Орган внутрішніх справ як система управління 8.3.1- Формально-логічні умови ефективної організації і функціонування системи органів внутрішніх справ

Відомо, що технічні, економічні та інші рішення можуть виявитися неефективними, нераціональними і навіть шкідливими, якщо при їх виробленні не враховувати (або враховувати неповністю) особливості та взаємозв’язки об’єктів дослідження в рамках більш широких утворень, до складу яких вони входять. Аналогічні прорахунки можуть мати місце і тоді, коли рішення, що були перевірені експериментальне лише на деяких фрагментах, абсолютизуються і без відповідного обґрунтування переносяться на більші утворення, що їх охоплюють. Можна навести чимало прикладів такої асистемності, яка іноді призводить до непоправних втрат. Економія, на перший погляд, цілком безперечна, із-за ігнорування загальносистемних міркувань може виявитися безглуздою або навіть шкідливою. Типовим прикладом цього може бути забруднення океанських вод нафтопродуктами та радіоактивними відходами, які викликають порушення біологічної рівноваги, негативні наслідки якого важко переоцінити. Не менш повчальні уроки "сліпої" боротьби з окремими біологічними видами, що завдають шкоди господарству, їхнє часом поголовне систематичне знищення.

На щастя, практика боротьби зі злочинністю та охорони громадського порядку не має прикладів глобальних катастроф, що сталися в цій сфері внаслідок ігнорування положень теорії систем. Однак аналіз тієї ж практики свідчить про те, що багатьох бід можна було б уникнути, використовуючи системний підхід. Володіння системним мисленням для співробітників органів внутрішніх справ обов’язкове, тому що без нього неможливе глибоке вивчення складних зв’язків та залежностей різних процесів, які впливають на стан злочинності і організацію боротьби з нею. Системне мислення формує і відповідну культуру практичної діяльності.

8.1. Основні поняття теорії систем

Незважаючи на досить поширене поняття "система";, до теперішнього часу не існує загальноприйнятого його визначення. В літературі, особливо філософській, можна зустріти різні тлумачення цього поняття, які відображають різні його аспекти. Складність завдання пояснюється значною мірою фундаментальним,

граничним характером того узагальнення, яке приховується за словом "система". Мабуть, кращим рішенням була б добре складена формальна аксіоматика, але математична теорія систем робить лише перші кроки і до цього ще не дійшла.

Як правило, під системою розуміється сукупність взаємодіючих компонентів. Саме таке визначення системи ми знаходимо у одного із основоположників загальної теорії систем Людвига фон Берталанфі. Фахівці нараховують до 40 визначень цього центрального поняття теорії систем.

У найбільш широкому розумінні термін "система" використовується для опису самих різних явищ і трактується як правильність в розміщенні частин, конкретний порядок, форма устрою, організація діяльності та ін. Ми розглядаємо системи політичні й філософські, системи числення, зв’язку та зброї, сонячну систему, систему виховання і систему праці, про податкову та фінансову системи, систему органів внутрішніх справ, систему первісних слідчих дій і т.ін.

Теорія систем як наукова методологія використовує більш суворе визначення терміну "система". Головне в цьому визначенні те, що система розглядається як цілісне утворення, що, до речі, дуже близько до буквального перекладу цього слова з грецької – "ціле, що складене із частин".

Іншими словами, система – це комплекс взаємодіючих елементів, які в своїй єдності створюють деяку цілісність. Найбільш важливими, характерними (системоутворюючими) ознаками системи вважаються: складність об’єкта, його цілісність, здатність ділитися па компоненти (елементи, частини, підсистеми), бути, як правило, елементом системи більш високого порядку, створювати особливу єдність із середовищем.

Система як цілісність набуває нових властивостей, нових якісних характеристик, що не містяться окремо в створюючих її елементах. Переконливим прикладом появи такого ефекту цілісності, нової інтегративної властивості може служити проста кооперація в процесі трудової діяльності.

Поняття системи, як і будь-який інший пізнавальний засіб, описує деякий ідеальний об’єкт. З погляду його зовнішніх властивостей, такий об’єкт виступає як безліч елементів, на природу яких не накладається ніяких обмежень, крім одного – для даної системи ці елементи є неподільними одиницями.

Тут необхідно зробити одне уточнення. Мова йде про відносну неподільність елементів. Для яких-небудь інших завдань і, отже, в рамках інших систем неподільні елементи даної системи можуть підлягати подальшому членуванню. Або, навпаки, система може виявитися елементом іншої, більш складної системи.

