінювалися і канали передачі інформації в інтернеті – більш стабільні для передачі інформації. Так у телебачення і радіо на їх сайтах з’явилася можливість он-лайн прослуховування або перегляду їх каналу або радіостанції, а для мобільних пристроїв з’явилися мобільні додатки. Пізніше в мережі отримали розвиток агрегатори інформації з різних інформаційних ресурсів: добірки он-лайн трансляцій ТБ і радіо, свіжі матеріали з сайтів. У той же час агрегаторами інформації стали і великі пошукові системи: Google.com.ua, Yandex.ru пізніше Yandex.ua, Rambler.ru. Одне з останніх змін продиктовано широким поширенням мобільних пристроїв і виходу з них в інтернет – сайти почали використовувати адаптивну верстку, змінювати дизайн в залежності від параметрів пристрою користувача.

Технологічна трансформація ЗМК вплинула і на розвиток «традиційних» медіа. В останні 5 років у Видань з’явився не тільки сайт і групи в соціальних мережах, але й продаж pdf-версій видань та додатки для мобільних пристроїв і планшетів. Багато холдингів стають мультимедійними: тепер вони включають в себе не тільки друковані видання, а й радіо, телебачення, а з середини 90-х і початку 2000-х ще й інтернет ресурси, практично у кожного друкованого видання з’являється свій сайт і додаток для мобільних пристроїв і планшетів. Надалі з’являється тенденція переходу друкованих ЗМК в електронний формат. Наприкінці двохтисячного почав відбуватися поступовий перехід аудиторії до електронних носіїв інформації: інтернет та pdf-версії видань, мобільні додатки для платформ iOS, Android, Windows Phone і Windows Mobile, Symbian OS.

Підводячи підсумки порівняльного аналізу радянських і пострадянських ЗМК, можна сформулювати деякі висновки.

У СРСР абсолютно всі засоби масової інформації належали державі. У сучасній Україні існують як державні, так і незалежні медіа.

У СРСР практично повністю відсутня конкуренція: кожному ЗМК була відведена певна ніша. Зараз конкуренція, безперечно, присутня, тому змушує постійно вдосконалювати методи залучення й утримання аудиторії, розробляючи нові маркетингові стратегії.

Число періодичних друкованих видань, інформаційних агентств, значно зросла, і сучасний етап не виняток у контексті появи нових видань, проте тиражі стали менше, і їх падіння триває. Найчастіше це обумовлюється «оцифруванням» медіа та перспективою переходу аудиторії в інтернет.

Якщо в СРСР і в Україні в 1990-ті роки основною функцією ЗМК був ідеологічний вплив на громадян країни, виховна функція, просування чиїхось поглядів, то на сучасному етапі відбувається чіткий моніторинг інтересів вже не стільки видавця і власника, а споживчих уподобань аудиторії.