Різновиди етнічних релігійОднією з особливостей духовної історії народів світу є те, що кожний з них на давньому етапі своєї історії витворив свою специфічну релігійну систему.1 Дамо описання деяких з них.2 Давньогерманська релігія - система політеїстичних вірувань і культів стародавніх германців, що жили племенами в Центральній Європі, Скандинавії, Англії, Ісландії. Давньогерманська релігія має дві лінії - західногерманську і скандинавську, з яких остання найбільш повно дійшла до нашого часу. Вона має чимало спільного з віруваннями індоєвропейських, народів. Малочисленні дані про міфологію та вірування західних германців зосереджені в основному в "Германії"" Тацита (1 ст. н.е.) та працях європейських істориків VI-VIII ст.ст. Іордана, Прокопія Кесарійського, Григорія Турського. Систематичні дані про давньогерманську релігію одержуємо лише із скандинавської міфології, відображеної головним чином в ісландських літературних пам'ятках ранньохристиянської доби ("Старша Едда", "Молодша Едда", так звана поетична еддична міфологія). Основними богами давньогерманської релігії вважалися Водан (Один), Тиу (Тюр), Донар (Тор), Фрея (Фригг) цій релігії притаманні специфічні характерні уяви про створення і "модель світу", своєрідний "рай" з богами, царство мертвих, боротьбу з ворожими чудовиськами тощо. Боги у давньогерманській релігії (аси) представлені очолюваною Воданом Див.: Токарев С.А. Религии в истории народов мира. - М., 1976; Шпажников Г.А. Религии стран Африки. - М., 1981. Матеріал про різні етнічні релігії до цього параграфу взятий з "Релігієзнавчого словника" (К., 1996). Розділ III. Історичне витлумачення феномену релігії
Давньогрецька релігія також являє систему політеїстичних вірувань і культів племен та народів Стародавньої Греції періоду виникнення й розвитку рабовласницького суспільства. Характерними особливостями цієї релігії були уособлення й одушевления явищ природи (анімалізм), пов'язані з ними людиноподібні боги та тлумачення їхньої поведінки за допомогою міфів. Все, що оточувало стародавніх греків, за їхніми уявленнями, було заселене божествами. Особливою шаною у греків стародавньої доби користувалась годувальниця всього - Гея, в чому знайшов відображення вплив матріархату. За часу панування родової знаті дрібні місцеві божества були замінені олімпійськими божествами, ієрархію яких очолив Зевс - "батько людей і богів". Він втілював у релігійній формі риси патріархального владики: панував над небом, землею, морем і пеклом. Типові образи богів давньогрецької релігії описали Гомер в "Іліаді" й "Одісеї" (VIII ст. до н.е.) та Геосид у "Теогонії"", тобто "Родоводі богів" (VII ст. до н.е.). На початку нової ери стара грецька віра все більше і більше поступається християнству, яке відповідало новим вимогам часу і духовним потребам людей. Давньоєгипетська релігія склалася як система політеїстичних вірувань і культів народів Давнього Єгипту в VI-IV тис. до н.е. У кожній області (номі) Єгипту були свої пантеони та культи богів, втілених у небесних світилах, камінні, деревах, тваринах, птахах, зміях і т.д. Пізніше місцеві божества групуються у вигляді тріад начолі з богом-деміургом (фіванська тріада - бог сонця Амон, його дружина Мут - богиня неба, їхній син Хонсу - бог місяця, мемфіська - Птах, його дружина Сехмет - богиня війни, їхній син Нефертум -бог рослинності і т.