Література. Історія педагогіки / За ред

Історія педагогіки / За ред. М.С.Гриценка. — К., 1973.

Кравець В. П. Історія класичної зарубіжної педагогіки та шкільництва. — Тернопіль, 1996.

Кравець В. П. Зарубіжна школа і педагогіка XX століття. — Тернопіль, 1996.

Мешко О. І., Янкович О. І., Мешко Г. М. Історія зарубіжної школи і педа­гогіки. — Тернопіль, 1996.

¹ Див.: Мешко О.І., Янкович О.І., Мешко Г.М. Історія зару­біжної школи і педагогіки. — С. 84.

З історії педагогіки

Становлення і розвиток зарубіжної педагогічної науки (XVII—ХХст.)

 

Розвиток педагогічної думки в Росії у XVIII —XIX ст.

Розвиткові педагогічної думки в Росії у XVIII ст. пе­редусім сприяли освітня діяльність і педагогічні погляди Михайла Васильовича Ломоносова (1711—1765), який виступав за демократизацію освіти, за народну школу. Він вважав, що система освіти повинна складатися з трьох ступенів державної безстанової школи: початкової, серед­ньої — гімназії та вищої — університету. Головне завдан­ня школи — виховати в дітей любов до праці, навчити їх «правил і прийомів поведінки», дати освіту. Мета вихо­вання — формування щасливих, духовно і фізично розви­нених громадян. Обстоюючи принцип народності у вихо­ванні, наголошував на необхідності виховувати у дітей лю­бов до вітчизни, гуманність, вірність громадянському обов'язку, прагнення до знань, працьовитість, силу волі, відвагу, скромність, тобто риси, притаманні народові.

М. Ломоносов створив навчальні плани і програми для навчальних закладів різних типів, визначив основні прин­ципи та методи навчання, запровадив класно-урочну сис­тему. Був переконаний, що провідними методами навчан­ня є бесіда, розповідь, лекція, які необхідно доповнювати вправами. Навчання повинно мати виховний характер, за­безпечувати свідоме, міцне, систематичне засвоєння мате­ріалу, матеріал слід викладати стисло, підкріплюючи тео­ретичні положення фактами, наочністю, враховуючи віко­ві та психологічні особливості учнів, їх природні нахили та ін.

У моральному вихованні М. Ломоносов обстоював ме­тод прикладу, переконання: могутнім засобом виховання вважав працю; виступав проти фізичних покарань. Цінні його думки про сімейне виховання, взаємозв'язок школи і сім'ї, про допомогу батьків учителям. Він написав під­ручники («Риторика», «Російська граматика», «Стародав­ня російська історія» та ін.), які упродовж півстоліття бу­ли кращими в російській загальноосвітній школі. «Росій­ська граматика» витримала 14 видань, її було перекладе­но багатьма іноземними мовами, покладено в основу всіх наступних граматик, що розроблялися в Росії.

М. Ломоносов — основоположник університетської ос­віти в Росії. За його ініціативи й активної участі в 1755 р. було відкрито Московський університет. Він виступав за те, що викладачі й студенти університету повинні пара­лельно з навчанням займатися науковою роботою.

Помітний слід у розвитку педагогічної думки в Росії залишив відомий учений, хірург і анатом, основополож­ник військово-польової хірургії, Микола Іванович Пиро­гов (1810—1881). Свої педагогічні погляди він виклав у статтях та офіційних документах «Питання життя», «Про публічні лекції з педагогіки», «Про методи викладання» та ін. У статті «Питання життя» виступив проти станової системи освіти в Росії, вузькопрофесійної підготовки мо­лоді, зниження загальноосвітнього рівня навчання учнів початкової та середньої школи і студентів університетів. Високо оцінював роль знань у підготовці розумове розви­неної особистості. Обстоюючи ідею людяності у вихован­ні, сформулював прогресивну ідею виховного навчання, при цьому велику увагу приділяв моральному вихованню, вихованню чесної, правдивої, щирої людини. Він вимагав, щоб усе негативне, що є в житті й побуті, було усунуто із системи засобів виховання молодого покоління; щоб сво­єю поведінкою вчителі наполегливо й систематично впли­вали на дітей і молодь. Найважливішим чинником мо­рального виховання, на його переконання, є наука, яка дає змогу людині зрозуміти природу, розвиває її свідо­мість, допомагає пізнати себе й інших.

