Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Велике переселення народів і утворення германських держав




У кінці IV ст. почалися масові міграції германських та інших варварських племен, що дістали назву “Великого переселення народів”, яке завершилося завоюванням усієї території Західної Римської імперії. Основною його причиною називають зростання кількості варварських племен, пов’язаного з інтенсифікацією землеробства та переходу до осілого способу життя. Зовнішнім поштовхом Великого переселення народів було переміщення східних германців, зокрема готів.

У 376 р. вестготи під тиском гунів перейшли Дунай і вступили в римську провінцію Мезію (Болгарія), де оселилися на правах федератів (союзників). Проте римляни почали ставитися до них як до рабів, наслідком чого було повстання варварів, які в 378 р. розгромили римське військо в битві поблизу Адріонаполя. Пізніше імператор Феодосій І оселив їх на Балканському півострові, де частина вестготів прийняла християнство у формі аріанства. В цей час готський єпископ Вульфіла переклав на готську мову Євангеліє.

У 409 р. вестготський король Алларіх вступив на територію Італії, а в серпні 410 р. захопив Рим. Алларіх мав намір перебратися до Сицилії, потім до північної Африки, проте невдовзі помер. Новим королем обрали Атавульфа. З Італії вестготи мігрували до Південної Галії, де створили перше варварське королівство на території Римської Імперії – Аквітанію зі столицею в Тулузі (419 р.). У V ст. ними була завойована більша частина Іспанії, а в 507 р. центр вестготського королівства перемістився до Іспанії (столиця Толедо). В 554 р. Візантія захопила східне узбережжя Іспанії, тому Вестготське королівство володіло лише частиною Піренейського півострову. Вестготи жили серед іспансько-римського населення, де складали меншість, тому згодом асимілювалися (VI ст.).

У 375 р. на остготів насунули кочеві племена гунів, які, розгромивши готський союз, підкорили більшу їх частину. Остготи, підкорені гунами, перекочували з Причорномор’я до Панонії (Угорщини). У першій третині V ст. гуни об’єдналися під проводом Атіли та в 451 р. вторглися до Галії. Західна Римська імперія й варварські народи об’єднали свої сили. Вирішальна битва відбулася на Каталунських полях біля Труа (‘Битва народів’). Атіла програв та повернувся до Панонії. В 453 р., після смерті Аттіли, гунське королівство припинило існування.

Остготи після розпаду гунського союзу оселилися в областях Дунаю. Їх вождь Теодоріх підкорив майже усіх остготів. У 488 р. він організував завойовницький похід до Італії. Згодом уся Італія опинилася під владою остготського короля. Таким чином, було створено нову державу – королівство остготів, до складу якого окрім Італії увійшли області на Дунаї, частина сучасних Швейцарії й Австрії та Панонія. Після смерті Теодоріха, престол успадкувала його донька Амаласунта, яка продовжила деспотичну політику свого батька під заступництвом римської знаті, що коштувало їй престолу і життя. Серед остготської знаті точилася жорстока боротьба за владу. Цим скористалася Візантійська імперія, яка після тривалих боїв завоювала Італію в 555 р. В остготів відняли значну частину майна. Переважна більшість готів залишила країну, лише частково зберігши своє населення на півночі Італії.

Племена вандалів і свеїв у 406 р. пройшли Галію і в 409 р. захопили частину Іспанії. У 429 р. під натиском вестготів вандали переправилися на узбережжя Північної Африки (територія колишнього Карфагену), де створили власне королівство. Звідти вони чинили наступи на Італію та в 455 р. захопили Рим. Вандальське королівство було знищене в 533–534 рр. військом візантійського імператора Юстініана.

Плем’я бургундів на початку V ст. спробувало закріпитися на середньому Рейні, утворивши бургундське королівство з центром у м.Вормс, знищене у 443 р. римським намісником Галії Аеціем. Тоді бургунди оселилися на південному заході Галії, звідки бере початок “ІІ бургундське королівство” зі столицею в Леоні. Бургундське королівство зберігало зв’язок з Римською імперією до її падіння. В 534 р. його захопили франки.

У IV–V ст. у басейні середнього Дунаю оселилися лангобарди, утворивши великий союз племен разом із саксами, сарматами, гепідами тощо. Під проводом лангобардського короля Альбоїна вони вторглися до північної Італії в 568 р., поступово підпорядкувавши значну частину країни. В 773 р. королівство лангобардів завойоване Карлом Великим.

