Освіта як процес: технологія, наука і мистецтво педагогічної діяльності

 

Освіта за своєю сутністю – це процес. Процес руху від цілей до результату, процес суб'єктно-об'єктної і суб'єктно-суб'єктної взаємодії педагогів зі студентами, коли учень, студент, слухач у міру все більш активної, глибокої і всебічної участі в процесі навчання й учіння, виховання і самовиховання, розвитку і саморозвитку перетворюється з досить пасивного об'єкта діяльності педагога у повноправного співучасника, іншими словами, в суб'єкт педагогічної взаємодії. Причому взаємодії (спілкування) не тільки педагога зі студентами, але студентів між собою.

Педагогічний процес проходить у певних організаційних формах (індивідуальних, групових, колективних) із залученням найрізноманітніших засобів освіти - навчальних і методичних текстів, наочних посібників, комп'ютерів з відповідним технічним і програмно-педагогічним забезпеченням, технічних аудіо- і відеозасобів, апаратури дистанційного (телекомуніка-ційного) навчання та ін.

Освітній процес (рис. 2.5) специфічний за своєю цілеспрямованістю як у своєму змістовому, так і в організаційному аспектах, він залежить від поставлених цілей та очікуваних результатів

 

освітньої діяльності. В цьому розумінні можна говорити про досить жорстку технологізацію цього процесу, оскільки діяльність педагога у своїй основі детермінована, визначена початковою необхідністю досягнення поставлених цілей навчання, виховання і розвитку студентів в органічній триєдності цих педагогічних акцій, що взаємно доповнюють одна одну, в їх цілісності.

 

Рис. 2. 5. Структура навчального процесу

У нашому визначенні, педагогічна технологія – це комплексна інтеграційна система, що включає безліч упорядкованих операцій і дій, які забезпечують педагогічне цілевизначення, змістові, інформаційно-наочні і процесуальні аспекти, спрямовані на засвоєння систематизованих знань, здобуття професійних умінь і формування особистісних якостей студентів, заданих цілями навчання.

Інакше кажучи, сучасні технології навчання є системним підходом проектування, реалізації, оцінювання, корекції і подальшого відтворення процесу навчання. Системний і широкоплановий підхід визначає технологію навчання як педагогічну категорію, орієнтовану на удосконалення дидактичної практики, яка є вирішальним свідченням на користь її ефективності.

Отже, технологія навчання – це системна категорія, орієнтована на дидактичне застосування наукового знання, наукові підходи до аналізу й організації навчального процесу з урахуванням емпіричних інновацій викладачів і спрямованості на досягнення високих результатів у професійній компетенції і розвитку особистості студентів.Структурними складовими такої системи є:

§ цілі навчання;

§ зміст навчання;

§ засоби педагогічної взаємодії, у тому числі мотивація пізнавальної діяльності студента;

§ організація навчального процесу;

§ студент;

§ викладач;

§ результат діяльності (у тому числі рівень професійної підготовки).

Таким чином, технологія навчання передбачає управління дидактичним процесом, який включає в себе організацію діяльності студента і контроль цієї діяльності. Ці процеси безперервно взаємодіють: результат контролю впливає на зміст керівної дії, тобто змінює подальшу організацію діяльності на користь досягнення цілей, визначених на основі освітніх стандартів.

У цій роботі, як і в інших інформаційних джерелах, вживаються поняття „технології” і „технологія”. Чи немає тут суперечностей? Вважаємо, що „педагогічна технологія”, „технологія навчанн

я” передбачають погляд на процес навчання в цілому – за навчальною дисципліною, курсом, частиною дисципліни. При цьому виконання відповідних дидактичних завдань (цілевизначення, добі

 

змісту, створення засобів навчання, їх вибір та ін.) забезпечується певними технологіями. Як і в будь-якій діяльності, є два початкові моменти: її завдання і технологія процесу. Інакше кажучи, кожне дидактичне завдання виконується за допомогою адекватної технології навчання.

