Студопедия — Основні принципи навчання
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Основні принципи навчання






 

Принцип навчання, відображуючи якийсь один істотний аспект процесу навчання, стає підґрунтям для формулювання правил навчання.

Правила навчання залежать від принципу навчання, конкретизують його, підпорядковуються йому і сприяють його реалізації. Вони мають чітко окреслений характер практичних вказівок, якими користуються в конкретній навчальній ситуації.

Процес розвитку педагогічної науки позначений різним обґрунтуванням системи дидактичних принципів і трактування окремих з них. Першу спробу створення цілісної системи принципів навчання здійснив Я.А. Коменський. Його система принципів спирається на принцип природовідповідності: у навчанні та вихованні слід враховувати природні, вікові та психологічні особливості студентів. Оскільки природа розвивається поступово, у навчанні необхідно дотримуватися принципу послідовності, поступовості й система-тичності. Один з найважливіших його принципів – наочність: кожен викладач повинен домагатися, щоб студенти все сприймали чуттям.

Цінними теоретичними положеннями, що збагатили систему принципів навчання та їх трактування, багата педагогічна спадщина К. Ушинського. Він обстоював думки, що в навчанні слід враховувати: зміст і дозування навчального матеріалу, посильність його для студентів, послідовність вивчення, розвиток свідомості, діяльності й активності студентів, міцність засвоєння знань, виховуюче навчання та ін. Заслуга Ушинського полягає в тому, що дидактичні принципи він розглядав у тісному зв’язку з формами й методами навчання.

Сучасна дидактика розглядає такі принципи навчання:

1) науковість і світоглядна спрямованість;

2) систематичність і послідовність;

3) дидактична доступність;

4) пізнавальна активність і свідомість студентів;

5) зв'язок навчання з життям, потребами суспільства;

6) наочність та проблемність;

7) інтеграція організаційних форм та методів навчання;

8) емоційність та індивідуальний підхід до студентів;

9) міцність знань, умінь, навичок;

10) єдність виховних, освітніх і розвивальних функцій;

11) принцип ресурсного забезпечення;

12) мотиваційності та природодоцільності.

Отже, дидактичні принципи, тобто принципи теорії навчання, визначають зміст, методологію, форми і методи навчальної роботи. Правильне використання принципів теорії навчання (дидактики) лежить в основі роботи педагога при плануванні занять, при розробці такої структури заняття, яка б стимулювала творчу активність студентів, зацікавила їх і таким чином дозволяла б домагатися високих результатів навчання. Дидактичні положення у поєднанні з цілями і методами виховної роботи створюють основи для професійно грамотного, кваліфікованого проведення різних форм навчальної роботи таких, як лекція, семінарські заняття, лабораторні чи практичні роботи і т. д

З іншого боку, практична реалізація дидактичних принципів, із врахуванням змісту даного розділу тієї чи іншої предметної галузі і форм навчальної роботи, допомагає визначити і методи, тобто, іншими словами, способи і алгоритми викладання навчального матеріалу. Розвиток сучасних технічних способів зберігання і засвоєння інформації дозволяє реалізувати такі методи, як програмоване навчання, проблемне навчання, індивідуалізоване комп’ютерне навчання, дистанційне навчання та ін. Нарешті, дидактичні принципи визначають також умови і переваги застосування різних засобів навчання, зокрема, таких, як наочно-візуальні, звукотехнічні, комп’ютерні та інші.

1. Принцип науковості. Його сутність – усі факти, знання, положення і закони, що вивчаються, повинні бути науково правильні, так само, як і спосіб обґрунтування положень і законів та формування понять у процесі навчання. Реалізація цього принципу передбачає вивчення системи важливих наукових положень і використання у навчанні методів, близьких до тих, якими послугову