З формальної точки зору, система – це сукупність функціональних компонентів, взаємодіючих між собою для досягнення певної мети. Наприклад, людина (оператор), яка працює із машиною, є "людино-машинною" системою. Ця система може розгляда-

тися тільки як компонент системи потокової лінії (автоматизованого цеху, заводу та ін.), тобто система всередині системи, яка, в свою чергу, є компонентом іншої системи. В теорії систем вводиться уточнення поняття "компонент". Компонент же означає будь-яку частину системи, що вступає в певні зв’язки і відносини з іншими частинами даної системи. Компоненти бувають двох видів: підсистеми і елементи. Підсистема – це такий компонент, котрий сам складається із частин (компонентів). Під елементом прийнято розуміти компонент, котрий в рамках даної системи не може бути поділений на компоненти, тобто є неподільною одиницею.

Між елементами множини, що створює систему, встановлюються певні відносини та зв’язки. Внаслідок цього, сукупність елементів перетворюється в єдине ціле, в якому кожен елемент врешті-решт зв’язаний з усіма іншими елементами, і його властивості не можуть бути усвідомлені без урахування цих зв’язків. У свою чергу, властивості системи виявляються не просто сумою властивостей складаючих її окремих елементів, а визначаються наявністю та специфікою зв’язку та відносин між елементами, тобто конституюються як інтегративні властивості системи як цілого, що і знайшло своє відображення в більш суворому сутніс-ному визначенні поняття "система".

На відміну від конгломератів зв’язок між компонентами системи настільки тісний, істотний, що зміна одного з них викликає зміни інших, а нерідко і всієї системи в цілому. Наявність такої тісної взаємодії, органічного зв’язку компонентів і приводить до того, що у взаємодії із середовищем система завжди виступає як дещо єдине, що зберігає свою якісну визначеність. Це має місце тому, що зв’язки компонентів системи більш усталені, міцніші, ніж зв’язки цієї системи та її компонентів з будь-якими іншими утвореннями. Таким чином, до визначення та істотних ознак системи можна додати: система – це таке утворення, в якому внутрішні зв’язки компонентів між собою переважають над внутрішнім рухом цих компонентів та над зовнішніми впливами на них з боку середовища.

Людвиг фон Берталанфі та Кеннет Боулдінг (обоє ці автори – біолог та економіст – у 1950 р. вперше дали систематичне викладення принципів загального дослідження систем, або, іншими словами, загальної теорії систем) вважали, що сутність системи, її організація виявляється в тих відносинах між її взаємопов’язаними частинами, за допомогою яких підтримується існування системи як такої. Саме через організацію (тобто конкретну структуру зв’язків та відносин) кожна частина системи взаємодіє з іншими в процесі передавання інформації та регулювання, мета якого і полягає в збереженні як її самої, так й інших частин і, відповідно, системи в цілому.

Усі об’єкти (підсистеми) функціонують у часі та просторі, розвиваються як єдине ціле. Тому вивчення ізольованих частин не може забезпечити адекватної інформації системі. Частина як

така, іцо узята окремо поза системою, вирвана із структури, із системи зв’язків, являє собою дещо інше у порівнянні з тією ж частиною, що розглядається в складі системи.

Сутність системи в її статиці (як деякий часовий зріз) розкривається шляхом виявлення та усвідомлення структури, вираженої за допомогою закономірних зв’язків та відносин. Структура характеризує систему з боку сталості, якісної визначеності. Це важлива, але недостатня характеристика. Сутність системи в її динаміці розкривається через аналіз функцій кожного елемента та охоплення функціонування і тенденцій розвитку системи в цілому.

Слід зазначити, що, з погляду загальної теорії систем, структура – це тільки сукупність зв’язків та відносин між елементами; сам набір елементів та їх властивості розглядаються окремо. В рамках загальної теорії управління структура системи характеризується як складом елементів з притаманними їм властивостями, так і сукупністю зв’язків і відносин між ними.

Структура і функції – це невід’ємні елементи кожної системи, і тільки в їх єдності розкривається сутність останньої. Дане положення має особливе значення для теорії і практики управління, що мають справу із такими різновидами систем, як соціо-технічна, економічна, адміністративна і т.н.

Ця думка вельми образно та переконливо була виражена Дж. Віккерсом: "Ми звикли вважати речі існуючими незалежно від їх функцій: автомобіль залишається автомобілем і в гаражі, і на дорозі. Це, мабуть, неправильно. Атом може бути описаний тільки в категоріях дії, і це однаково справедливо для організму чи організації. Ми повинні ставити запитання: "Як зберігається дана єдність?"‘.

