Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Давньогерманські племена і народності




 

Джерела дають підставу припустити, що в VI–V ст. до н.е. германці заселяли північну частину низини між Ельбою й Одером, півострів Ютландію та південну Швецію. З IV ст. до н.е. германці поступово просувалися з місця свого первісного поселення на захід до Рейну і на південь до верхів’їв Ельби, Рейну й Дунаю та в приальпійські краї.

У ІІІ–ІІ ст. до н.е. в результаті соціальних та демографічних змін відбувається переміщення германських племен зі Скандинавського півострова. Одними з перших були бастарни і скіри, пізніше вандали, бургунди, ругії та готи. На початку ІІ ст. до н.е. бастарни з’явилися поблизу давньогрецького міста Ольвія (Чорне море), а в 182 р. до н.е. першими з германців перетнули кордони Римської імперії, пізніше перейшли Карпати і оселилися в гирлі Дунаю. Інші германські племена – вандали, бургунди, ругії також залишили Скандинавський півострів. Згодом у місцевість біля гирла Вісли на узбережжя Балтики перемандрували готи. Таким чином, відбувся перший поділ германців на дві частини – на скандинавську (північну) та континентальну (південну) групи. Остання в ІІ–ІІІ ст. н.е. поділилася, в свою чергу, на західну і східну частини.

Хоча кількість германських племен була значною, вони в античні часи складали декілька племінних угруповань. Найдокладніша їх класифікація наведена Плінієм, який виокремив шість груп:

1. Вінділи (готи, бургунди). Мешкали на сході Європи.

2. Інгвеони (інгевони). Проживали на берегах Північного моря.

3. Іствеони (істевони або іскевони). Жили на Рейні.

4. Ермінони (гермінони). Проживали на півдні теперішньої західної Німеччини.

5. Певкіни і бастарни. Мешкали на території теперішньої Румунії.

6. Гілевіони. Жили в Скандинавії.

Ф.Енгельс вніс у неї корективи, об’єднавши племена першої і п’ятої груп. Поділ племен на 5 головних груп цілком відповідає класифікації германських мов, представленої мовознавцями XIX ст.:

мови: східногерманські західногерманські північногерманські
племена: вінділи інгвеони істевони ермінони гілевіони

Західногерманські племена.

Розміщення племен постійно змінювалося. У ІІ ст. до н.е. Ютландський півострів залишили кімври, тевтони і більшість амбронів. Перші сутички цих племен з римлянами відбулися у 113 р. до н.е., а 102 р. до н.е. вони зайняли всю Італію, створивши безпосередню загрозу Риму, проте були пізніше розгромлені.

У середині І ст. до н.е. германське плем’я свеїв під проводом Аріовіста, перейшовши Рейн, вдерлося до Галії, яка на той час була римською територією. Германці були розгромлені римськими легіонами на чолі з Юлієм Цезарем. Панування Риму над германцями було доволі нетривким, оскільки сутички германців з римлянами відбувалися й після смерті Цезаря.

У 9 р. н.е. велике плем’я херусків на чолі з вождем Армінієм оточило й знищило в Тевтобурзькому лісі легіони римського намісника Вара. Протягом 14–17 рр. римляни провели кілька каральних військових експедицій проти германців, але зрештою змушені були оборонятися. У кінці І на початку ІІ ст. н.е. вздовж кордонів імперії від верхів’їв Рейну до Дунаю римляни побудували загороджувальні укріплення – так званий Римський вал, на якому розмістили військові гарнізони. Це поволі стримало натиск германців. Племена, що жили поблизу римського кордону, зазнали помітної романізації, деякі навіть отримали статус федератів (союзників), та оселялися з внутрішнього боку валу, а також служили в римських легіонах. Рухливість західногерманських племен зменшилася, вони почали вести осілий спосіб життя.

Група інгвеонів складалася з англів, фризів та саксів. Групу іствеонів очолював племінний союз франків. З ерміонів найбільшими були племена алеманів і маркоманів (баювари, пізніше баварці). У 213 р. почалися алеманські війни, які тривали протягом ІІІ–IV ст. з невеликими перервами. На кінець IV ст. алемани володіли всім верхів’ям Рейну і Дунаю. У 242 р. повстали франки, і римляни змушені були віддали їм чималу прикордонну смугу північної Галії.

Східногерманські племена.

Східногерманські племена вирізняються своїм постійним рухом територією Європи. Найбільше їх плем’я – готи, просувалося в ІІ ст. н.е. з берегів Балтійського моря на південь. У ІІІ ст. вони населяють територію від Дунаю до Дніпра. Тут відбувається їх поділ на декілька племен, головні з яких утворили дві великі групи – західну (візиготи, вестготи) та східну (остроготи, остготи). Вестготи невпинно нападали на Римську провінцію Дакію (Румунія), внаслідок чого імператор Авреліан змушений був віддати її їм за умови, що вони стануть союзниками Риму і захищатимуть його кордони. Всередині IV ст. у чорноморських степах створений великий племінний союз, очолюваний остготським королем Ерманріком, куди також увійшли племена сарматів, скіфів, аланів та ін.

Північногерманські племена.

Про північногерманські племена не залишилося точних даних, окрім згадки Тацита про плем’я свіонів. Пліній використовує збірну назву для цих племен – гілевіони. Птоломей і Йордан згадують свеїв, гаутів, данів та інші дрібніші племена, які населяли відповідно центральну частину Скандинавії поблизу озера Меларен, місцевість поблизу озера Веттерн та південь півострова в області Схоне. Після відселення більшості германських племен, кількість населення тут на певний час стабілізувалася.

 







Дата добавления: 2015-10-01; просмотров: 750. Нарушение авторских прав


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2020 год . (0.002 сек.) русская версия | украинская версия