Племінний союз франків склався в ІІІ ст. Вони поділялися на дві групи – салічних (жили на узбережжі моря, звідки і отримали свою назву) та рипуарських (селилися на схід від річки Маас). На чолі окремих областей були самостійні князі. Серед княжих династій найсильнішими виявилися Меровінги, які правили в салічних франків. Їх легендарним родоначальником був Меровей (‘породжений морем’). Третій представник династії Меровінгів Хлодвіг (481–511 рр.) поширив свою владу на усіх франків. У 486 р. він знищив залишки римської держави в Галії. Франки підкорили на сході алеманів, намагалися завоювати бургундів, а в 507 р. захопили Аквітанію. Хлодвіг поділив державу між своїми синами, які почали завойовницькі походи проти остготів та бургундів. Останні були підкорені у 534 р. За онуків Хлодвіга Франкська держава охоплювала майже усю Галію, значну частину Германії і була найбільшим варварським королівством у Західній Європі. У VIII ст. на франкському престолі з’являється нова династія – Каролінги. В цей період Франкська держава значно зміцнилася і перетворилася на імперію. При Карлі Великому (768–814 рр.) до франкської держави були приєднані землі саксів на нижньому Рейні й Ельбі, частина Іспанії, Баварія, а також королівство лангобардів в Італії. У 800 р. Карл отримав титул імператора Римської імперії.

Після смерті Карла Великого імперія Каролінгів почала розпадатися. Нащадки Карла розділили імперію на три частини за Верденським договором. Західну частину імперії – майбутню Францію – отримав Карл Лисий, східну частину – майбутню Германію – Людовік Німецький, а Італію – Лотар. З цього часу три держави починають своє самостійне існування.

Інгвеонські племена англів, саксів і ютів, які в перші сторіччя н.е. мешкали на Ютландському півострові та заселяли узбережжя Північного моря між Рейном і Ельбою, всередині V ст. мігрували до Британії.

Загалом, першим населенням Британських островів було неіндоєвропейське плем’я іберійців. Наступними поселенцями були кельти, які переселилися до Британії в VII ст. до н.е. – брити та гаели. В 54 р. до н.е. римські легіони на чолі з Юлієм Цезарем завоювали південно-східну частину Британії. Вони відвели свої війська в обмін на данину і залишили острів майже на століття. У 43 р. н.е. відбулося повторне завоювання Британії римлянами. Римське володарювання в Британії продовжувалося до початку V ст. У 408 р. римські легіони залишили Британію. Після їх відплиття почалося завоювання Британії германськими племенами – англами, саксами, фризами та ютами (V ст.). В кінці VI ст. германці оселилися по всій території Британії за виключенням Шотландії, Уельсу та Корнуелла. Вони утворили сім королівств (гептархія): Мерсію, Іст Англію, Ессекс, Суссекс, Вессекс, Нотумбрію, Кент. Англійський історик Беда називає германських завойовників Британії Angli Saxones ‘англійські сакси’. Згодом ця назва, як і слово English поширилася на найменування людей, які проживали на території Британії. Питання щодо вибору саме цієї назви досі лишається дискусійним, оскільки англи не були найчисленнішою групою германських племен, що емігрували на острови. В усякому випадку, в ІХ ст. король Альфред назвав свою мову англійською Englisc.

Протягом 787–794 та 834–878 рр. Англія зазнала нападів з боку датських та норвезьких воїнів зі Скандинавії (дани). Вони завоювали значну частину східної та північної частини Англії. Коли Вессекський король Альфред Великий (849–899 рр.) відвоював цю територію, він став повелителем Англії. Друге скандинавське завоювання припадає на 980 р. У результаті численних битв дани завоювали англосаксів і протягом 1016–1042 рр. датські королі правили Британією. У 1042 р. зі смертю останнього монарха данів, на трон прийшов англійський король Едуард Сповідник. Після його смерті (1066 р.) корону отримав ерл Гарольд Вессекський. Однак права на корону заявив далекий родич Едуарда – Вільгельм, герцог Нормандський. Він здійснив вторгнення до Британії в 1066 і 14 жовтня того ж року відбулася битва при Гастінгсі, в який переміг Вільгельм. Вже в 1070 р. він контролював усю Англію за виключенням Шотландії та Уельсу. Наслідки цієї події були надзвичайні, оскільки мовою завойовників була французька (норманська). Це призвело до масового проникнення французьких слів до лексичного складу англійської мови. Лише в другій половині XIV ст. англійська знову стає державною мовою Англії.

