Мал. 4.22.

Тепловий рух дезорієнтує впорядковані в полі атомні магнітні моменти, тому величина намагнічення залежить від величини В ₀ і від температури. Чим вища температура, тим інтенсив­ніший рух атомів і тим слабкіше їх орієнтування зовнішнім магнітним полем, тобто тим менше результуюче намагні­чення. Цим пояснюється зменшення маг­нітної сприй­нят­ливості парамагнетиків з ростом температури. Парамагнетики намагнічуються в напрямі зовнішнього магнітного поля і тим самим підсилюють його. Магнітна сприйнятливість парамагнетиків c_m > 0, але за величиною вона незначна (c_m << 1). Таким чином, відносна магнітна сприйнятливість m t 1.

2. Діамагнетики– речовини, в яких магнітна сприйнятливість c_м < 0. Діамагне­тизм пов’язаний з тенден­ці­єю електрич­них зарядів частково екранувати внутрішню частину тіла від зовнішнього магнітного поля аналогічно тому, як в діелектриках електричні заряди частково екранують зо­вніш­нє електричне поле. Оскіль­ки величина c_м у діамаг­нети­ків, як і у парамагнетиків незначна (|c| << 1), то віднос­на магнітна проник­ність діа­маг­не­тиків m трохи ме­нша одиниці. Магніт­ний момент атома (молекули) такої речовини дорівнює нулю p_ma = 0. Це має місце у випадку, коли атоми (молекули) містять лише спарені електрони. Орбі­таль­ні і спінові магнітні моменти електронів у таких атомах повніс­тю скомпенсовані. Під дією зовніш­ньо­го поля з індукцією B електрони в атомі змі­нюють частоту обертання навколо ядра на величину w_L = |e|B/ 2 m_e, яку називають частотою ларморової прецесії (мал. 4.23). Частота w_L не залежить ні від кута нахилу орбіти до напрямку зовнішнього магнітного поля, ні від радіуса орбіти чи швидкості електрона, тобто однакова для всіх електронів, що входять до складу атома. В результаті такого прецесійного руху з’являється деякий додатковий індукцій­ний мікрострум D I_орб, який характери­зується магнітним моментом D p_mд. Цей магнітний момент (згідно з правилом Ленца) направлений протилежно до вектора індукції зовніш­нього магнітного поля B ₀, тому в такій речовині В < В ₀(мал. 4.23).

Діамагнітний ефект спостерігається у всіх без винятку речовинах, але в парамагнетиках переважає більш сильний парамагнітний ефект. Діамагнетизм переважає лише тоді, коли магнітні моменти молекул рівні або близькі до нуля. До діамагнетиків належать інертні гази, Bi, Ag, P, Se, C, білки, вуглеводи, H₂O, Au, Cu, Zn.

3. Феромагнетики (залізо, кобальт, нікель та деякі інші матеріали) – це такі речовини, в яких внутрішнє (власне) магнітне поле може бути в багато разів (у сотні й тисячі) сильніше, ніж зовнішнє поле, яке зумовило намагнічення. Експериментально встановлено, що в намагнічуванні феромагнетиків основну роль відіграють спінові магнітні моменти електронів p_ms. При температурах, нижчих від температури фазового переходу, що відбувається в точці Кюрі (ця назва ввійшла в наукову термінологію на честь французького вченого П. Кюрі, який дослідив цей перехід), у феромагнетику існують області спонтанного намагнічення – домени (їхні лінійні розміри 10^–2–10^–3 см). У межах окремих доменів вектори p_ms упорядковані і зорієнтовані в якомусь одному напрямку, утворюючи результуючий магнітний момент домену. За відсутності магнітного поля в межах всього об’єму домени орієнтовані хаотично (мал. 4.24б). Зовнішнє магніт­не поле орієнтує у феромагнетику магнітні моменти не окремих атомів, як у парамагнетиків, а доменів (мал. 4.24а).