ється певна наука. Він вимагає розкриття причинно-наслідкових зв’язків явищ, процесів, подій; проникнення в сутність явищ і подій; демонстрації могутності досягнень людських знань і науки та ознайомлення з методами науки; пізнання, розкриття історії розвитку науки, боротьби тенденцій; орієнтації на міждисциплінарні наукові зв’язки. Реалізується принцип науковості, перш за все, при розробці навчальних програм і підручників, які покликані органічно поєднувати класичні, сучасні і перспективні наукові положення певної галузі знань. Зміст навчальної дисципліни і самої галузі науки не можуть бути ідентичними, оскільки необхідно враховувати вікові особливості студентів і передбачений для вивчення цієї дисципліни час. Тому в програми необхідно відбирати лише основи певної науки, уникати суперечливих питань. В іншому разі виникає інформаційне перевантаження студентів. Згідно з принципом, що розглядається, у процесі навчання слід забезпечити формування у студентів діалектико-матеріалістичного світогляду, оскільки він науково відображає картину світу. Невід’ємною складовою частиною викладання повинно бути ознайомлення студентів з новинами науки. Принцип науковості вимагає розвитку у студентів умінь і навичок наукового пошуку, ознайомлення їх зі способами наукової організації праці. Цьому сприяє упровадження в навчання елементів проблемності, дослідницьких лабораторних і практичних робіт, розвивального навчання, навчання студентів уміння спостерігати явища, фіксувати й аналізувати результати спостережень, уміння вести наукову дискусію, відстоювати свою точку зору, раціонально використовувати наукову літературу і науково-бібліографічний апарат.

2. Принцип систематичності й послідовності навчання. Зумовлений логікою науки й особливостями пізнавальної діяльності. Цей принцип вимагає, щоб знання, уміння і навички формувалися у системи, в певному порядку, коли кожен елемент пов’язується логічно з іншими, наступний спирається на попередній, готує до засвоєння нового. Особливого значення цьому принципу надавав І.П.Павлов, який вважав послідовність і системне повторювання навчального матеріалу важливою фізіологічною закономірністю в педагогіці. Психологи також вважають, що при дотриманні логічних зв’язків навчальний матеріал запам’ятовується у більшому обсязі і більш точно. Системність і послідовність дозволяють за менший проміжок часу досягти у навчанні кращих результатів.

Дотримання у навчанні певної систематичності передбачає вичленовування в матеріалі, що вивчається, основних (ключових) понять, встановлення їх зв’язку з іншими поняттями (причинного, функціонального та ін.), розкриття генезису їх розвитку, показ їх значення для деяких більш загальних законів. Принцип систематичності і послідовності повинен здійснюватися не лише в діяльності педагогів, але й у роботі самих студентів. Цьому сприяє наявність структурно-логічних схем як у межах окремої дисципліни, так і в межах усього періоду навчання, а також системність у роботі студентів (систематичне відвідування занять, виконання домашніх завдань, уважність на заняттях, порядок у виконанні домашніх завдань, час завдань).

3. Принцип доступності навчання. Навчання успішне, ефективне за умови, що його зміст, форми і методи відповідають віковим особливостям студентів, щоб вони не відчували інтелектуальних, фізичних, моральних перевантажень, що негативно впливають на фізичне і моральне здоров’я. При занадто ускладненому змісті знижується мотивація до навчання, швидко слабнуть вольові зусилля, різко падає працездатність, виникає надмірна втома. Разом з тим, принцип доступності в жодному разі не означає, що зміст навчання повинен бути спрощеним, елементарним. Досвід підказує, що при спрощеному змісті знижується інтерес до навчання, не формуються необхідні вольові зусилля, не відбувається бажаний розвиток працездатності. Спрощений зміст навчання знижує його розвивальний вплив.

Наголошуючи на важливості дотримання цього принципу, К.Ушинський зазначав, що тільки система дає нам цілковиту владу над нашими знаннями. Голова, наповнена безсистемними знаннями, на його думку, подібна до комори, в якій немає порядку, і сам господар не може відшукати потрібну річ. Голова, в якій лише система без знань, подібна до крамниці, в якій на всіх ящиках є надписи, а в самих ящиках порожньо. Реалізація цього принципу передбачає дотримання правил: від простого – до складного, від відомого – до невідомого, від близького – до далекого.

Суть доступності полягає в тому, щоб студенти сприймали і розуміли пояснюваний матеріал. Доступно організувати навчання означає звертатися до найвищої межі можливостей студентів з

 

 

метою постійного підвищення цих можливостей. Водночас цю найвищу межу не можна переступати, оскільки в такому разі чимало у змісті навчання стане незрозумілим.