Фризи жили на узбережжі Північного моря, а пізніше їх поселення поширилися на захід і схід, займаючи територію між ріками Шельда та Везер. На фризьких землях виникло три державні утворення – Західна, Середня і Східна Фрисландія. Протягом VIII ст. усі три Фрисландії входять до складу Франкської імперії. Після її розпаду землі були частиною східно-франкської, а згодом Священної Римської імперії германської нації. В XIII ст. Західну Фрисландію завоювали голландці. Середня і Східна Фрисландія потрапили під нижньонімецький вплив, поступово втративши свій фризький вигляд, мову та звичаї.

Сакси з ІІІ–IV ст. стояли на чолі племінного союзу, куди також входили хавки, херуски, ангриварії тощо. Після переселення частини саксів до Британії, решта племені отримала назву “континентальні сакси”. Коли франки почали підкорювати інші германські племена, сакси чинили їм відчайдушний опір, але змушені були підкоритися. У 852 р. у складі імперії франків створено саксонське герцогство. Таким чином, сакси стали частиною майбутньої німецької народності.

Давньоскандинавські племена. Найдавніші відомості про Скандинавію датуються ІІІ ст. до н.е. Перші згадки про них містять розповіді Пітея, твори Плінія Старшого, Страбона, Птоломея, Тацита. Проте вони дають лише приблизне уявлення про розселення германських племен. Пізнішими джерелами про скандинавів є праці Адама Бременського (ХІ ст.) та Саксона Граматика (XII–XIIІ ст.).

Як згадувалося (2.2.), низка племен, які проживали на території Скандинавії, мігрували до Центральної та Південної Європи.

Південь Швеції населяли герули, яких витіснили в IV ст. н.е. дани. Зі східної частини Скандинавського півострова останні переселилися до Ютландії. Центром данів був острів Зеландія, де знаходилася резиденція королів – замок Георот, оспіваний в англосаксонській поемі “Беовульф”.

У центральній частині теперішньої Швеції мешкало плем’я свеїв, звідки і пішла назва країни. Їхнім центром була Упсала. На південь знаходилося плем’я гаутів. На початку XI ст. король Упсали підкорив південь країни, таким чином гаути змішалися зі свеями, створивши згодом швецьку народність.

Територію сучасної Норвегії населяли ругії, аугандії, тренди, гранії тощо.

У перші віки нашої ери скандинавські племена жили в умовах первісно-родового устрою, а його розпад й виникнення феодалізму в скандинавів відносять до епохи вікінгів (VIII–XI ст.). Основними характеристиками цієї епохи є утворення держав і потужна експансія скандинавів. Походи вікінгів розпочалися в 793 р. з нападу на англійський монастир св. Кутберта на острові Ліндісфарн. Згодом були пограбовані значна територія Англії, Шотландії, Ірландії та Уельсу. В Західній Європі вікінгів називали ‘нормани’ (північні люди). Об’єктом їх нападів стає уся Європа від Білого Моря до Сицилії. Нормани оселилися в північній Франції і, змішавшись з місцевим населенням, утворили у 911 р. герцогство Нормандію. У 1066 році нормани підкорили Англію (див. 2.5.). У ХІ ст. нормани захопили Сицилію та Південну Італію, заснувавши там своє королівство.

Під час завойовницьких набігів вікінги заселили Оркнейські, Гебрідські, Шетландські та Фарерські острови. Протягом 874–930 рр. колонізували Ісландію, а у 80-ті роки Х століття вихідці з Ісландії та Норвегії відкрили Гренландію, а згодом досягли Північної Америки.

Єдиними королівством скандинавів у Х–ХІ ст. була Данія. На початку ХІ ст. вона підкорила на певний час Англію, Норвегію і частину Швеції, а король данів Кнут був одночасно правителем Данії, Норвегії й Англії.

 







Дата добавления: 2015-10-01; просмотров: 1357. Нарушение авторских прав


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2020 год . (0.003 сек.) русская версия | украинская версия