Суспільний устрій давніх германців

За свідченнями Цезаря і Тацита, германці існували в основному за рахунок скотарства. Проте археологічні дані свідчать, що вже в останні століття до нашої ери на значній території Германії та Ютландському півострові досить розвиненим було землеробство. У більш відсталих племен, які населяли лісові та болотяні місцевості, зберігався примітивний спосіб життя з переважанням скотарства та полювання на диких тварин. Скотарство мало вже осілий характер, а худоба була предметом достатку та слугувала мірилом цінності. Свідченням цього є давньоанглійська лексема feoh ‘тварина’, яку вживають у писемних пам’ятках у значенні ‘гроші’, оскільки тварин використовували в ранньому середньовіччі як засіб обміну. Ця лексична одиниця вживалася також у сенсі ‘власність’, яку складали, в основному, тварини. Так з’явилося значення ‘майно, достаток’.

У господарському житті значне місце займали рибальство і збиральництво, а також у деяких племен морський промисел та збирання бурштину.

За твердженням Тацита, германці мешкали селами. В них не існувало міського типу поселення, але для захисту вони зводили земляні та дерев’яні укріплення. Житло будували з дерева, яке обмазували потім глиною. Воно складалося з одного або двох приміщень, де розміщувалися сім’я та худоба. Дах покривали очеретом або соломою. Всередині житла в кожному приміщенні було відкрите вогнище, дим з якого виходив через спеціальний отвір на даху будинку.

На рубежі нової ери в германців переважав первіснообщинний устрій. Основною формою об’єднання було плем’я, яке являло собою господарську, політичну та культову спільність. Найважливіші питання племені вирішувалися на народному зібранні, яке складалося з чоловіків-воїнів. На цих зборах обирали вождів і старійшин. Перші мали владу під час війни, другі – в мирний час. Старійшини, які в германців називалися кунінгами, наділяли землею окремі домогосподарства, розбирали позови, головували на судових зборах. Усі члени племені були вільні та рівноправні.

Племена германців були ендогамні. Шлюби зазвичай укладали між окремими членами племені. В германців існувала сувора моногамія. Тільки представники знаті, як виключення, могли мати декілька дружин (династичні шлюби). Велику роль у житті германців відігравали родові зв’язки. Найближчі родичі спільно вели господарство. Родова спільнота перетворилася в землеробську. Худоба, раби, знаряддя праці, зброя знаходилися в сімейній та особистій власності. Рід захищав своїх родичів. Існувала кровна помста, яка згодом була заміщена викупом (вергельд). Родові відносини були основою військової організації: бойові порядки будувалися за сімейно-родовою ознакою. Власності на землю ще не існувало. Вона перебувала в загальному користуванні племені і розподілялася відповідно до кількості членів роду.

Основну масу германського племені становили вільні люди, проте існувало рабство, яке істотно відрізнялося від рабства в Римі або інших рабовласницьких державах. Рабів не використовували як домашню челядь або як підневільних робітників: їх наділяли земельними ділянками та обкладали натуральним оброком (патріархальна форма рабства). Вільне населення жило за рахунок власної праці. Члени роду віддавали частину врожаю й військової здобичі старійшині роду. Таким чином, поступово виникає майнова нерівність.

Описаний Тацитом суспільний лад германців ґрунтувався на принципах воєнної демократії. Вирішальна роль належала тінгам (народним зборам). Вожді й старійшини були під контролем воїнів, що їх обирали. Виступи посадових осіб на народних зборах сприймалися відповідно до сили переконливості. У випадку прийняття пропозиції, воїни піднімали вгору списи на знак схвалення. Поступово суспільна влада почала зосереджуватися в руках військової та родоплемінної знаті. Усі питання почали обговорювати старійшини, а рішення тільки формально приймалися на тінгах. Військова влада отримала спадковий характер, а знаряддям вождя була дружина, що складалася із воїнів-професіоналів. Дружинники не брали участі в продуктивній праці. Вони підпорядковувалися виключно вождю і могли бути використані ним для захоплення влади. Таким чином, були створені передумови для перетворення виборної військової влади на спадкову державну владу.

Протягом ІІІ ст. н.е. створюються племінні союзи і ‘великі племена давніх германців’: франків, саксів, алеманів та ін. Нові самоназви мають досить прозору внутрішню форму, наприклад, алемани ‘всі чоловіки’, сакси ‘носії мечів’, франки ‘вільні’ тощо. Назви колишніх малих племен або зовсім зникають, або ними позначають дрібніші складові частини великого племені.

Формування ‘великих племен’ і союзів відбувалося в період тривалої осілості як наслідок відносної стабілізації стосунків з Римом, посилення торгівлі, господарського і культурного спілкування між германськими племенами, а також між ними і римськими провінціями. Консолідація ‘великих племен’ відбувалася на основі об’єднання тих із них, які були пов’язані географічно, мали спільні діалекти, культуру. Проте й різні за своїми етнічними ознаками і мовами племена могли поглинатися іншими.