Додаткові теоретичні відомості. Реографія (“рео” – течу, “графо” – пишу) – метод реєстрації деформацій ділянки тіла (зміна об’єму) за змінами його електричних параметрів (опору)
Реографія (“ рео ” – течу, “ графо ” – пишу) – метод реєстрації деформацій ділянки тіла (зміна об’єму) за змінами його електричних параметрів (опору). До певної ділянки тіла (рука, нога, голова тощо) прикладаються електроди (пластинчасті, точкові, стрічкові тощо), між якими пропускається високочастотний електричний струм. Робоча частота, на якій реєструються зміни опору реографом, а, отже, і частота струму, має значення з діапазону 30–300 кГц. Густина цього струму найбільша в ділянках з великою електропровідністю. Це, здебільшого, кровоносні судини і міжклітинна рідина. Зміна опору ділянки біологічної тканини, таким чином, залежатиме від її кровонаповнення і змінюватиметься відповідно до кардіоциклу. Основні положення реографії можна спрощено сформулювати таким чином. 1. Зміна об’єму ділянки D V пропорційна зміні її електричного опору D R: D V ~ D R. 2. Зміну кровонаповнення органу (ділянки) можна знайти з рівняння нерозривності струменя для нестаціонарного потоку рідини, враховуючи об’ємну швидкість притоку Qin (t) та відтоку Qou t(t) рідини до даної ділянки D V = Якісно ці зміни зображені на мал. 5.18. Припустимо, що в певній ділянці по артеріальних судинах кров рухається з об’ємною швидкістю Qa (t), а по венозних – Qв (t), причому за цикл скорочення серця кількість крові, яка поступила до ділянки, рівна кількості, яка залишила ділянку. Враховуючи пульсуючий Qа (t) і порівняно плавний Qв (t) кровообіги, бачимо, що зміна об’єму ділянки здійснюється завдяки різниці об’ємних швидкостей Qa (t) та Qa (t): D Q (t) = Qа (t) – Qв (t). Для проміжків часу [ t 1, t 2] об’ємна швидкість Qa (t) > Qв (t). Отже, об’єм ділянки на цих проміжках зростатиме, і навпаки, у проміжку [ t 2, t 3] об’єм ділянки зменшується, про що свідчить зменшення амплітуди реограми (див. залежність V (t) на мал. 5.18).
|
.