4. Принцип свідомості й активності студентів у навчанні. Цей принцип є провідним, тому що визначає головне спрямування пізнавальної діяльності студентів і керування нею. Тільки у тому випадку, коли обидва ці процеси функціонують у взаємозв’язку, цілісний процес навчання досягає бажаного результату. Неможливо розраховувати на успіх, якщо викладач активно викладає, а студент не бере участі в процесі засвоєння знань, умінь і навичок. Разом з тим, відомо, що навчання проходить більш ефективно, якщо воно вміло спрямовується викладачем у безпосередній або опосередкованій формі. Згаданий принцип відображає активну роль студента у навчанні, підкреслює, що він є суб’єктом навчання, а не пасивним його об’єктом. Активність студентів повинна бути спрямована не стільки на просте запам’ятовування і вияв уваги, скільки на сам процес самостійного здобування знань, коли студент сам засвоює нові знання, досліджує факти і робить доступні висновки й узагальнення, конкретизує свої знання, виявляючи й виправляючи помилки, неточності, визначаючи план нових дій з опанування знань. Коли зливається воєдино активність викладача й активність студентів, тобто бінарність навчального процесу, створюються умови для досягнення кращих результатів за менший відрізок часу. Навчання повинно бути не лише активним, але й свідомим. Свідомому засвоєнню знань сприяють роз’яснення мети і завдань навчальної дисципліни, значення його для вирішення життєвих проблем, для перспектив самого студента, використання у процесі навчання мислительних операцій (аналізу, синтезу, узагальнення, індукції, дедукції); позитивні емоції; позитивні мотиви навчання; раціональні прийоми роботи на заняттях; критичний підхід у процесі викладання матеріалу та його засвоєння; належний контроль і самоконтроль. Свідомість у навчанні забезпечується високим рівнем пізнавальної активності студентів. Активізації пізнавальної діяльності сприяють позитивне ставлення до навчання; інтерес до навчального матеріалу; позитивні емоції, викликані навчальною діяльністю; тісний зв'язок навчання з життям, що актуалізує значення наукових знань; єдність інтелектуальної та мовленнєвої діяльності студентів; взаєморозуміння між викладачем і студентами.

5. Принцип зв’язку навчання з життям. У його основі – об’єктивні зв’язки між наукою і виробництвом, теорією і практикою. Теоретичні знання (загальноосвітні, політехнічні, спеціальні) є основою сучасної продуктивної праці, яка конкретизує їх, сприяє міцному, свідомому засвоєнню.

В умовах науково-технічного прогресу та глобалізації наука перетворюється в безпосередню виробничу силу. Вивчення наукових проблем в умовах вищої освіти повинно здійснюватися в тісному зв’язку з розкриттям важливих шляхів їх застосування у промисловості, сільському господарстві, в громадському житті. Реалізація цього принципу навчання має велике світоглядне значення, оскільки сприяє засвоєнню діалектико-матеріалістичної ідеї про зв'язок науки з практикою, яка є критерієм істини. Цей принцип передбачає тісний зв'язок навчання з виробництвом в народному господарстві. Студентів потрібно знайомити не лише з технікою, але й із соціально-економічними і правовими відносинами на виробництві. Для зміцнення зв’язку навчання з життям корисно використовувати засоби масової інформації, перегляди телепередач, прослуховування науково-освітніх радіопередач та ін.

6. Принцип наочності в навчанні. Обґрунтований у ХVІІ ст. Я.А. Коменським як «золоте правило» дидактики свідчить, що «…все, що тільки можна, подавати для сприймання відчуттями, а саме: видиме – для сприймання відчуттями, запахи – нюхом, смакове – смаком, доступне дотику – через дотик. Якщо якісь предмети одразу можна сприймати кількома відчуттями, нехай вони одразу охоплюються кількома відчуттями…»[16].

Залежно від характеру відображення дійсності наочність поділяють на такі види: а) натуральна – рослини, тварини, знаряддя і продукти праці, мінерали, хімічні речовини та ін.; б) зображувальна – навчальні картини, репродукції художніх полотен, макети, муляжі та ін.; в) схематична –географічні, історичні карти, схеми, діаграми, графіки, креслення тощо.

