Інформаційні ресурси дидактики

 

Процес навчання, за В.А. Ситаровим [74], уявляється, перш за все, як особливий, закріплений в культурі спосіб оперування інформацією. Сенс навчання в змістовно матеріалізованому плані полягає в спеціально організованому процесі добору, трансляції, отримання, переробки, закріплення в свідомості студента і подальшого використання ним інформації соціокультурного змісту.

Сучасний світ характеризується переходом на якісно нову стадію розвитку – в епоху інформаційного суспільства. Цей перехід викликаний інтенсивним зростанням інформаційних процесів, їх дією на всі сфери і рівні життя особистості і суспільства, а також їх глобальною інтеграцією, оперативністю, доступністю і свободою обігу на мікро- і макрорівнях організації соціального життя.

Інформатизація суспільства – це процес, у якому соціальні, технологічні, економічні, політичні і культурні механізми не просто пов'язані, а буквально сплавлені, злиті воєдино. Із огляду джерел інформаційної культури виділяємо такі ознаки інформаційного суспільства:

- будь-який індивід, група осіб, підприємство або організація в будь-якій точці країни і в будь-який час можуть одержати на основі автоматизованого доступу і систем зв'язку будь-яку інформацію і знання, необхідні для їх життєдіяльності і вирішення особистих і соціально значущих завдань;

- виробляється, функціонує і доступна будь-якому індивіду, групі чи організації сучасна інформаційна технологія, що забезпечує здійсненність попереднього пункту;

- наявні розвинені інфраструктури, що забезпечують створення національних інформаційних ресурсів в обсязі, необхідному для підтримки науково-технологічного і соціально-історичного прогресу, що постійно прискорюється; відбувається процес прискореної автоматизації і роботизації всіх сфер і галузей виробництва й управління;

- відбуваються радикальні зміни соціальних структур, наслідком яких є розширення сфери інформаційної діяльності і послуг.

Інформація стає основним ресурсом науково-технічного та соціально-економічного розвитку, істотно впливає на прискорений розвиток науки, техніки і різних галузей господарства, відіграє значну роль у процесах виховання та освіти, культурного спілкування між людьми, а також в інших соціальних галузях.

У науці існують десятки визначень і різних підходів до тлумачення поняття „інформація”. Кожне відображає розуміння інформації з якоїсь сторони. Наприклад, інформація – „це твердження, факти, цифри плюс смислові зв'язки між ними, що підкреслює певну структуру і логічний взаємозв'язок її елементів”; „інформація розуміється не тільки як обслуговування наукової спільноти, але й, наприклад, як підготовка і навчання фахівців”; „інформація – це знання під кутом зору різноманітності”;

Інформація – це сторона відображення в живій природі, суспільстві, техніці моменту руху, впорядкована зміна, що використовується для управління” та ін. Якщо інформацію розуміти узагальнено, то це певна сукупність відомостей про навколишній світ, події, чиюсь діяльність.

Термін „інформація” походить від латинського informatio – роз'яснення, виклад, обізнаність. Енциклопедичний словник (М., 1990) визначає інформацію в історичній еволюції: первинно – як відомості, що передаються людьми усним, письмовим або іншим способом (за допомогою умовних сигналів, технічних засобів і т.д.); з середини XX ст. – як загальнонаукове поняття, що включає обмін відомостями між людьми, людиною і автоматом, обмін сигналами та ін.

Найбільш загальне тлумачення інформації подається у філософії, де вона розглядається як один із атрибутів матерії, що відображають її структуру. Класичне визначення інформації, введене американським ученим, трактує її, як такі відомості, які зменшують або повністю знімають невідомість (ентропію), що існує до їх отримання. Найменша кількість інформації, що знімає невизначеність системи з двома рівновірогідними станами, рівна одному біту. Всі сучасні системи комунікацій побудовані на цій основі.

