І наукова проблема

Нинішній стан економіки України, а також намічені напрями її реформування не залишають сумніву, що в умовах ринку втриматися на робочому місці зможе тільки висококваліфікований працівник, який досконало володіє своєю професією, озброєний спеціальними знаннями, які дозволяють швидко змінювати спеціалізацію в межах цієї професії чи ж саму професію в межах однієї групи професій. Сьогодні можна констатувати, що суспільство впритул підійшло до тієї оцінки в соціально-політичному й економічному реформуванні, за якої виникає конкуренція кваліфікованої робочої сили.

У сформованій ситуації, коли інститути соціального захисту людини не встигають за темпом соціально-економічних перетворень, і багато членів суспільства стають беззахисними перед ринком праці, найбільшим гарантом для працездатної частини населення повинна стати професійна освіта. У цьому реалізується її (як і освіти в цілому) найголовніша для людини захисна функція.

Система освіти, зокрема і професійно-технічної, покликана забезпечити кожного члена суспільства як обов’язковою загальною, так і наступною професійною освітою. При такому підході не посередник, а висока кваліфікація і сучасна професія для випускників ПТНЗ, технікумів, ВНЗ можуть стати певним гарантом зайнятості і захисту від безробіття. Зараз, коли все суспіль­ство і відповідні соціальні інститути перебувають у стадії докорінної реоргані­зації, система освіти не може залишатися статичною. Доречно згадати, що будучи підсистемою суспільно-економічної формації, система освіти визначає­ться рівнем розвитку продуктивних сил. У той же час, будучи елементом надбудови, вона визначається базисом, тобто виробничими відносинами. Таким чином, діють два загальні закони розвитку освіти:

1) відповідності системи освіти рівню розвитку продуктивних сил;

2) відповідності системи освіти виробничим відносинам.

При цьому доречно зробити наголос на тому, що відповідність повинна бути випереджальною. Подібної точки зору дотримується професор А.Новиков, так формулюючи принцип випереджальної освіти: „... рівень загальної і профе­сійної освіти учасників виробництва, тобто рівень загального і професійного розвитку їхньої особистості, повинен випереджати рівень розвитку самого виробництва” [29, 12].

Яка ж роль системи профтехосвіти в підготовці таких робітників і фахівців, якщо традиційні ПТНЗ не можуть забезпечити потрібний рівень їхньої освіти?

Проблема якості трудових ресурсів України трансформується в проблему якості підготовки випускників системи профтехосвіти. Слід зазначити, що мова йде не тільки про формування певних теоретичних знань, практичних умінь і професійних навичок, а й про розвиток тих професійно важливих і загальнолюдських якостей і властивостей особистості, що у процесі трудової діяльності будуть сприяти швидкій адаптації на виробництві, освоєнню нової техніки і технології, дозволяти динамічно змінювати спеціальність, а при необхідності – і професію. Адже в розвинутих країнах уважається цілком нормальним 3–4 рази (а за останніми даними для високорозвинених країн – 5–6 разів) протягом життя змінити спеціальність чи професію. Крім цього, вищезгадані якості і властивості особистості покликані сприяти соціалізації випускників ПТНЗ, встановленню комфортних взаємин із членами трудових колективів, у яких вони будуть працювати.

Нині існують дві головні проблеми стосовно якості підготовки випуск­ників системи профтехосвіти:

Перша – проблема підвищення рівня знань, умінь і навичок майбутніх фахівців. Тут варто нагадати про те, що сучасна педагогічна наука кінцевою метою навчання у будь-якому навчальному закладі визнає формування нових способів діяльності, які синтезуються на основі отриманих знань, умінь, навичок. У навчальному закладі профтехосвіти метою навчання є формування нових способів професійної діяльності.

Друга – проблема розвитку професійно важливих і соціально значимих якостей і властивостей особистості випускників ПТНЗ.

При цьому ці проблеми існують на фоні основної суперечності професійної освіти – суперечності між потребою особистості в оволодінні тією чи іншою професією, з одного боку і потребою народного господарства країни у певних фахівцях – з іншого.

Одним з визначальних завдань є гуманізація освіти й у першу чергу –професійної. Це є першим кроком у формуванні основ, так званого гуманного професіоналізму.

Складнішим завданням є виховання морального професіонала. Моральність фахівця повинна стати невід’ємною складовою професіоналізму. Допомогти у розв’язанні цієї проблеми повинні професійні навчально-виховні заклади нового типу: вищі професійні училища, технічні ліцеї і коледжі. Таким чином, першочерговим завданням сучасної професійної педагогіки стає розробка змісту освіти для цих освітніх установ. Цього ж вимагає Державна національна програма „Освіта” (Україна XXI ст.).

Якісне розв’язання цієї проблеми вимагає розробки філософських і теоретико-методологічних основ формування змісту освіти для нинішніх і перспективних закладів професійно-технічної освіти, що є важливою науково-педагогічною проблемою.