Використання наочності залежить від творчого потенціалу викладача. Відомий донецький учитель математики В. Шаталов активно використовує рисунки – так звані опорні сигнали, в яких в образно-символічній формі відображено головну суть факту чи явища. Вони настільки прості, що учень може їх запам’ятати й відтворити, зберігаючи в пам’яті за їх допомогою основний зміст нового матеріалу. Головна їхня цінність – сконцентрованість інформаційного змісту, виклад його в такому вигляді, який легко сприймається.[17] При цьому важливо дотримуватися таких дидактичних вимог: не перевантажувати процес навчання наочністю – це знижує самостійність і активність студентів в осмисленні навчального матеріалу; потрібна чітка мета використання наочних засобів у структурі заняття (коли ввести, з якою метою, який висновок буде зроблено); вивішування заздалегідь усіх наочних засобів дезорганізовує сприймання студентів, розсіює увагу. Студенти повинні у потрібний момент зосередитися лише на необхідному об’єкті, решта мають бути закриті; наочний об’єкт не повинен містити нічого зайвого, щоб не викликати у студентів подібних асоціацій. Викладач повинен уміло поєднувати наочність з поясненням. Адже його слово передусім спрямовує безпосереднє сприймання змісту навчального матеріалу, відображеного в наочності, в певній послідовності, допомагає осмислити спостережуване і сформулювати зв’язки між фактами і явищами. Тому він має усвідомлювати, що, коментуючи наочність, дає додаткову інформацію про об’єкт, який спостерігається, його зв’язки, які безпосередньо не сприймаються. Підкреслюючи значення наочності в навчанні, не можна не брати до уваги, що одночасно у студентів потрібно розвивати не лише наочно-образне, але й абстрактно-логічне мислення. Тому не рекомендується надмірно захоплюватися застосуванням наочних засобів.

7. Принцип інтеграції організаційних форм і методів навчання. У сучасній дидактиці форми організації навчання найчастіше поділяють на аудиторні і позааудиторні (екскурсії, практикуми, заняття на виробництві, робота на комп’ютерах, заліки, іспити та ін.). У ході занять різного типу, а також під час позааудиторних навчальних занять використовуються поточні групові та індивідуальні форми організації навчання. Дидактика виявила зв’язки між формами і ефективністю навчання. Коли навчальний матеріал вимагає проведення лабораторно-практичних занять або коли заняття проводиться у вигляді екскурсії, а також у формі виробничої праці студентів, то тут частіше переважають групові форми занять. Однак вони мають слабкі сторони, які полягають у тому, що при бригадному (ланковому, груповому) навчанні окремі студенти все ж залишаються пасивними, оскільки більшу частину роботи виконують найбільш активні члени групи. Не повною мірою враховуються при цьому й індивідуальні особливості студентів.

Дидактика встановила закономірну залежність методів від завдань і змісту навчання. Самі ж завдання і зміст навчання враховують вікові особливості студентів. Якщо вибір методів і засобів навчання відповідає поставленим завданням, враховує особливості змісту і можливості студентів, то ефективність навчання виявиться максимально можливою у відповідних умовах. Гарне знання можливостей різних методів і засобів навчання дозволить забезпечити вибір найбільш раціональних їх поєднань у відповідних умовах. На різних заняттях і на різних етапах того самого заняття можуть домінувати різні методи. Ось чому не можна вимагати від студентів, щоб на кожному занятті були проблемність, наочність чи практичні дії. Важливо, щоб педагог міг побачити їх перспективний розподіл по всій темі, щоб він міг показати, що застосування цих методів в інших, більш вдалих ситуаціях виявиться більш ефективним, ніж застосування їх у цьому випадку. Природно, що це не виправдовує одноманітності методів на заняттях.

8. Принцип емоційності навчання та індивідуального підходу до студентів. Виходить з того, що у процесі пізнавальної діяльності у студентів виникають певний емоційний стан, почуття, які можуть стимулювати успішне засвоєння знань або заважати йому. Процесові пізнавальної діяльності сприяє логічний, жвавий, образний виклад матеріалу, наведення цікавих прикладів, використання наочності й ТЗН, зовнішній вигляд викладача, його ставлення до студентів та ін. Головне завдання педагога в реалізації цього принципу – керувати формуванням емоцій, що активізують навчально-пізнавальну діяльність, і запобігати появі тих, які негативно позначаються на ній. Викладач повинен виховувати у студентів уміння володіти своїм настроєм, емоціями, переживаннями.

Принципи навчання тісно взаємопов’язані, зумовлюють один одного, жоден з них не може бути використаний без урахування інших. Зокрема, правильно поєднати теорію з практикою можна

 

лише за умови, що навчання є водночас доступним, науковим й систематичним, що викладач спонукає студентів до творчої діяльності та ін.

Реалізуючи принцип індивідуального підходу, враховують рівень розумового розвитку студентів, їх знань і вмінь, пізнавальної і практичної самостійності, інтересів, вольового розвитку, працездатності. Щоб врахувати індивідуальні особливості студентів, викладач повинен уважно вивчати кожного з них, знати їх індивідуальні інтереси та схильності, розвиток і домашні умови та ін. Значної уваги потребує виявлення причин відхилень у навчально-пізнавальній діяльності й поведінці окремих студентів та їх усунення. Обов’язок викладача – організувати індивідуальну допомогу відстаючим у навчанні.

9. Принцип міцності засвоєння знань, умінь і навичок. Головна ознака міцності – свідоме й ґрунтовне засвоєння найістотніших фактів, понять, ідей, законів, правил, глибоке розуміння істотних ознак і сторін предметів та явищ, зв’язків і відношень між ними і всередині них. Цей принцип вимагає, по-перше, щоб міцним був не лише навчальний, але й виховний і розвивальний ефект навчання, тобто, щоб міцними були ідейно-моральні переконання, навички навчально-пізнавальної діяльності, способи і звички суспільно цінної поведінки та ін. По-друге, цей принцип передбачає, що навчання забезпечить осмисленість набутих знань. По-третє, він орієнтує навчання на забезпечення дієвості знань, умінь, навичок і способів поведінки, тобто, їх практичної спрямованості, зверненості до вирішення життєвих проблем на основі професіоналізму і духовно-моральних цінностей. Існує

Психологічна основа міцності – пам'ять (збереження в мозку того, що відбувалося у минулому досвіді). Пам'ять дає змогу повторювати, закріплювати засвоєне, щоб не забути його, або відновити забуте. Цей принцип спирається також на мислительні, емоційні, вольові процеси пізнавальної діяльності студентів. Міцності засвоєння знань сприяє систематичне повторювання.

Процес міцного засвоєння знань дуже складний. Останнім часом його вивчення принесло нові результати. Сучасне розуміння механізмів навчальної діяльності, що призводять до міцного засвоєння знань, дозволяє додати до традиційних і деякі нові правила навчання. Наведемо деякі з них.

· У сучасному навчанні мислення домінує над пам’яттю. Слід економити сили студентів, не розтрачувати їх на запам’ятовування малоцінних знань, не допускати перевантаження пам’яті на шкоду мисленню.

· Запам’ятовувати студент повинен свідомо засвоєне, добре осмислене.

· Щоб звільнити студентів від завчання матеріалу, який має допоміжний характер, слід привчати їх користуватися різними довідниками, словниками (орфографічними, тлумачними, технічними, географічними та ін.), енциклопедіями.

· Матеріал, що вимагає запам’ятовування, повинен складати короткі ряди: те, що ми повинні носити в своїй пам’яті, не повинно бути великим обсягом.

· Забування вивченого найбільш інтенсивно іде зразу після навчання, тому час і частотність повторень повинні бути узгоджені з психологічними закономірностями забування, тобто більше всього повторень вимагається в перші години після навчання, коли забування іде найбільш інтенсивно.

· Не слід починати вивчення нового, не сформувавши до цього двох найважливіших передумов: позитивного ставлення до нього хоча б на рівні розуміння необхідності і впевненості, що всі перешкоди будуть успішно подолані.

· Педагогу потрібно особливо уважно стежити за логікою подання навчального матеріалу. Знання і переконання, логічно пов’язані між собою, засвоюються міцніше, ніж окремі відомості.

· Важливою формою зміцнення знань є їх самостійне повторення. Викладачам слід ширше використовувати, уміло спрямовувати процеси взаємонавчання. Часто ті якості, які тривалий час не можуть сформуватися, легко і швидко формуються шляхом взаємонавчання: на семінарах, конференціях, екзаменах.

· Сучасний вихователь все частіше звертає увагу на формування і зміцнення почуття обов’язку: не закликами і повчаннями, а щоденними прикладами, з яких випливає, що студент, як і кожна людина, повинен виконувати свої обов’язки.

· Повторення і закріплення вивченого повинно здійснюватися так, щоб активізувалася не лише пам’ять, але й мислення і почуття студентів. Працюючи над усвідомленням і закріпленням знань, викладач буде розширювати їх обсяг, вводячи нові приклади, узагальнення, яскраві ілюстрації.

· Не слід здійснювати повторення за тією ж схемою, за якою відбувалося вивчення матеріалу: краще надати можливість студентам розглядати матеріал з різних боків, під різними кутами зору.

· Для міцного засвоєння педагогу слід застосовувати яскравий емоційний виклад, наочні, технічні засоби, дидактичні ігри, навчальні дискусії, проблемно-пошукове навчання.

· Нове завжди пов’язується з вивченим раніше; старе повторюється, закріплюється і систематизується в новому.

· Важлива форма зміцнення знань – їх самостійне повторення студентами. Процес і результат плануються, на повторення відводиться час.

· Не можна дозволяти студентам пропускати занаття, ухилятися від занять або нічого на них робити, тому що це неминуче призведе до зменшення міцності знань, умінь.

10. Принцип єдності виховних, освітніх і розвивальних функцій. Цей принцип випливає з того, що навчання обумовлене потребами демократичного суспільства у всебічно і гармонійно розвиненій особистості. Він також враховує закономірний зв'язок процесів навчання з процесами виховання і розвитку в цілісному педагогічному процесі. Тільки всебічно і гармонійно розвинена особистість, тобто освічена, морально вихована, психологічно і фізично досконала, може найбільш успішно брати участь у громадському житті і державному будівництві. Ось чому останнім часом особливої ваги надається посиленню не лише виховного, але й розвивального впливу навчання, поряд з формуванням у студентів необхідних знань, умінь і навичок. Реалізація цього принципу на практиці шляхом комплексного планування завдань заняття дозволяє протягом однакового часу виконувати більшу їх кількість і тому інтенсифікує навчальний процес, підвищує його результативність і різнобічну ефективність. Наявність цього принципу навчання підвищує роль і значення цілепокладання у навчальному процесі, робить навчання більш цілеспрямованим. Застосування цього принципу вимагає, щоб викладач добре знав основну мету і завдання навчання у вищій школі, умів у конкретній ситуації обрати найбільш раціональне поєднання завдань навчання, виховання і розвитку, виділяти серед них найголовніші, враховуючи реальні навчальні можливості студентів певної групи, їх сильні і слабкі сторони. Тобто принцип, що розглядається, через основні завдання навчання опосередковано впливає на всі подальші компоненти навчання, включно з аналізом його результатів.

11. Принцип ресурсного забезпечення. Функціонування навчального процесу залежить від наявності щонайменше чотирьох основних груп умов: навчально-матеріальних, гігієнічних, морально-психологічних та естетичних. Керівництво і педагогічний колектив покликані створити у ВНЗ нормативні навчально-матеріальні, навчально-гігієнічні та естетичні умови для успішного виконання усіх навчальних програм, а також приблизного змісту виховання студентів з урахуванням їх особистісно-інтелектуальних і психолого-фізіологічних потреб.

Щодо професійних функцій викладача ВНЗ, то його дидактична система як основа ресурсного забезпечення навчального процесу являє собою сукупність документів і дидактичних матеріалів, за допомогою яких викладач навчає, розвиває і виховує студентів на аудиторних та позааудиторних заняттях. Дидактична система викладача включає в себе стандарт освіти, навчальну програму, календарні і тематичні плани, конспекти занять, плани виховної роботи, навчально-методичні посібники, наочні засоби і таке інше.







Дата добавления: 2015-10-12; просмотров: 986. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Аальтернативная стоимость. Кривая производственных возможностей В экономике Буридании есть 100 ед. труда с производительностью 4 м ткани или 2 кг мяса...

Вычисление основной дактилоскопической формулы Вычислением основной дактоформулы обычно занимается следователь. Для этого все десять пальцев разбиваются на пять пар...

Расчетные и графические задания Равновесный объем - это объем, определяемый равенством спроса и предложения...

Кардиналистский и ординалистский подходы Кардиналистский (количественный подход) к анализу полезности основан на представлении о возможности измерения различных благ в условных единицах полезности...

Сосудистый шов (ручной Карреля, механический шов). Операции при ранениях крупных сосудов 1912 г., Каррель – впервые предложил методику сосудистого шва. Сосудистый шов применяется для восстановления магистрального кровотока при лечении...

Трамадол (Маброн, Плазадол, Трамал, Трамалин) Групповая принадлежность · Наркотический анальгетик со смешанным механизмом действия, агонист опиоидных рецепторов...

Мелоксикам (Мовалис) Групповая принадлежность · Нестероидное противовоспалительное средство, преимущественно селективный обратимый ингибитор циклооксигеназы (ЦОГ-2)...

Основные разделы работы участкового врача-педиатра Ведущей фигурой в организации внебольничной помощи детям является участковый врач-педиатр детской городской поликлиники...

Ученые, внесшие большой вклад в развитие науки биологии Краткая история развития биологии. Чарльз Дарвин (1809 -1882)- основной труд « О происхождении видов путем естественного отбора или Сохранение благоприятствующих пород в борьбе за жизнь»...

Этапы трансляции и их характеристика Трансляция (от лат. translatio — перевод) — процесс синтеза белка из аминокислот на матрице информационной (матричной) РНК (иРНК...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.013 сек.) русская версия | украинская версия