Інформація як продукт виробництва має такі якісні відмінності від інших видів продукції, що виготовляються людиною:

а) не зменшується при споживанні;

б)може одночасно використовуватися багатьма споживачами;

в)легко і швидко транспортується на значні відстані;

г) виробництво різноманітної інформації можливе за допомогою універсальних засобів;

д)зростанню потреб в інформації немає меж;

е) виробництво і споживання інформації зливаються в єдиний процес.

Інформація як базова категорія пізнання і розвитку світу може набувати в дидактиці різного трактування, в основному в таких значеннях: середовище, реальність, процес, технологія, модель, зміст навчання, досвід, знання та ін.

Різні визначення терміна «інформація» дає С.І. Архангельський [5]. Інформацію в навчанні він розуміє, як основний матеріал розумової роботи. Діалектично інформація розглядається, як зміст відображення, засіб впливу на розумовий апарат. Кібернетично інформація становить величину, обернено пропорційну вірогідності події, повідомлення про яку надходить у відповідний приймальний пристрій. Для навчального процесу, як і для всіх систем, інформація набуває значення тоді, коли знаходиться в русі і застосовується з метою пізнання й управління.

Отже, можна впевнено стверджувати, що основним аспектом дидактичного процесу є рух інформації між викладачем і студентом або в загальному випадку - між тим, хто навчає, і тим, хто навчається, в процесі навчання.

Процес навчання ніби пройнятий і витканий тисячами ниток різних інформаційних потоків, які можуть здійснюватися на різних рівнях комунікацій. Такими інформаційними каналами або рівнями комунікацій можуть бути:

- пряма і непряма (метакомунікативна) інформація;

- відкрита і закрита інформація;

- адресна і безадресна інформація;

- індивідуально орієнтована і масова інформація та ін.

Процес навчання в своєму просторі охоплює інформацію різної модальності. До числа її основних видів належать:

дидактична інформація (зміст навчання, методи, форми, прийоми, технологія навчання та ін.);

психологічна інформація (психологічні стани і особливості розвитку студентів, особливості взаємин в педагогічному процесі та ін.);

соціальна інформація (характеристика соціального середовища процесу навчання її суб'єктів, груп та ін.);

правова інформація (нормативні функції навчання, рівень відповідальності і компетенції юридичних і фізичних осіб в навчанні) та ін.

 

 

Певний інтерес становить кількість інформації, яку може сприйняти нервова система людини за одиницю часу, швидкість її обробки в процесі різних видів діяльності, об'єм короткочасної пам'яті, співвідношення об'ємів інформації, що сприймається різними органами чуття та ін.

Існує думка, згідно з якою співвідношення між інформацією, що надходить у свідомість зоровим і слуховим каналами, перебуває у пропорції 100:1. Проте для теорії навчання великий інтерес становлять механізми внутрішньої обробки інформації, завдяки яким людина абстрагується від зовнішніх сприйнять і зіставляє нову інформацію з тією, яку вона накопичила протягом свого життєвого досвіду в довготривалій пам'яті. Ці механізми безпосереднім чином пов'язані з аналізом і осмисленням навчального змісту, з пошуком вирішень навчальних завдань і перенесенням досвіду і знань у нові сфери навчальної і практичної діяльності.

Важливою цінною і змістовною стороною навчального процесу є також орієнтація в складних ситуаціях, ухвалення рішень, засвоєння стилю мислення, перенесення знань у нові сфери та ін.

На думку В.А. Якуніна[18], інформація призводить до організованої поведінки системи. В цьому розумінні вона стає реальним чинником управління. Автор виділив декілька функцій інформації, зміст яких визначається її значенням для різних етапів управління. Так, інформація необхідна для формування цілей і прогнозів. Інформацією визначається мережа комунікацій, яка, у свою чергу, може здійснювати посилювальний або послаблювальний вплив на організаційну культуру.

Без інформації неможливі контроль і оцінка результатів, а також подальша корекція поведінки системи, окремої людини або групи людей.

В.А. Якунін обґрунтував вимоги, яким повинна відповідати інформація для того, щоб на її основі можна було оптимізувати процес управління.

