Лабораторна установка складається із лічильника (детектора) та лічильного пристрою ПС- 100 (мал. 10.26).
Лічильник являє собою циліндричну посудину, заповнену газом з тиском до 100–200 мм рт. ст. та містить два електрода - нитковидний анод і циліндричний катод. Робоча напруга на лічильнику кілька сотень вольт. При попаданні в об`єм лічильника будь-якої іонізуючої частинки (електрони b -випромінювання, вторинні фотоелектрони, комптон-електрони або електрон-позитронні пари при g -випромінюванні) в ньому виникає самостійний розряд із швидким самопогашенням. Розряд переривається вмиканням великого опору R = 108–109 Oм, а також введенням домішок
(парів спирту, галогенів тощо) у склад газової суміші лічильника. Час погашення близько 10–6 с. Час відновлення чутливості лічильника визначається дрейфом іонів до катоду та складає близько 10–4 с. Отже, лічильна характеристика, або ефективність лічильника, яка визначається числом зареєстрованих частинок за одиницю часу, становить величину порядка десяти тисяч за секунду.

Мал. 10.26. Схема лабораторної установки.
Електричні імпульси, які виникають в лічильнику, посилюються на підсилювачі (Пс) та поступають в лічильний пристрій. На зовнішній панелі цього пристрою знаходяться індикатори розрядів, які фіксують число зареєстрованих частинок, і клавіші для встановлення різних режимів роботи (мережа, скидка, перевірка, пуск, стоп).