Та принципи дидактики

 

Сучасна дидактика, образно кажучи, є „теоретичним стержнем” педагогіки. Основні, вічні запитання, які завжди стояли і стоять перед педагогікою, – це запитання „чому навчити?” і „як навчити?”. В сучасному світі, коли об’єм знань у кожній предметній галузі стрімко зростає, причому швидкість цього росту також збільшується, актуальність запитань „чому” і „як” стає безпрецедентною. З одного боку, Кузьмі Пруткову не можна не вірити: „Нельзя объять необъятное!” З іншого боку, люди повинні оволодівати постійно зростаючими знаннями. Саме дидактика покликана шукати вихід із цієї парадоксальної ситуації.

Поняття „дидактика” походить від грецького didaktikos, що означає „вчу”, „навчаю”.

Уперше ввів його в науковий обіг німецький педагог В. Ратке (1571-1635), який назвав свій курс лекцій „Короткий звіт з дидактики, або мистецтво навчання Ратихія”. В тому ж значенні користувався цим поняттям і великий чеський педагог Ян Амос Коменський, який опублікував у 1657 р. в Амстердамі свою відому працю „Велика дидактика”. В ній Я.А.Коменський визначив дидактику як „загальне мистецтво всіх навчати всьому”. В її структурі він розглядав і питання виховання, які, як і навчання, трактував, як необхідну умову „формування звичаїв у напрямі всебічної моральності”.

У міру розвитку педагогічної науки дидактика починає концентрувати свою увагу на питаннях теорії освіти і навчання. Значний внесок у розвиток світової дидактики внесли І.Ф. Гербарт, І.Г. Песталоцці, А.Дістервег, К.Д.Ушинський, Л.М.Толстой, Д.Дьюї, Г.Кершенштейнер та ін.

Загальновідомо, що найважливішими знаннями в кожній науці вважаються закономірності і закони. До загальних закономірностей навчально-виховного процесу, що відображають об’єктивні зв’язки між його основними компонентами: метою, змістом, методами, формами, управлінням, стимулюванням, ефективністю, – належать дидактичні принципи і правила.

Принципи навчання перебувають в органічній єдності, утворюючи певну концепцію дидактичного процесу, яку можна уявити як систему, компонентами якої вони є. Але чи будь-які принципи і чи в будь-якому поєднанні можуть входити в цю систему? На якій основі може бути побудована внутрішньо несуперечлива система принципів навчання?

Вирішення поставленої проблеми починається з вияву логічної основи побудови цієї системи. Такою основою Я.А.Коменський вважав принцип природовідповідності навчання, і послідовність решти принципів навчання узгоджувалась з ідеєю природодоцільності.

К.Д.Ушинський визначив необхідні умови якісного навчання так: своєчасність, поступовість, органічність, постійність, міцність засвоєння, ясність, самодіяльність студентів, відсутність надмірної напруженості і надмірної легкості, правильність. На основі цієї концепції сучасна дидактика як основоположні виділяє такі принципи:

- науковості;

- доступності;

- наочності;

- свідомості й активності;

- систематичності й послідовності;

- міцності;

- зв’язку теорії з практикою.

Ці принципи складають систему дидактичних принципів, сутність яких можна звести до такого: навчати слід так, щоб знання набули сили переконання, рекомендацій до дій і мотиваційного саморозвитку.

 

Сьогодні дидактика (теорія і методика навчання) визначилася в якості галузі загальної педагогіки як „теорія побудови навчального процесу”, тобто побудова з погляду теорії навчання, а не життєвого здорового глузду. Предметом дидактики є учіння як засіб освіти і навчання, які в єдності забезпечують організоване викладачем засвоєння студентами змісту освіти. Дидактика - теоретична й одночасно нормативно-прикладна наука.

У дидактиці як в науковій теорії на основі концептуальних положень будується модель навчання. Моделювання педагогічних явищ і процесів - провідний метод будь-якого теоретичного дослідження, підходу, проекту, конструкції.

Дидактика досліджує особливості навчання стосовно студентів і педагогів, навчальних дисциплін педагогічних систем, окремих освітніх установ і цілих соціальних спільностей. У дидактиці як науці виявляються закономірності навчання, визначаються ключові поняття, встановлюються принципи навчання, формується його зміст, пропонуються технології, форми і методи, які дозволяють здійснювати освітній процес в цілому і в конкретних умовах, контролювати й оцінювати його результати.

