Поняття і особливості конституційно-правових відносин.

 

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Правовідносини є головним засобом, з допомогою якого вимоги юридичних норм втілюються в поведінці людей. Юридичні норми реально виявляють свої регулятивні властивості тільки тоді, коли вони починають функціонувати в правовідносинах. Саме у правовідносинах проявляється буття Конституції України., яке соціально реалізується. Конституційно-правові відносини забезпечують зв'язок Основного Закону з найважливішими соціальними процесами і є результатом дії норм конституційного права. Але вони виникають із практичної діяльності суб’єктів державно-правових зв’язків. Питання конституційно-правових відносин – одна із суттєвих проблем конституційного права, оскільки вияв їх характеру, зміст та специфіки допомагає відокремити конституційне право України від інших галузей права, розкрити його функціональне призначення, особливості регламентованих норм правових зв’язків.

Конституційне право України має власну галузеву систему – сукупність взаємопов’язаних і взаємозумовлених інститутів і норм конституційного права, що регулюють суспільні відносини, пов’язані з реалізацією влади у суспільстві та державі. Система конституційного права України є багатоаспектним правовим явищем, що структурно представлене не лише інститутами і нормами конституційного права, а й іншими складовими елементи. Так у системі конституційного права України слід виділяти матеріальні та процесуальні інститути і норми; інститути і норми загальної та особливої частини; публічні та приватні інститути і норми, з домінуванням перших тощо.

При цьому, якщо такі складові елементи системи конституційного права України як інститути і норми конституційного права є значною мірою дослідженим явищем, то інші складові елементи цієї системи залишаються малодослідженими. У першу чергу, йдеться про поділ системи конституційного права України на загальну та спеціальну (особливу) частини.

На мою думку, загальна частина конституційного права є самостійним складовим елементом системи національного конституційного права, що об’єднує конституційно-правові інститути і норми, які визначають поняття, предмет і метод, систему, функції, джерела конституційного права, конституційно-правові відносини, конституційно-правову відповідальність тощо. На відміну від інститутів і норм особливої (спеціальної) частини конституційного права України, інститути і норми загальної частини, як правило, об’єктивізуються не в окремих розділах Конституції України, спеціальних інституційних законах України та інших нормативно-правових актах, а в усьому чинному конституційному законодавстві.

Конституційно-правові відносини – це суспільні відносини, врегульовані нормами конституційного права України, змістом яких є юридичний зв'язок між його суб’єктами у формі взаємних прав і обов’язків, передбачених відповідною нормою конституційного права.

Таким чином, змістом конституційно - правових відносин є юридичний зв'язок між суб’єктами у формі прав і обов’язків, передбачених відповідною правовою нормою конституційного права, тобто соціальна поведінка учасників цих відносин. Останнім притаманні загальні риси, характерні для всіх правовідносин, адже будь-які з них є результатом впливу правової норми на відносини в суспільстві. Природа конституційно-правових зв’язків розкривається у змісті суб’єктивних прав і юридичних обов’язків суб’єктів правовідносин. При цьому суб’єктивне право дає можливість суб’єкту діяти в межах, визначених нормою конституційного права України,на свій розсуд, і в необхідних випадках вимагати відповідної поведінки від інших суб’єктів правовідносин, у тому числі від державних органів та органів місцевого самоврядування. Конституційно-правові відносини є основою правового регулювання у сфері політико-державного управляння, і це визначає їх головну роль у регулюванні суспільних зв’язків.

Водночас вони мають особливі риси, пов’язані на сам перед зі специфікою предмета правового регулювання., суб’єктами правовідносин, механізмом їх реалізації, місцем у системі правових зв’язків тощо.

Конституційно-правові відносини відрізняються своїм змістом, виникають в особливій сфері відносин, які ставлять предмет конституційного права України. Вони є різновидом політико-правових зв’язків. Оскільки пов’язані з правовим регулюванням політико-правових процесів, і, насамперед, з реалізацією державними структурами владних повноважень, з поділом влади між цими структурами і взаємодією органів законодавчої, виконавчої і судової влади, з визначенням правового статусу людини і громадянина, функціонуванням політичних партій, інших суб’єктів політичного процесу.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

Об’єктом дослідження курсової роботи є законодавство України.

Предмет дослідження – конституційно-правові відносини.

Метою курсової роботи є дослідження конституційно-правових відносин в Україні.

Відповідно до вказаної мети було поставлено та вирішено наступні задачі:

- дослідити передумови виникнення та розвитку правового регулювання конституційних відносин в України;

- провести дослідження правової природи конституційно-правових відносин;

- охарактеризувати суб’єктно-об’єктний склад та зміст конституційно-правових відносин;

- провести дослідження поняття юридичного факту в конституційному праві.

Методи дослідження. Методологічну основу курсової роботи становили сучасні методи пізнання: діалектичний, формально-логічний, історичний, порівняльно-правовий, аналітико-синтетичний.

РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ, ОСОБЛИВОСТІ ТА ВИДИ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИН

 

Поняття і особливості конституційно-правових відносин.

 

Визначення сутності та змісту інституту конституційно-правових відносин видається неможливим без виявлення юридичної природи конституційних правовідносин у їх широкому розумінні. До недавнього часу конституційно-правові відносини залишалися малодослідженими. Певні позитивні зрушення в дослідженні проблем конституційно-правових відносин відбулися лише в останні роки.

Вітчизняні й зарубіжні вчені по різному тлумачили сутність і зміст конституційно-правових відносин, їх особливості, але в цілому можна говорити про певну єдність точок зору щодо сутності і змісту конституційно-правових відносин як юридичної категорії. Так, В.Й. Лучін вважав, що конституційно-правові відносини – це особлива, взята в єдності найбільш узагальнених і соціально значущих характеристик юридична форма політичних відносин.[1] Правовідносини, на думку вченого, як би складають діяльнісно-практичну сторону конституції, в них здійснюється опосередкування громадської практики.[2]

Конституційно-правові відносини – це суспільні відносини, врегульовані конституційно-правовими нормами, тобто відносини, суб'єкти яких наділяються взаємними правами і обов'язками згідно з приписами конституційно-правових норм. За змістом це найважливіші для забезпечення життєдіяльності суспільства відносини, спрямовані на здійснення народовладдя, забезпечення прав і свобод людини і громадянина, які після врегулювання їх нормами конституційного права набувають характеру конституційно-правових. Саме в рамках конституційно-правових відносин приписи конституційно-правових норм втілюються у поведінку суб'єктів конституційного права.

Питання конституційних відносин є одним з най­важливіших у теорії конституційного права. Виявлення характеру таких відносин, їх змісту та особливостей до­зволяє відмежувати конституційне право від інших га­лузей права, розкрити його функціональне призначення.

На думку О. Ф. Фрицького, конституційно-правові відносини – це політико-правові суспільні відносини, врегульовані нормами конституційного права України, змістом яких є юридичний зв’язок між його суб’єктами у формі прав та обов’язків, передбачених відповідною конституційно-правовою нормою.[3] Ця ж точка зору підтримується й Ю. М.Тодикою.[4] Існують й інші точки зору на сутність і зміст конституційно-правових відносин. Утім, при визначенні конституційно-правових відносин, учені лише модернізували відповідні положення радянської правової доктрини, ігноруючи інші методологічні підходи, зокрема, детермінізм, при дослідженні цього правового явища.

Конституційно-правові відносини слід досліджувати із комплексним застосуванням різних методологічних підходів, зокрема, детерміністичних, що ґрунтуються на основі вчення про детермінізм (Детермінізм (від лат. determino – визначаю), як класичне філософське вчення про об’єктивні закономірні універсальні взаємозв’язки і взаємообумовленості речей, процесів і явищ об’єктивного світу. Це вчення бере свої виток із часів середньовіччя і пізніше знаходить комплексне обґрунтування в концепції причинності Д. Лапласа (XVIII ст.), трансформуючись із часом із філософського вчення, що на початку XX ст. зазнало кризи і критикувалося за тогочасними вченими як фаталістичне вчення, в методологічний принцип і конкретний метод наукового пізнання, у тому числі й у юридичній науці [5]).