У центрі уваги педагогів, за Пироговим, повинні бути активні методи навчання, які сприяли б розвиткові дум­ки учнів, розвивали б їх здібності та інтереси, прищеплю­вали б уміння самостійно працювати. В усіх навчальних закладах слід широко використовувати наочність. З метою активізації учнів варто організовувати навчальні ігри, ос­кільки вони сприяють розвиткові мислення, почуттів, фантазії.

Учений виступав передусім проти існуючого формаліз­му під час перевідних і випускних екзаменів, який знижує їх ефективність. За правильної організації екзаменів, во­ни потрібні при вступі молодих людей до вищих навчаль­них закладів, проте слід зважати не лише на бали, а й на їх загальний розвиток, на прагнення здобути наукові знан­ня, оволодіти методами наукових досліджень.

Великого значення у навчанні й вихованні М. Пирогов надавав добре підготовленим учителям-вихователям, які повинні дбати про підвищення свого методичного рівня, обмінюватися досвідом з іншими, в усьому бути прикла­дом для молоді. Проте головне для вчителя — його осві­та, ґрунтовне знання свого предмета і методики навчання та виховання учнів. Важливим аспектом морального ви­ховання він вважав формування свідомої дисципліни, рі-

З історії педагогіки

Становлення і розвиток зарубіжної педагогічної науки (XVII—ХХст.)

 

шуче боровся проти використання у дисциплінуванні уч­нів тілесних покарань, що негативно впливають на нерво­ву систему та психіку дитини, принижують людську гід­ність. Проте, заперечуючи їх теоретично, він, будучи ке­рівником Київського учбового округу, не зумів відстояти свою позицію при обговоренні цього питання і підписав циркуляр, яким дозволялися різки як засіб покарання школярів.

М. Пирогов наголошував, що завдяки належній освіті жінка може досягти того ж рівня, що й чоловік. Однак виступаючи за рівноправність чоловіка і жінки в освіті, він не був прихильником їх рівноправності загалом.

Видатний російський письменник і педагог Лев Мико­лайович Толстой (1828—1910), заперечуючи революційну перебудову суспільства, мріяв про мирне самовдосконален­ня людей. Його педагогічні погляди знайшли відображен­ня у статтях «Загальний нарис характеру Яснополянської школи», «Про народну освіту», «Про методи навчання гра­моти», «Проект загального плану організації народних учи­лищ», «Про виховання» та ін. Він показав неспроможність абстрактної педагогіки, відірваної від практики. Доводив, що педагогіка буде справжньою наукою лише тоді, коли спиратиметься на досвід учителів і будуватиме свої виснов­ки на узагальненнях педагогічної практики. У 60-х роках Л. Толстой обстоював думку, що школа повинна давати уч­ням широке коло знань, всебічно розвивати їх творчі сили, але заперечував наперед укладені програми, твердий роз­клад занять і вимагав, щоб зміст навчальних занять у шко­лі визначався інтересами й потребами дітей. На його дум­ку, головне завдання школи — щоб дитина охоче і добре вчилася. Для цього необхідно, щоб те, чому її навчають, бу­ло зрозуміле, захоплююче та відповідало її розвиткові.

Виходячи з ідеї вільного виховання, Л. Толстой вва­жав, що школа повинна займатися тільки освітою, а не вихованням учнів. Згодом він визнав помилковість цього погляду і дійшов висновку, що школа має також вихову­вати дітей, але в релігійному дусі.

Виступаючи проти догматичного навчання і зазуб­рювання, Л. Толстой наголошував, що дітей треба навча­ти так, щоб вони могли самостійно формулювати виснов­ки, які випливають із спостережень і дослідів. Високо оці­нюючи роль наочності в навчанні, закликав вивчати пред­мети і явища в природній обстановці, проводити екскурсії в поле, до лісу, де діти можуть спостерігати за життям рослин, тварин та ін.

Л. Толстой розробив методику шкільної розповіді й бе­сіди, подав взірці використання живого слова вчителем. Методом бесіди він пробуджував думки дітей, допомагав їм самостійно вникнути у складні питання. Найвагоміший внесок зробив у методику написання дітьми творів, що сприяють розвиткові їх творчих задатків. Великої уваги видатний письменник надавав питанням сімейного вихо­вання. Вимагав, щоб батьки виховували дітей у дусі пова­ги до праці, піклувалися про їх усебічний розвиток, наго­лошував, що вирішальний вплив на поведінку дітей справ­ляє приклад батьків. На його думку, діти народжуються без негативних якостей, ці якості формуються під впливом середовища і неправильного виховання. Особистість дити­ни потрібно поважати і вміло розвивати її задатки й творчі здібності.