1. Адекватність. У різних людей можуть бути побудовані різні образи й уявлення щодо одних і тих же ситуацій навчання. У результаті активного перетворення інформації, що надходить, у людини формуються концептуальні моделі й інформаційні образи. Рівень адекватності, з якою ця суб'єктивна модель відображає реальну обстановку і ситуацію навчання, істотно позначається на ефективності, з якою процес навчання буде здійснюватися.

2. Повнота. Ця вимога передбачає врахування всіх взаємопов'язаних чинників середовища, безліч структурно-функціональних перетворень самої системи, здатних вплинути на її поведінку.

3. Релевантність. Об'єм інформації, необхідний для оптимального управління, повинен містити з кожного джерела не абсолютно всю інформацію, а лише ту, яка стосується цілей навчання.

4. Об'єктивність і точність. При передачі інформації різними каналами зв'язку вона спотворюється під впливом як суб'єктивних, так і об'єктивних причин. У всіх випадках спотворення будь-якого характеру викликають небажані наслідки, і у зв'язку з цим виникає необхідність введення спеціальних механізмів і способів запобігання і виправлення різних помилок, перешкод в інформації, що надходить.

5.Структурованість. Багатовимірний характер інформації, що надходить зі всіх її джерел, ускладнює її прийом, переробку і передачу якоюсь однією структурною ланкою або окремою людиною внаслідок її обмежених можливостей. Структурованість інформації за принципом „дерева цілей” полегшує процес управління.

6. Доступність. Розуміння інформації визначається її доступністю, яка залежить від мови (коду), форми і способу подання інформації. В дидактиці ця вимога знаходить свій вияв у проблемі адаптації наукових текстів і перетворенні їх в навчальні, а також в проблемі співвідношення образних і логічних форм передачі інформації.

7. Своєчасність і безперервність. Це істотні тимчасові параметри інформації, від яких залежить ефективність управління в динамічних системах.

Основні вимоги до інформації, що відповідають дидактичним принципам у педагогіці, постають як правила, якими слід керуватися при організації всієї інформації, яка циркулює в педагогічній системі, у тому числі й тієї, яка становить зміст загальної і професійної освіти.

Сьогодні стало очевидним, що провідна роль в інформаційному забезпеченні освітнього процесу належить різним інформаційним технологіям.

Інформаційна технологія навчання — це сукупність методів, виробничих процесів і програмно-технічних засобів, об'єднаних в технологічний ланцюжок, які забезпечують накопичення, обробку, зберігання, розповсюдження і відображення інформації з метою зниження трудомісткості процесів використання інформаційного ресурсу, а також підвищення їх надійності й оперативності.

Інформаційні технології характеризуються такими основними властивостями:

а) предметом (об'єктом) обробки (процесу) є дані;

б) метою процесу є отримання інформації;

в) засобами здійснення процесу є програмні, апаратні і програмно-апаратні обчислювальні комплекси;

г) процеси обробки даних поділяються на операції відповідно до певної предметної галузі;

ґ) критеріями оптимізації процесу є своєчасність доставки інформації користувачу, її надійність, достовірність, повнота.

Основу інформаційних технологій становлять три технічні досягнення:

- виникнення нових засобів накопичення інформації на носіях для машинного зчитування (магнітні стрічки, кінофільми, магнітні і лазерні диски);

- розвиток засобів зв'язку, що забезпечують доставку інформації практично в будь-яку точку земної кулі без істотних обмежень у часі і відстані, широке охоплення населення засобами зв'язку;

- можливість автоматизованої обробки інформації за допомогою комп'ютера на основі заданих алгоритмів.

Інформаційні технології діляться на три групи: зберігаючі, раціоналізаторські і творчі.

Зберігаючі економлять працю, час, матеріальні ресурси.

Раціоналізаторські покращують автоматичні системи пошуку, замовлення та ін.

