І перспективи розвитку

Система професійно-технічної освіти – це сукупність закладів профе­сійно-технічної освіти (ПТО), а також наукових, науково-методичних установ, включаючи органи управління ними.

Основним завданням функціонування системи ПТО є підготовка кваліфікованих робітників для виробництва і сфери обслуговування країни. Однак, крім кваліфікованих робітників, у ПТНЗ здійснюється підготовка окремих категорій службовців (наприклад, секретар-референт), а в деяких типах сучасних навчальних закладів проводиться підготовка до освітньо-кваліфікаційного рівня – „молодший спеціаліст”.

Система ПТО відповідно до Закону України „Про професійно-технічну освіту” містить такі типи навчальних закладів: професійно-технічне училище відповідного профілю (ПТУ); професійно-технічне училище соціальної реабілітації (ПТУ СР); професійний ліцей (ПЛ); вище професійне училище (ВПУ); вище художнє професійно-технічне училище (ВХ ПТУ); навчально-виробничий (модельний) центр професійно-технічної освіти (НВЦ ПТО) училище-агрофірма; училище-завод; центр професійно-технічної освіти; навчально-курсовий комбінат та ін.

У 2005 р., крім традиційних профтехучилищ (291 або 31% від загальної кількості ПТНЗ), функціонувало 646 професійно-технічних закладів нових типів: 459 (49%) – професійних ліцеїв, 164 (18%) – вищих професійних училищ, 23 (2%) – навчально-виробничих центрів професійно-технічної освіти [31, 18].

Уся система ПТО має ступеневу структуру, в основі якої лежить кваліфі­кація випускника навчального закладу. Закон України „Про професійно-технічну освіту” (стаття 13) передбачає її ступеневість і визначає, що „кожний ступінь навчання в професійно-технічному навчальному закладі має теоретичну і практичну завершеність і підтверджується присвоєнням учневі робітничої кваліфікації відповідно до одержаних професійних знань, умінь і навичок”.

Конкретизація цієї статті знайшла своє відображення у „Комплексних заходах щодо формування ступеневої професійно-технічної освіти, спеціаліза­ції і перепрофілювання професійно-технічних навчальних закладів”, затверд­жених постановою Кабінету Міністрів України від 2 квітня 1998 року за № 481.

Реалізація Комплексних заходів передбачає формування мережі професійно-технічних навчальних закладів з такими рівнями професійно-технічної освіти:

І рівень – короткострокове курсове навчання в навчально-курсових комбінатах (НКК);

ІІ рівень – масова професійна освіта випускників загальноосвітніх шкіл у професійно-технічних училищах та технічних ліцеях (ПТУ, ПЛ);

ІІІ рівень – професійна освіта населення у вищих професійних училищах (ВПУ);

ІV рівень – професійна освіта населення в модельних центрах професійно-технічної освіти (МЦ ПТО).

Нині основні зусилля спрямовані на значне розширення мережі вищих профе­сійних училищ, а також створення таких нових для вітчизняної профтехосвіти навчальних закладів, як модельні центри.

Можна виділити наступні рівні кваліфікації і типи закладів професійно-технічної освіти, в яких здійснюється підготовка робітників відповідного рівня (розряду):

1) низький (2 розряд) – підготовка в НКК;

2) середній (3 розряд) – підготовка в ПТУ та ПЛ;

3) високий (4–5 розряди) – підготовка у ВПУ;

4) вищий (6 розряд) – дотепер підготовка здійснюється тільки в умовах виробництва, в майбутньому – у МЦ ПТО.

Сучасна наука акмеологія (наука про закономірності досягнення вершин професійної майстерності) виділяє наступні етапи формування систем професійно-трудової діяльності:

– професійне визначення у виборі систем професійно-трудової діяльності (здійснюється на етапі допрофесійної підготовки);

– оволодіння типовими системами професійно-трудової діяльності (тобто етап професійної підготовки, що здійснюється у системі професійно-технічної освіти);

– формування авторських систем професійно-трудової діяльності (дотепер здійснюється шляхом самоосвіти на виробництві).

З наведених уявлень про професійно-трудову діяльність і особистість фахівця видно, що поза сферою обслуговування професійно-технічної освіти залишається така стадія професійного становлення, як професійна майстер­ність, що забезпечує вищу кваліфікацію робітника і характеризується наявністю в нього авторської системи професійно-трудової діяльності.

Розв’язання саме цього завдання повинні здійснювати модельні центри професійно-технічної освіти.

Мета функціонування модельних центрів – підготовка робітників вищої кваліфікації з числа висококваліфікованих робітників підприємства і кращих випускників ВПУ.

Завдання, які на основі акмеологічного підходу покликані розв’язувати модельні центри професійно-технічної освіти:

– формування каталогу новітніх виробничих технологій для відповідної галузі;

– створення каталогу найвищих досягнень передовиків і новаторів вироб­ництва з описом особливостей виконання ними трудових прийомів та операцій;

– розробка високоефективних дидактичних технологій, необхідних для швидкого оволодіння робітниками новітніми виробничими технологіями і передовим досвідом професійної діяльності;

– оперативний облік і впровадження у діяльність МЦ останніх досягнень акмеології в галузі формування Авторських Систем Діяльності (АСД) як основи професійної майстерності;

– створення банку психолого-педагогічних тестів для вхідного моніто­рингу претендентів на вищу кваліфікацію та наступного їх використання з метою самоаналізу навчально-виробничої діяльності.

Для реалізації цих завдань, створення МЦ ПТО доцільно здійснювати за такими напрямами:

1. Формування штатного розпису модельних центрів з числа наступних спеціалістів:

а) кращих інженерно-педагогічних працівників системи ПТО: майстрів виробничого навчання, здатних оволодіти новітніми виробничими технологіями; викладачів технічних дисциплін, які володіють прогресивними технологіями навчання;

б) висококласних робітників, здатних навчати слухачів МЦ на своїх робочих місцях;

в) учених в галузі техніки і технологій, професійної педагогіки і психології.

Іншими словами, інженерно- і науково-педагогічні кадри модельного центру повинні складатися з двох основних категорій: фахівців і вчених у галузі виробничих технологій; фахівців і вчених у галузі технологій професійного навчання.

2. Інтеграція з передовими підприємствами галузей народного господар­ства, технічними та інженерно-педагогічними ВНЗ.

3. Створення сучасної навчально-матеріальної бази, необхідної для впро­вадження прогресивних технологій навчання.

4. Формування разом з центрами зайнятості банку даних про наявність робочих місць для наступного працевлаштування випускників МЦ, вивчення попиту і складання заявок на підготовку робітників вищої кваліфікації (розряду).

5. Встановлення зв’язків із профільними ПТУ, ПЛ і ВПУ для наступної трансляції новітніх виробничих технологій та інновацій у фаховій підготовці робітничих кадрів.