Останнім часом, особливо у зв'язку з інтенсивним розвитком інформатики і комп'ютерної техніки та їх активним проникненням у сферу освіти, все частіше доводиться стикатися з суто інформаційним підходом до розуміння самої сутності процесу освіти. При цьому передбачається, що освітній процес – це своєрідний канал передачі інформації від учителя, викладача або навіть автоматизованого комплексу, який його замінює, виступає джерелом освітньої інформації, до учня, студента, узагальнено кажучи, слухача, який є споживачем цієї інформації. Звідси і словосполучення, яке досить міцно затвердилося в сучасній теорії освіти і в педагогічній практиці, – інформаційна педагогічна технологія.

Сам по собі факт усе більш широкого використання в педагогічному процесі ідей і методів суміжних наук і технологій отримання, зберігання, селективного добору й оперативного подання споживачу різноманітних видів наукової і навчальної інформації можна б було тільки вітати. Будь-які спроби за допомогою інформаційно-комп'ютерних засобів інтенсифікувати, активізувати, зрештою, оптимізувати багатоскладовий процес засвоєння знань, умінь, навиків, способів творчої діяльності, не кажучи вже про формування всієї палітри ставлень людини до світу і одна до одної, її світосприйняття, світогляду, ментальності, культури поведінки та ін., поза сумнівом, заслуговують ретельного вивчення і підтримки. Але лише в тому випадку, якщо при всій природності і необхідності ефективної передачі інформації не втрачається головне – емоційно повноцінний характер життєдіяльності студентів, заснованої на апеляції до індивідуально неповторного духовного світу кожного з них, життєвого досвіду оцінки і самооцінки явищ, що відбуваються, нехай ще зовсім невеликого, але такого, що вже є, відбувся, до критерійних підстав власної поведінки і конкретних вчинків, до безумовних пріоритетів гідності й унікальності особистості.

Педагогічна технологія - це не лише технологія інформаційна, комп'ютерна, заснована на використанні новітніх технічних засобів. На технологічному, фактично, алгоритмічному рівні можуть і повинні розв'язуватися різні цільові, змістовно-процесуальні й контрольно-оцінні (результативні) педагогічні проблеми: структуризація і конкретизація цілей педагогічного процесу, перетворення системи наукових знань у зміст освіти (що фіксується в навчально-програмній документації) і навчальний матеріал (відображений в навчальних текстах різного вигляду і рівня); аналіз наступності в освіті, міжпредметних і внутрішньопредметних зв'язків; вибір методів, засобів та організаційних форм освітньої діяльності, які є адекватними цілям і змісту освіти і сприяють диференціації освіти, її гуманізації, гуманітаризації, активізації та ін.

Освітній процес відображає властивості, характерні як для навчання, так і для виховання:

§ двосторонність взаємодії педагога і студента;

§ спрямованість всього процесу на всебічний і гармонійний розвиток особистості;

§ єдність змістової і процесуальної (технологічної) сторін;

§ взаємозв'язок всіх структурних елементів: мети - змісту освіти і засобів виконання освітніх завдань - результату освіти;

§ реалізацію трьох функцій: розвитку, навчання і виховання людини.

Повноцінний інтелектуальний, соціальний та моральний розвиток людини – це результат реалізації всіх функцій освітнього процесу в їх єдності.

Сучасна освіта розвивається у різних напрямах і характеризується такими властивостями: гуманізація, гуманітаризація, диференціація, диверсифікація, стандартизація, багатоваріантність, багаторівневість, фундаменталізація, комп'ютеризація, інформатизація, індивідуалізація, безперервність.

Гуманізація освіти – це орієнтація освітньої системи і всього освітнього процесу на розвиток і становлення відносин взаємної поваги студентів і педагогів, заснованої на повазі до прав кожної людини; на збереження і зміцнення їх здоров'я, почуття власної гідності і розвитку особистісного потенціалу. Саме така освіта гарантує студентам право вибору індивідуального шляху розвитку.

Гуманітаризація – це орієнтація на опанування змісту освіти незалежно від його рівня і типу, що дозволяє з готовністю вирішувати основні соціальні проблеми на користь і в ім'я людини; вільно спілкуватися з людьми різних національностей і народів, будь-яких професій і спеціальнос

 

тей; добре знати рідну мову, історію і культуру; вільно володіти іноземними мовами; бути економічно і юридично грамотною людиною.