Найбільш повне вираження вчення про детермінізм знайшло в філософських категоріях причини та наслідків, що були покладені в основу так званого закону причинності: певна причина викликає певні наслідки. Причинність знаходила свій прояв у причинно-наслідкових зв’язках і причинно-наслідкових актах, при визнанні існування інших взаємозв’язків – функцій них, структурних, цільових, корелятивних тощо.

Конституційні відносини є результатом дії норм конституційного права, хоча це зовсім не значить, що такі відносини виникають безпосередньо з цих норм: ос­новою їх виникнення є безпосередня практична діяль­ність суб'єктів конституційного права. Конституційно-правовим відносинам властивий ці­лий ряд специфічних ознак, які відрізняють їх від відно­син інших галузей права. Цілком очевидно, що ці особ­ливості обумовлені характером предмета конституційно-правового регулювання, якими є суверенітет народу Ук­раїни у всіх його зв'язках і опосередкуваннях. Конституційно-правові відносини характеризуються рисами як спільними для всіх видів правовідносин, так і специфічними, притаманними лише цьому виду правовідносин.

Так, конституційно-правові відносини мають єдину для всіх правовідносин структуру – об'єкт, суб'єкт і зміст (суб'єктивні права та юридичні обов'язки), а їхня специфіка пов'язана:

по-перше, з їх змістом - вони виникають в особливій сфері суспільних відносин (відносини владарювання), які є предметом конституційного права й пов'язані зі здійсненням публічної влади та реалізацією прав і свобод людини;

по-друге, з особливостями об'єкта, суб'єкта та характером юридичних зв'язків між суб'єктами цих відносин.

Найбільш характерними ознаками конституційно-правових відносин є такі особливості:

1. Це найбільш суттєві суспільні відносини, які ви­никають у сфері здійснення влади народом країни. Решта суспільних відносин є підпорядкованими консти­туційним відносинам.

2. Це різновид політико-правових відносин, оскільки предметом їх правового регулювання є політика, тобто та сфера життєдіяльності суспільства, яка зв'язана з дер­жавною владою, з боротьбою різних політичних партій, соціальних груп за завоювання і здійснення влади. Звід­си їх особливий, імперативний характер, провідна роль у системі правових відносин. Вони визначають зміст ін­ших відносин, функціональне призначення яких – за­безпечити суверенітет народу України.

3. Їм властиве особливе коло суб'єктів, головною оз­накою яких є реалізація державно-владних повноважень в основному шляхом нав'язування своєї волі. Це, однак, не виключає можливості існування суб'єктів, які діють на паритетних, рівноправних засадах.

4. Для них характерний особливий спосіб реалізації прав і обов'язків учасників відносин. В одних випадках такі права і обов'язки реалізуються безпосередньо в да­ному відношенні, в інших – через норми інших галузей права, які конкретизують ці права й обов'язки. Такі норми характерні як для Конституції України, так і для інших джерел конституційного права.

5. Особливістю конституційно-правових відносин є й те, що вони виникають і реалізуються у сфері власне державної діяльності як такої. Така діяльність є основ­ною формою вияву повновладдя народу України, що органічно поєднує в собі інститути безпосередньої демократії і діяльності представницьких органів влади.

Виходячи з основних положень про причинно-наслідкову сутність правових явищ, їх багато вимірність та діяльнісний характер, конституційно-правові відносини слід оцінювати не тільки як перманентні суспільні відносини, що виникають, змінюються та припиняються на підставі норм конституційного права і є як результатом вольової діяльності чи поведінки суб’єктів конституційно-правових відносин, так і результатом впливу на цих суб’єктів об’єктивних явищ.

Конституційно-правові відносини – це нормативно визначені суспільно-політичні відносини, що виникають, змінюються або припиняються внаслідок діяльності чи поведінки суб’єктів конституційно-правових відносин, або ж незалежно від їх волі, як результат певного стану чи статусу і породжують конституційні права і обов’язки учасників цих відносин.