Види конституційно-правових відносин

Конституційно-правові відносини можна класифікувати за змістом, суб’єктами, формою, територією та часом дії. Утім, номенклатура наведених критеріїв класифікації конституційно-правових норм не є вичерпною.

Що стосується змісту, то О.О.Кутафін пропонує поділяти всі конституційно-правові відносини на матеріальні та процесуальні, в залежності від того, який вид конституційно-правових норм реалізується в конкретному виді правовідносин.[6] Тобто, до матеріальних конституційно-правових відносин можна віднести правовідносини між вищими органами державної влади, а до процесуальних – правовідносини, що виникають на основі дії Регламенту Верховної Ради України.

Конституційно-правові відносини можна класифікувати й за змістом окремих уособлених груп конституційно-правових норм, на основі яких виникають, змінюються та припиняються конституційно-правові відносини. Ці групи норм традиційно називають інститутами конституційного права. Відповідно до існуючої системи інститутів конституційного права (системи конституційного права) можна виділити такі основні види конституційно-правових відносин:правовідносини, пов’язані з основами суспільного і державного ладу; правовідносини,що виникають у зв’язку з реалізацією прав, свобод і обов’язків людини і громадянина; правовідносини, пов’язані зі здійсненням безпосередньої демократії; правовідносини у сфері здійснення державної влади (законодавчої,виконавчої, судової); правовідносини у сфері адміністративно-територіального устрою; правовідносини у сфері місцевого самоврядування.

За суб’єктами конституційно-правові відносини можна поділити на три основні групи, в залежності від домінування в конкретному виді правовідносин інтересів того, чи іншого суб’єкту конституційно-правових відносин. Це правовідносини, пов’язані з інтересами Українського народу; правовідносини, пов’язані з реалізацією інтересів держави та її органів; правовідносини, пов’язані з реалізацією інтересів територіальних громад і органів місцевого самоврядування.

За формою конституційно-правові відносини можуть бути формалізованими та неформалізованими. Формалізовані конституційно-правові відносини чітко визначаються нормами Конституції України та законів, наприклад, процедура прийому в громадянство. Неформалізовані правовідносини характеризуються відсутністю чітко визначеного порядку реалізації конкретних конституційно-правових норм при наявності нормативних застережень щодо часу, місця та кола суб’єктів, на яких поширюється дія цих норм. Наприклад, реалізація активного виборчого права.

За територією дії конституційно-правові відносини можуть бути загальнодержавними та місцевими(локальними). До першого виду правовідносин можна віднести вибори Президента України, до другого проведення місцевого референдуму.

За часом, тобто дією у часі конституційно-правові відносини є постійними і тимчасовими. Переважна більшість конституційно-правових відносин є постійними і не обмежуються в часі. Хоча вони можуть припинитися і за настання певних умов (юридичного факту), як правило юридичної події. Наприклад, смерть громадянина України веде до припинення правовідносин, пов’язаних із його конституційними правами чи обов’язками. Тимчасові конституційно-правові відносини виникають і припиняються за настання юридичного факту, пов’язаного, як правило, з введенням особливого правового режиму, наприклад надзвичайного стану.

Учені пропонують й інші класифікації конституційно-правових відносин. Наприклад, О. О. Кутафін поділяє такі правовідносини за формою на власне конституційно-правові відносини і правові стани[7], В. Й. Лучін – за способом індивідуалізації суб’єктів (відносні та абсолютні); за юридичними фактами (з якими пов’язано їх виникнення, зміна і припинення)[8] тощо.

Загальний або конкретний характер конституційно-правових відносин зумовлений характером відповідних норм конституційного права. Так, реалізація конституційно-правових норм загально-регулятивного характеру (норм-принципів, норм-декларацій, норм-дефініцій тощо) приводить до виникнення конституційно-правових відносин загального характеру, якими не визначаються конкретні суб'єкти відносин, їхні взаємні права та обов'язки (ці питання деталізуються в чинному законодавстві та в конкретних правовідносинах). Це, зокрема, стосується декларованих Конституцією України принципів народного суверенітету (ст. 5), поділу влади (ст. 6). Зазначені відносини регулюються нормами конституційного права в головних рисах.

Інколи виокремлюють особливий різновид загальних конституційно-правових відносин – конституційні стани, себто такі відносини, якими визначаються конкретні суб'єкти. А права та обов'язки цих суб'єктів чітко не встановлено, наприклад, стан громадянства або статус Автономної Республіки Крим у складі України.

Для конкретних конституційно-правових відносин характерним є наявність чітко визначених сторін і визначені взаємовідносини між ними. На відміну від загальних конституційно-правових відносин вони регулюються нормами конституційного права в повному обсязі.

РОЗДІЛ 2. СУБ’ЄКТИ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИН