Герб міста

Слово правди звучить

І пломенить,

Наші душі боронить.

Молодої волі стелиться шлях,

Ключ від щастя-долі в наших руках;

Піднімайся, рости,

Садом цвіти,

Слався, місто, у віках!

Прапор міста являє собою прямокутник із співвідношенням сторін 2:3. На сріблястому фоні прапора зображений герб міста Новограда-Волинського.

ТОПОНІМІЧНІ ЛЕГЕНДИ ЗВЯГЕЛЬЩИНИ

Про походження назви Звягель записано від місцевих мешканців декілька легенд, які хоч і не претендують на вичерпне наукове пояснення цієї назви, але зберігають у собі цікаві етнолінгвістичні та історичні тлумачення імені міста.

А. Звягель розкинувся на мальовничих берегах колись глибоководної і судноплавної Случі. Біля невеликого поселення, що розкинулось на її крутих берегах, кораблі, які пливли вночі, часто розбивалися об скелі чи натрапляли на кам’яні виступи з води. Вночі не було видно ні скель, ні каменів. Тому люди, які проживали в цьому місті, натягнуличерез річку канат і повісили дзвони. Вночі, коли плив корабель, він щоглою чіплявся за канат, і навкруги було чути дзвін. Той корабель зупи нявся перед небезпекою і чекав ранку. А що кораблів на річці пливло багато, то вночі часто лунали дзвони. Тому й назвали це місце – Звягель (від слів “дзвонити”, “дзвін”, “звягати”), що означає те саме, що й Звенигород.

Б. Територія, на якій розташоване місто та його околиці була багата на залізо. Тому тут за давніх часів виникло поселення, у якому більша частина чоловіків займалися ковальською справою. Річка біля поселення робила крутий поворот, і тому з кораблів, що не помічаючи поселення, чули лункий передзвін ковальських молотів. Від слів дзвонити, звягати і пішла назва міста.

В. У давнину люди, що жили на берегах Случі, назвали ковалів звягами, звягелями. Кілька віків тому тут, де нині місто, стояла невелика кузня, де кував із заліза зброю та лемеші до плуга чоловік, імені якого ніхто й не знав – називали просто Звягель. Іши люди до нього у кузню, звідки постійно линув дзвін, звякання молота, і просили викувати те, хто чого бажав. Згодом Звягель оженився, побудував коло кузні хату, де незабаром защебетали діти. Поступово на тому місці виросло поселення, яке і назвали прізвиськом того коваля – Звягель.

 

З ІСТОРІЇ НОВОГРАД-ВОЛИНСЬКОГО

Новоград-Волинський лежить при впадінні річки Смолки в річку Случ. Стародавня назва цього міста – Возвягль, Взвягль, Звягополь і Звеголь. Під назвою Взвягля він згадується в 1257 р. (в Іпатіївському літописі).

Населення міста займалося ремеслами, торгівлею, бджільництвом,мисливством. Щотижня відбувалися торги, а раз на рік- ярмарки.

З першої половини ХУІІІ ст. місто попало до рук князів Любомирських, які посилили гноблення населення. Уже в 1731 р. вони виробили і затвердили статут для звягельських ремісників, де зазначалося, що всі вони повинні мати мушкети для захисту фортеці й міста, мусять сплачувати костьолу свічковий податок; цехмайстером може бути тільки католик.

Всупереч гніту і утискам місто розвивається. В ньому нараховується 9 цехів: ковалів, слюсарів, бондарів, мечників, гончарів, сідельників, шкіряників, ткачів, шевців.

В 1795 р. після приєднання Волині до Росії, місто разом з немалими земельними угіддями було придбане у Любомирських за 333 тис.570 крб. (державою) і перейменоване у Новоград-Волинський.

Уже в першій половині ХІХ ст. у Новоград-Волинському було три шкіряні, пошивний, цегельний, поташний, свічковий та винокурний заводи. В 1816 р. в місті діяла найбільша на Волині суконна мануфактура, на якій працювало 1356 кріпаків і 6 вільнонайманих робітників. З 1775 р. з’явився один з перших в Україні чавуноливарних заводів.

 

НОВОГРАД-ВОЛИНСЬКИЙ – КРАЙ, ПРИВАБЛИВИЙ ДЛЯ ТУРИЗМУ.

На початку ХУІ ст. на скелястому березі річки Случ збудований Звягельський замок – фортеця, що відіграла важливу роль у захисті жителів міста і навколишніх сіл від набігів кримських татар. У 1648 році під час визвольної війни українського народу проти Речі Посполитої замок був зруйнований козацьким заганом під керівництвом Максима Кривоноса. Залишки замка збереглися до наших часів, частково відреставровані в кінці 80-х років ХХ ст., є пам’яткою фортифікаційного мистецтва.

У 1846 році під час подорожі з Києва у Почаївську лавру у складі археологічної експедиції у будинку поштової станції зупинявся Тарас Григорович Шевченко. Будинок зберігся до наших часів, у 1993 році на честь перебування в ньому великого українського поета встановлено меморіальну дошку. У 2001 році поряд, на площі автовокзалу, встановлено пам’ятник Т.Г.Шевченку.

Новоград-Волинський – батьківщина Лесі Українки

З 1868 до 1879 року у Новограді-Волинському проживала сім’я Косачів – відома громадська діячка, поетеса і прозаїк Олена Пчілка, меценат української культури, батько талановитої родини Петро Косач. Родина подарувала світові таких неповторних особистостей, як Леся Українка, фізик, поет і прозаїк Михайло Косач (у літературі Михайло Обачний), сестра Лесі та її біограф Ольга Косач-Кривинюк, сестри Оксана та Ізидора, брат Микола Косач. Збереглися три будинки, пов’язані з перебуванням видатної родини у місті, на яких у різні часи встановлено меморіальні дошки.У будинку, де народилася Леся Українка, 1971 року відкрито літературно-меморіальний музей великої поетеси, у 1999 році відбудовано будинок-музей родини Косачів. В 1987 році на центральній площі міста відкрито пам’ятник Лесі Українці. З цього ж року у місті на початку серпня проводиться міжнародне свято літератури і мистецтва “Лесині джерела”, чим вшановується пам’ять видатної землячки та свієї родини Косачів.

Свято збирає в Новограді-Волинському науковців, поетів, письменників, кобзарів, майстрів декоративно-ужиткового мистецтва, професійні та аматорські коликтиви зі всіх регіонів України, ближнього і далекого зарубіжжя. Мальовничі поліські краєвиди та доброзичливі новоград-волинці щиро раді зустрічі з гостями, туристами та діловими партнерами.