Дидактика виконує такі завдання:

§ відповідає на запитання „навіщо?”, „чому?” і „як?” необхідно навчати;

§ описує і пояснює процес і умови навчання;

§ досліджує сутність, закономірності і принципи навчання у зв'язку з вихованням та освітою студентів, їх творчою самореалізацією і розвитком здібностей;

§ визначає педагогічні основи змісту освіти;

§ розробляє нові навчальні системи, освітні технології, форми, методи і прийоми навчання;

§ проектує системи діагностики, контролю й оцінки освітніх результатів;

§ передбачає і прогнозує результати навчання на основі різних концепцій і технологій освіти.

Ці завдання, як уже наголошувалося, враховуються у визначенні предмета дидактики: перед нею навчання є об'єктом вивчення і об'єктом конструювання. Навчання для дослідника є об'єктом вивчення, коли він здійснює науково-теоретичну функцію педагогіки.

В результаті дослідження він одержує знання про те, як проходить процес навчання, вже реалізований або такий, що реалізується, які його закономірності і в чому полягає його сутність.

Іншими словами, такі знання відображають педагогічну дійсність у тому вигляді, в якому вона є. Користуючись філософською термінологією, можна сказати, що це знання про суще – про педагогічні факти (явища), про сутність і закономірності педагогічного процесу – педагогічної практики. Це і є дидактика.

Термін „педагогічна практика” має широке значення, охоплюючи багато видів діяльності в цій галузі як широкій сфері життя суспільства. Саме в широкому руслі соціальної практики розробляється загальна стратегія освіти на державному рівні, створюються проекти педагогічних процесів, готуються навчальні матеріали та ін.

Педагогічна праця по своїй суті завжди є творчою, дослідницькою. Адже педагог, взаємодіючи зі студентом, відкриває весь час нові якості як у студента, так і в спільній взаємодії. Томдля у й навчання студентів повинен весь час проводити творчу дослідницьку діяльність.В основі цієї взаємодії є широке поняття «цілеспрямована діяльність», введена засновником кібернетики н.Вінером.

Можна стверджувати, що завданням теорії повинно бути обґрунтування всіх цих матеріалів та їх використання у практиці. Реалізації цих завдань сприяє педагогічна система (рис. 3.1), яка складається з таких взаємопов'язаних компонентів:

Ø цілей навчально-виховної і розвивальної діяльності;

Ø змісту цієї діяльності (який фіксується в навчальних планах, програмах, підручниках, навчальних посібниках, комп'ютерних навчальних програмах, різноманітних відео-, інформаційних, телекомунікаційних та ін. засобах);

Ø методів навчання, виховання і розвитку студентів, технології освітньої діяльності у процесуальному розумінні;

Ø засобів, що використовуються в педагогічному процесі;

Ø організаційних форм, у яких освітня діяльність реалізується з тим або іншим ефектом, що підтверджується відповідними методами контролю.

Слід зазначити, що наведена вище структура і значення поняття „педагогічна система” трактується і в дещо іншому розумінні, зокрема персоніфікується і використовується для характеристики плідної наукової і практичної діяльності великих педагогів (наприклад, педагогічна система Я.А.Коменського, К.Д.Ушинського, А.С.Макаренка, В.О.Сухомлинського та ін.).

Це ж поняття застосовується для позначення і характеристики вертикального зрізу педагогічної діяльності залежно від певного рівня освіти (педагогічна система загальноосвітньої, професійно-технічної, вищої школи, освіта дорослих та ін.).

Мабуть, найбільш доцільно апелювати до досить широкого поняття „педагогічна система”, перш за все, для загальної характеристики і критерійної, теоретичної оцінки навчально-виховної, науково-педагогічної (дослідницької) та управлінської діяльності в інтеграційному розумінні, у відповідних соціальних умовах, тобто на рівні всього суспільства, соціуму.

Тільки в цьому випадку поняттю „педагогічна система” може бути надано гідного цього глобального поняття не тільки суто педагогічного, але й соціально-культурного значення, яке підкреслює першочергове значення цієї системи для розвитку соціуму, для реалізації його найважливішої особистісно-творчої функції (рис.5.2).

 

 

 

 

Рис. 3.2. Складові педагогічної системи