Властивості систем розрізняються (в тому числі надто істотно) залежно від сфери існування цих систем. І, мабуть, ця обставина допомагає усвідомити, чому, незважаючи на вельми міцні тенденції до інтегрування знання, поряд із загальною теорією систем існують та розвиваються численні спеціальні теорії (систем), які вивчають ті чи інші їх різновиди (фізичні, хімічні, живі, технічні, соціальні, абстрактні і т.ін.).

Галузі існування систем можна визначити, виходячи із таких умов: чи є системи живими або неживими, абстрактними чи конкретними, природними чи штучними, відкритими чи замкненими; володіють високим чи низьким ступенем ентропії або невизначеності; чи є системи простими організованими, складними неорганізованими або складними організованими; чи є вони цілеспрямованими; чи існує в них зворотний зв’язок; упорядковані чи ні системи ієрархічно; чи є вони організаціями (Джои Ван Гіг, Рон Акофф, Уолт Р. Ешбі).

Свого часу саму загальну класифікацію систем запропонував Стаффорд Бір. В основу цієї класифікації він поклав два

‘Див.: Ханика Ф. де П. Новьіе идеи в управлений. – М., 1969. - С. 24.

критерії: ступінь складі юс ті системи та ступінь детермінованості. Згідно із першим критерієм розрізняють системи прості, складні та дуже складні; із другим – суворо детерміновані ("жорсткі") та імовірнісне детерміновані ("м’які"). Наприклад, господарські організації (фірми, компанії, концерни та ін.) Бір відносить, природно, до ‘дуже складних імовірнісних систем".

Мабуть, зважаючи на міркування інших теоретиків системного підходу, можна за рядом додаткових ознак виділити і відповідні різновиди систем. З позицій управління становитимуть значний інтерес системи саморегулюючі, адаптивні, управляючі і керовані, самоуправляючі, соціальні системи перехідного періоду і т.ін.

Більш розгорнутою та детальною є класифікація Кеннета Боулдінга, в основу якої покладені рівні ієрархії систем.

1. Неживі системи.

1.1. Статичні структури, які називаються остовами. Це ста гичці системи, які представлені простими механічними системами (опорна споруда, міст і т.ін.).

1.2. Прості динамічні структури із заданим рухом, притаманні оточуючому нас фізичномусвіту. Інакше ці системи іменують "годинниковими механізмами";. Прикладами цього рівня можуть служити:

годинник, сонячна система – "годинник всесвіту", двигун і т.ін.

1.3. Прості кібернетичні системи типу термостат. В цих системах реалізується принцип зворотного зв’язку, здійснюються процеси збирання та передачі інформації, котрі дають змогу системі саморегулюватися (наприклад, морозильник).

2. Живі системи.

2.1. Відкриті системи із самозбережуваною структурою. Рівень клітини – це перший ступінь, на якому можливе розділення на живе та неживе. Це – своєрідна межа між неживим та живим (прикладами таких систем можуть бути: полум’я, ріка).

2.2. Живі організми з низькою здатністю сприймати інформацію, наприклад, рослини. Ці біологічні системи мають вже досить складну структуру та спеціалізацію функцій – функції харчування, розмноження та ін.

2.3. Живі організми з більш розвинутою здатністю сприймати інформацію, але які ще не володіють "самосвідомістю". До категорії даного виду належать тварини. Це системи, які володіють високорозвинутими органами чуттів, спеціалізованими джерелами інформації та зачатками поведінки.

2.4. Людина, яка характеризується самосвідомістю, мисленням та нетривіальною поведінкою, здатна цілеспрямовано змінювати навколишній світ.

2.5. Соціальні системи та соціальні організації.

2.6. Трансцендентні системи або системи, які перебувають тепер поза нашою свідомістю².

² Цит. за: Гш Дж. ван. Прикладная общая теория систем. – М., 1995. - С. 70.

Щодо управлінської діяльності, за визначенням академіка А.І. Берга, під системою слід розуміти "організовану безліч (множину) структурних елементів, що є взаємопов’язаними та виконуючими певні функції". Виходячи із цього, можна вважати, що системі, як категорії теорії управління, притаманні: а) наявність складових частин (елементів, підсистем); 6) наявність тісних зв’язків між ними; в) цілісність, котра обумовлюється взаємозв’язком та взаємодією окремих структурних елементів; г) сполучення відносної самостійності кожного окремого елемента системи з обов’язковим виконанням ним функцій, що необхідні для існування системи в цілому.

Процеси управління притаманні не всім цілісним системам, не всім матеріальним утворенням, а системам біологічного, соціального порядку і також системам автоматичних машин та механізмів, що штучно створені людиною. Як зауважує той самий А.І. Бсрг, існують три основні сфери управління: управління процесами, що відбуваються в живих організмах (біологічне);

управління системами машин, технологічними процесами і взагалі процесами, що мають місце при цілеспрямованому впливі людини на природу (технічне); управління діяльністю людських колективів, що вирішують те чи інше завдання (соціальне)³.

Для управлінця, державного службовця особливий інтерес викликає соціальне управління, яке здійснюється в соціальних системах. Останні (в тому числі за класифікацією К. Боулдінга) створюють особливий клас систем. Виникнення та цілісність, особливості функціонування та розвитку соціальних систем визначаються взаємодією людей. Головним елементом цих систем будь-якого ступеня складності та масштабу (від сім’ї до країни та людства в цілому) є людина з її потребами та інтересами, її баченням світу, її ціннісними орієнтаціями. Ось чому до загальних умов утворення та існування систем додається наявність усвідомлених загальних цілей або схожих інтересів, що має вирішальне значення для спільної діяльності людей.

З урахуванням цих обставин можна так визначити загальні ознаки (системоутворюючі фактори) будь-якої соціальної системи, в тому числі трудової, господарської організації:

конкретна загальна мета всієї сукупності елементів;

підпорядкування завдань кожного елемента загальній меті системи;

усвідомлення кожним елементом своїх завдань та розуміння загальної мети;

виконання кожним елементом своїх функцій, що випливають із поставленого завдання;

конкретні відносини між елементами системи;

наявність органу управління;

обов’язковий зворотний зв’язок.

³ Див.: Кибернетика, мьппление, жизнь. - М.: Мьісль, 1964. -С. 21-22.

Слід підкреслити, що загальність цілей в соціальній системі – це не просто їх механічна збіжність, а дещо більш складне. Слід маги на увазі, що, з’єднавшись внаслідок якихось інтересів і маючи в.ів’язку із цим намір розв’язати саме свою конкретну проблему, люди змушені для цього виконувати вже загальне завдання всього.з’єднання, тобто добиватися чогось такого, що прямо, безпосередньо в їх особисті інтереси і не входить. Саме в цьому і полягає одна із важливіших особливостей соціальної системи: створюючи її з однією метою, ми змушені вирішувати і деякі нові завдання.

Задовольнитися можна, по-перше, тим, що без реалізації загальної мети неможливо досягти своїх цілей. По-друге, можливості системи ширші, ніж проста сума можливостей складаючих її елементів. Ця властивість обумовлює особливий ефект, заради якого створ юється більшість систем. Його називають ефектом цілісності, або емерджентності. Особливо значним ефект цілісності може бути в великих виробничих і територіальних організаціях (соціотехнічних системах).

Підсумовуючи наведені міркування щодо системи, можна дати таке ЇЇ визначення: система – це сукупність елементів, утворюючих єдине ціле і взаємодіючих один з одним, а також з навколишнім середовищем.

При визначенні змісту поняття системи треба підкреслити такі її основні ознаки:

1) систему не слід розглядати лише як сумарний вираз, конгломерат якихось елементів. Наприклад, купа каміння, натовп не являють собою системи. В системах, на відміну від конгломератів, не можна змінювати розміщення елементів, не порушуючи тим зв’язків між ними;

2) кожна система володіє певною якістю, що не притаманно окремим її частинам, але випливає із їх властивостей. Прикладом набуття нової якості вже на іншому соціальному рівні є елементарна суспільна система – сім’я;

3) будь-яка система та її частина не можуть розглядатися ізольовано одна від одної. Найбільш наочним є звязок системи з п елементами в живому організмі.

При створенні цілісної системи не тільки виникає нова якість, але й змінюються властивості вихідних її компонентів;

4) зв’язки системи з частинами, що її складають, сильніші за зв’язки системи в цілому або її елементів з іншими системами. Таким чином, взаємодіючи із середовищем, система виступає як дещо єдине;

5) кожна система є частиною системи більш високого рівня. Для того щоб підкреслити співвідношення систем та їхню ієрархію, існує навіть спеціальна термінологія: надсистема, система та підсистема;

6) усі системи не є незмінними. Вони не є вічними хоча б тому, що їм притаманні внутрішні суперечності. Крім того, сис-

теми зазнають зовнішніх впливів. Будь-яка система переживає періоди свого зародження та становлення, розвитку та розквіту, занепаду та загибелі. Таким чином, обов’язковою характеристикою системи виступає час, що визначає ще один аспект системності – історичний.

Перераховані системоутворюючі ознаки є універсальними, вони характеризують усі види систем.