Диференціація - це орієнтація освітніх установ на досягнення учнів або студентів при врахуванні, задоволенні та розвитку інтересів, нахилів і здібностей всіх учасників освітнього процесу. Диференціація може втілюватися на практиці різними способами, наприклад, через об’єднання у групи студентів за ознакою їх успішності; поділ навчальних дисциплін на обов'язкові і вибіркові; поділ навчальних закладів на елітні, масові і призначені для студентів із затримками або відхиленнями в розвитку; складання індивідуальних планів та освітніх маршрутів для окремих учнів або студентів відповідно до інтересів і професійної орієнтації та ін.

Диверсифікація – це широке розмаїття навчальних закладів, освітніх програм та органів управління.

Стандартизація – це орієнтація освітньої системи на реалізацію, перш за все, державного освітнього стандарту –набору обов'язкових навчальних дисциплін у чітко визначеному обсязі годин.

Багатоваріантність означає створення в освітній системі умов вибору і надання кожному суб'єкту шансу до успіху, стимулювання учнів або студентів до самостійного вибору і прийняття відповідального рішення, забезпечення розвитку альтернативного і самостійного мислення. На практиці багатоваріантність виявляється через можливість обирати темпи навчання, досягати різного рівня освіченості, обирати тип освітньої установи, а також диференціацію умов навчання залежно від індивідуальних особливостей учнів або студентів (у класі, групі, індивідуально, за допомогою комп'ютера та ін.).

Багаторівневість – це організація багатоетапного освітнього процесу, що забезпечує можливість досягнення на кожному етапі освіти того рівня освіченості, який відповідає можливостям та інтересам людини. Кожний рівень — це період, який має свої цілі, терміни навчання і свої характерні особливості. Момент завершення навчання на кожному етапі є якісною завершеністю освіти. Наприклад, багаторівнева система вищої освіти орієнтована на три рівні: перший рівень – неповна вища освіта (2 роки), другий рівень - базова вища освіта - бакалаврат (2 роки неповної освіти + 2 роки), третій рівень - повна вища освіта - магістрат (4 роки бакалаврату + 2 роки магістрату).

Фундаменталізація – посилення взаємозв'язку теоретичної і практичної підготовки молодої людини до сучасної життєдіяльності. Особливого значення надається тут глибокому і системному засвоєнню науково-теоретичних знань з усіх дисциплін навчального плану освітньої системи чи то шкільної, чи ВНЗ.

Інформатизація освіти пов'язана з широким і все більш масовим використанням обчислювальної техніки та інформаційних технологій у процесі навчання людини. Інформатизація освіти отримала найбільше поширення у всьому світі саме протягом останнього десятиріччя – у зв'язку з доступністю для системи освіти і відносною простотою у використанні різних видів сучасної відео-, аудіотехніки та комп'ютерів.

Безперервність означає не освіту, одержану раз і назавжди, на все життя, а процес постійної освіти - самоосвіти людини протягом всієї життєдіяльності у зв'язку з мінливими умовами життя в сучасному суспільстві.

Освітній процес має діалектичний характер. Тому розвиток освітнього процесу можливий як через вирішення суперечностей, так і еволюційним шляхом – через удосконалення освітньої системи, що склалася. Основною суперечністю освітнього процесу є суперечність між соціальною вимогою до освіченої людини та її рівнем освіти, якістю і типом освіти.

Підстави для розвитку освіти - це нові концепції і моделі освіти на рівні держави або конкретного регіону й окремих освітніх установ; нові державні освітні стандарти; нормативно-правові документи; нові джерела, механізми і форми фінансування; нові системи підготовки і перепідготовки фахівців для освітньої сфери.

Цілком зрозуміло, що численні окремі проблеми організації педагогічного процесу можуть бути успішно вирішені лише на основі глибокого розуміння загальних, принципових особливостей складної і вельми специфічної діяльності педагога – основної дійової особи драматургічно продуманого у всіх деталях спектаклю під назвою „ Урок” у широкому розумінні...

Мабуть, саме на рівні філософії освіти повинна і може бути одержана відповідь на сакраментальне запитання: „що є педагогіка? Сувора, повноцінна наука чи зіткане з безлічі творчих актів, засноване на інтуїції та емоціях мистецтво?”

Відповідаючи на питання про те, що є педагогіка, чи належить ця сфера до науки чи мистецтва, слід безумовно сказати: це і наука, і мистецтво.