Творчі інформаційні технології включають людину в систему переробки і використання інформації. Прикладом може стати технологія організації телеконференцій, на яких може здійснюватися „мозковий штурм” певної проблеми з використанням баз даних, обчислювальних засобів, моделювання та ін.

Сучасні інформаційні технології навчання визначаються як сукупність упроваджуваних у системи організаційного управління освітою і в системи навчання принципово нових систем і методів обробки даних, що є цілісними навчальними системами. Вони відображають інформаційний продукт (ідеї, знання) з найменшими втратами і відповідно до закономірностей того середовища, в якому вони розвиваються.

Інформаційні технології в навчанні — це синтез сучасних досягнень педагогічної науки і засобів інформаційно-обчислювальної техніки. Вони мають на увазі наукові підходи до організації навчально-виховного процесу з метою його оптимізації і підвищення ефективності, а також постійного оновлення матеріально-технічної бази освітніх установ.

Сьогодні розвиваються такі напрями інформаційних технологій навчання:

1) універсальні інформаційні технології (текстові редактори, графічні пакети, системи управління базами даних, процесори електронних таблиць, системи моделювання, експертні системи та ін.);

2) комп'ютерні засоби телекомунікацій;
комп'ютерні навчальні і контролюючі програми, комп'ютерні підручники;

3) мультимедійні програмні продукти.

4) Необхідно розрізняти такі поняття, як „комп'ютерне навчання” й „електронне навчання”.

Згідно з визначенням ЮНЕСКО, комп'ютерне навчання - така система навчання, в якій одним з ТЗН є комп'ютер.

Проте сьогодні трактування ТЗН значно ширше. Так, сучасні різноманітні ТЗН все більше розвиваються на основі досягнень макро- і мікроелектроніки, тому багато фахівців пропонують використовувати більш загальний термін – електронне навчання, тобто навчання за допомогою систем і пристроїв сучасної електроніки, тобто - за допомогою електронних навчальних видань.

Розрізняють два основні види електронного навчання:

рецептивне - сприйняття і засвоєння знань, що передаються за допомогою аудіовізуальних засобів (епідіапроекторів, кіноустановок, магнітофонів, відеомагнітофонів, телебачення та інших подібних ТЗН);

інтерактивне – навчання в процесі взаємодії людини і комп'ютера в діалоговому режимі, а також в системах гібридного людино-машинного антропоцентричного інтелекту, в експертних навчальних системах та ін.

Особливого поширення сьогодні набувають комп'ютерні освітні програми. Серед їх різноманітного масиву виділяють декілька типів:

- найбільш розробленими є інтегровані навчальні системи. Навчальний курс організований так, щоб його навчальні моделі брали до уваги, що засвоїв студент, які слабкі місця в його знаннях і яким чином максимізувати ефективність засвоєння матеріалу;

- загальне прикладне програмне забезпечення, щомістить текстові процесори, системи управління базами даних, різні бази даних, електронні таблиці та ін. У результаті студентам стають доступними енциклопедії, словники, атласи та інші наочно-довідкові матеріали;

- пакети навчальних програм для використання в аудиторіях. Цей тип навчальних програм використовується для тренування певних навиків, для моделювання інформаційного середовища певного типу;

- програми дистанційного навчання, що є злиттям трьох типів інформаційних технологій: комп'ютерної, телекомунікаційної і телевізійної;

- функціональне навчальне середовище, яке використовується як комунікативне середовище для інтерактивного і сумісного навчання.

Найбільш перспективним і цікавим напрямом у створенні комп'ютерних навчальних програм може стати широке упровадження систем мультимедіа, які інтегрують текст, звук і зображення. Подібні системи дозволяють студентам вивчати образотворче мистецтво, літературу, музичні твори та ін.

Наведений вище перелік освітніх програм знаходиться в основі принципів інформатизації освіти та її інформатизаційних технологій.

Інформатизація освіти – упровадження в освітній процес інформаційних технологій, що відповідають вимогам світової спільноти, підвищення якості загальноосвітньої та професійної підготовки фахівців на основі широкого використання обчислювальної та інформаційної техніки.

Інформаційна технологія (ІТ) — це система методів, виробничих процесів і програмно-технічних засобів, інтегрованих з метою збору, обробки, зберігання, розповсюдження, відображення і використання інформації користувачами цієї інформації. До складу ІТ входять апаратні, програмні та інформаційні компоненти, способи вживання яких указуються в методичному забезпеченні.

Інформатизація освіти – процес досить складний, який вимагає певного часу і поетапності здійснення:

1-й етап – масове освоєння сучасних інформаційних технологій - створення комп'ютерних класів, освоєння засобів телекомунікацій, оперативної поліграфії, систем інтерактивного відео, баз даних і програмних засобів шляхом базової підготовки викладачів і студентів;

2-й етап – активне упровадження засобів сучасних інформаційних технологій в традиційні навчальні дисципліни, перегляд змісту освіти, розробка програмного забезпечення, комп'ютерних курсів, відео- й аудіоматеріалів на компактних (оптичних) дисках;

3-й етап – радикальна перебудова безперервної освіти, введення дистанційного навчання, зміна методичної основи навчання, заміна вербального навчання аудіовізуальним.

Значна частина викладачів ВНЗ сьогодні стоїть перед необхідністю освоєння новітніх технологій навчання, таких як телеконференції, електронна пошта, відеокниги на лазерних дисках, електронні книги для мікрокомп'ютерів, системи мультимедіа та інші навчальні електронні видання. Неминучий перегляд організаційних форм навчального процесу шляхом збільшення частки самостійної, індивідуальної і колективної роботи студентів, обсягу практичних і лабораторних робіт пошукового і дослідницького характеру, більш широкого проведення позааудиторних занять.

Ці тенденції виразно посилюють необхідність зміни освітніх парадигм. Студенти повинні перестати пасивно сприймати готові факти, закони, поняття, думки, вони все частіше будуть ставитися в ситуації самостійного вирішення проблемних завдань.

Упровадження сучасних інформаційних технологій у навчально-виховний процес призводить до докорінної зміни функцій педагога, який разом зі студентами все більше стає дослідником, програмістом, організатором, консультантом, тобто традиційний навчальний процес для викладача стає менеджментською функцією.

Вже сьогодні можна сказати, що впровадження інформаційних технологій навчання сприяє:

Ø індивідуалізації навчально-виховного процесу з урахуванням рівня підготовленості, здібностей, індивідуально-типологічних особливостей засвоєння матеріалу, інтересів та потреб студентів;

Ø зміні характеру пізнавальної діяльності студентів у напрямі більшої самостійності та пошукового характеру;

Ø стимулюванню прагнення студентів до постійного самовдосконалення і готовності до самостійного перенавчання;

Ø посиленню міждисциплінарних зв'язків у навчанні, комплексному вивченню явищ і подій;

Ø підвищенню гнучкості, мобільності навчального процесу, його постійному і динамічному оновленню;

Ø зміні форм і методів організації позанавчальної життєдіяльності вихованців та їх дозвілля.

Основним завданням інформатизації процесу навчання сьогодні є формування інформаційної культури особистості. Це сутнісне утворення людини є сукупністю знань і навичок про основні методи подання знань разом з уміннями застосовувати їх на практиці для виконання і постановки змістовних завдань. Інформаційна культура передбачає також уміння студента адекватно формулювати свою потребу в інформації, ефективно здійснювати пошук потрібної інформації у всій сукупності інформаційних ресурсів, адекватно відбирати й оцінювати інформацію, а також здатність до інформаційного спілкування, комп'ютерну грамотність.

Інформаційна культура – це ще й особливий стиль мислення, адекватний вимогам сучасного інформаційного суспільства.

Новою парадигмою сучасної інформаційної культури є медіалогія і медіаосвіта. Медіа – це канал і засоби масової комунікації,якими опосередковуються і підсилюються (іноді блокуються) соціальні процеси, включаючи процес виробництва, трансляції й поширення знань.

За допомогою медіаосвіти, інтерес до якої за останні роки значно зріс, особистість здобуває інформаційну свободу – право одержувати інформацію, необхідну для життя, розвитку й професійної діяльності, висловлюючи свої погляди з приводу тих або інших явищ і подій, передавати інформацію (і що більш важливо – знання) іншим людям. Більш повна інформація з даного напряму дидактичних технологій висвітлена у спеціальній літературі, зокрема: Булаєв Г.П. Новые медиа: теория и практика. – М.: Изд-во КЛМ, 2008.

Резюме

Узагальнюючи інформацію, наведену в п’ятьох главах, на запитання „Яке ж значення вкладають у термін „педагогіка”? відповідаємо:

По-перше, педагогіка має „побутове” значення. Кожна людина протягом життя перебуває в ролі „педагога”, тобто навчає і виховує своїх дітей, членів сім'ї, співробітників.

По-друге, педагогіку розглядають як одну зі сфер людської діяльності, пов'язану з передачею духовних цінностей і життєвого досвіду від старшого покоління до молодшого. Тут доречно говорити про взаємозв'язок народної (життєвої) педагогіки з педагогічною майстерністю і мистецтвом виховання. Не випадково вищий прояв педагогічної діяльності називають мистецтвом.

По-третє, педагогіка розуміється як наука і, одночасно, як галузь людинознавства. Педагогіка пізнає й удосконалює способи впливу на розвиток людини в нерозривній єдності природного, суспільного й індивідуального. Тому педагогічні вчення, теорії, моделі, прогнози і рекомендації будуються тільки на фундаменті цілісного і системного знання з філософією, історією, соціологією і іншими науками про людину, що розвиваються.

По-четверте, педагогіка є навчальною дисципліною, яка містить теоретичний і практичний аспекти навчання і виховання.

По-п'яте, значення педагогіки як галузі гуманітарного знання входить в загальнокультурний контекст сучасного життя. Воно виявляється як педагогічна культура людини.

По-шосте, теорією навчання і освіти є дидактика – наука, що досліджує закони, закономірності і принципи навчання, визначає його зміст, технології, форми і методи організації освітнього процесу.

По-сьоме, сучасна педагогіка вищої професійної школи розвивається на принципах інформатизації та нових інформаційних технологіях.

Наведені вище характеристики певною мірою сконцентровані на рис. 1.1 (див. гл. 1). Фахівців, які володіють технологією цих процесів професійно, реалізують їх відповідність критеріям результативності, називають педагогами (учитель, вихователь, викладач, інструктор, майстер виробничого навчання та ін.). Саме для цієї категорії професіоналів виключно важливе розуміння педагогіки, що визначає їх позицію в реалізації цілей і завдань освіти, виражених ключовими словами на рис. 5.2.

Реалізація принципів педагогіки немислима без її бази – дидактики і тісної співдружності з рядом суміжних наук (див. рис. 1.2). Дидактика – складова частина педагогіки, що розкриває завдання і зміст навчання, описує процес опанування знаннями, навичками та уміннями, характеризує принципи, методи і форми організації навчання.

Процес навчання у вищій школі значною мірою визначається соціально-економічними і політичними умовами розвитку нашого суспільства, потребами життя і діяльності людей, досягненнями сучасного науково-технічного і морально-етичного прогресу, зростанням вимог до рівня професійно-педагогічної культури викладача, здатного виховувати у студентів духовно-моральні якості і навчати професійної предметної діяльності. У результаті перед дидактикою постають все нові і нові проблеми, вирішення яких вимагає спершу максимально ефективного використання досягнень інших наук, з якими вона встановлює і підтримує тісні зв’язки.

Філософія і соціологія як науки про найзагальніші закони розвитку навколишньої дійсності і суспільства дозволяють дидактиці враховувати соціальні та інші особливості життя і діяльності людей і брати до уваги їх вплив на навчання студентів.

Логіка як наука про загальнозначущі форми і засоби думки, необхідні для раціонального пізнання у будь-якій галузі знання. До загальнозначущих форм думки належать поняття, судження, висновки, правила (принципи) утворення понять, суджень і висновків, правила зв’язку законів думки і висновків у системі логіки.

Педагогічна психологія дає можливість враховувати в процесі навчання психологічні закономірності і принципи процесу опанування студентами знань, навичок та умінь.

Політологія розкриває для дидактики проблеми, пов’язані з впливом політичних явищ і процесів на навчання студентів.

Етнологія дозволяє дидактиці правильно враховувати національні особливості людей, які завжди є представниками певних етнічних спільнот і які, окрім цього, мають свій специфічний національний досвід навчання.

Фізіологія людини дозволяє дидактиці враховувати особливості будови тіла і закономірності роботи нервової системи людини, показувати їх роль, значення і особливості функціонування в процесі навчання.

Галузеві методики, орієнтовані на викладання окремих дисциплін, збагачують дидактику конкретними даними про хід і своєрідність навчального процесу при застосуванні різних форм і засобів навчання.

 

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Яке значення вкладають у слово „педагогіка”?

2. Розкрийте основні аспекти „педагогіки”.

3. Охарактеризуйте основні етапи розвитку педагогічного знання і педагогічної практики.

4. Спільно з якими науками функціонує педагогіка?

5. Прокоментуйте галузі педагогіки.

6. Наведіть приклади вживання основ педагогіки у своїй професійній діяльності.

7. Дайте визначення категорії „дидактика”. Які завдання вона виконує?

8. У чому полягає так званий Педагогічний закон 1?

9. Визначте місце і функції дидактики в колі педагогічних наук.

10. Визначте відмінність предмета дидактики від предметів психології і кібернетики.

11. Чи потрібно знати дидактику? Аргументуйте свою відповідь.

12. Чи потрібні дидактичні знання для розробки навчальних матеріалів?

13. Порівняйте і прокоментуйте два підходи до навчання: традиційний, при авторитарній функції викладача, і сучасний, що поєднує керівництво з ініціативою і самостійністю студента.

14. Як ви розумієте зміст і завдання принципу науковості освіти?

15. Що первинне освіта чи наука?

16. У чому суть принципу систематичності і послідовності навчання?

17. У чому полягає сутність взаємозв’язку науковості та доступності навчання?

18. У чому виражається взаємозв’язок свідомості й активності навчання?

19. Який сенс п’ятого принципу навчання ви вбачаєте у своій життєвій кар’єрі?

20. Прокоментуйте „золоте правило” дидактики Я.А.Коменського?

21. Якими ви бачите методи реалізації восьмого принципу навчання при наявності у навчальній групі більше 20-ти осіб?

22. На яких видах занять забезпечується дев’ятий принцип навчання?

23. Восьмий і дев’тий принципи мають однакові початкові слова, а долі різні: поясніть цю різницю.

24. Які, на вашу думку, необхідні умови (у найбільш широкому розумінні) для мотивації і високої результативності процесу навчання?

25. Якими процесуально-нормативними засобами можна оцінити сутність одинадцятого принципу міцності та дієвості результатів навчання, виховання?

 

Завдання

1. Назвіть декілька проблем чи труднощів, пов’язаних з навчанням, з якими ви стикаєтесь на практиці. Запропонуйте свою новацію, направлену на вирішення однієї із перерахованих вами проблем. Опишіть свою новацію термінами дидактики і методики навчання.

2. Спроектуйте інформаційний лист (плакат, слайд) на одне з питань цієї теми.

3. Порівняйте між собою наступні дидактичні співвідношення: „викладання – навчання”, „студент – навчальна дисципліна”, „студент – інші студенти”, „наука – навчальна дисципліна”, „зміст – навчальний процес”, „навчання – виховання”. Виділіть у кожному спаіввідношенні його зміст, завдання та особливості відносно навчання.