д.). Велику роль у давньоєгипетській релігії відігравали уявлення про загробне життя як безпосереднє продовження земного, але тільки в могилі. З часом виникають уявлення про те, що душі (ба) померлих подорожують по світу тощо. Характерною рисою цієї релігії є обожнювання тварин. До найбільш шанованих тварин - втілення різних богів - відносились: бик (Апіс, Мневіс та інші), корова (Хатор, Ісіда), баран (Амон, Хнум), змія, крокодил (Себек), кішка (Баст), сокіл (Гор), ібіс (Тот) та ін. Пізніше відбувалась антропоморфізація пантеону, однак зооморфні риси у божеств не були повністю витіснені і, як правило, поєднувались з антропоморфними. Так, Баст "зображалась у вигляді жінки з головою кішки, Тот - у вигляді чоловіка з головою ібіса і т.д. Підвищення ролі нових релігійних і політичних центрів, розвиток богословської думки супроводжувались процесом злиття, синкретизації богів. Наприклад, з Амоном ототожнювались Ра, Монту, Птах, Гор, з богом Ра - Атум, Гор, Амон, Осітіс, Птах і т.д. За уявленнями стародавніх єгиптян світ спочатку мав вигляд хаосу, був водною безоднею, з Тема 12. Етнічні релігії
Давньоіндійська релігія - це сукупність релігійних поглядів та обрядів, що виникали в II тис. до н.е. в середовищі індоаріїв і яка історично передує власне індуїзму. Виділяють ведичну та брагманську доби функціонування цієї релігії. Ведична доба свою назву отримала від давньоіндійського джерела, яке було створене в цей час, Вед - священних книг, де описуються боги, важливі сторони ритуалу та обрядовості. Весь пантеон складається з тисячі богів, які діляться на земних, атмосферних та небесних. Важливе місце у цей період займають також різноманітні божества, напівбоги, міфологізовані діячі, ворожі сили. Головний сенс обрядовості - жертвоприношення (яджна) у формі вживання священного напою сома або принесення в жертву богам рослин, тварин, людей. Світ, за Ведами, створений або з води ворожими силами (девами і асурами), або з яйця богом Праджапаті чи Брагманом. Всесвіт складається з п'яти елементів - води, землі, вогню, повітря, ефіру (акаша). Брагманська доба відзначається зміною ритуалу, створенням коментарів до Вед - брагманів та аран'як, а також релігійно-філософських трактатів упанішад. Остаточно виокремлюється каста духовних вчителів та виконавців обрядів - брагмани, поширюється явище аскези. Світ, згідно з вченням цього періоду, керується загальними законами карми, якій підкоряються боги й люди. Панівною стає концепція реінкарнації (переселення душ) та необхідності звільнення від нескінченних змін своїх станів (сансара). Давньокитайська релігія - система стародавніх народних культів і шаманських вірувань, релігійних уявлень народів Китаю. Цю релігію можна реконструювати за фрагментами стародавніх історичних та філософських творів, створених в XIV ст. до н.е. - 1 ст. н.е. Одна з характерних рис давньокитайської релігії - історизація (евгемеризація) міфічних персонажів, які під впливом раціоналістського конфуціанського світогляду дуже рано почали трактуватись як реальні діячі глибокої старовини. Головні персонажі перетворювались у правителів та імператорів, а другорядні - у сановників, чиновників і т.п. Евгемеризація міфів сприяла й характерному для цієї релігії процесу антропоморфізації героїв, який продовжувався у народній міфології аж до останнього часу. Велику роль відігравали в цьому й тотемістичні уявлення. Відомі міфи про хаос (Хунь-тунь), праматір Нюй-ва (уявлялась у вигляді напівлюдини-напівзмії чи дракона) тощо. Давньокитайська релігія наповнена різноманітними духами з рисами тварин і людей, інших істот, мала зооантропоморфний вигляд. Основними персонажами давніх уявлень китайців є культурні герої - першопредки (вони виступають як творці культурних благ та предметів, що удосконалюють та поліпшують життя людей), а також їхні 12 0-36! Розділ III. Історичне витлумачення феномену релігії
Давньоримська релігія - це своєрідне поєднання політеїстичних вірувань і культів рабовласницького суспільства з елементами релігійних уявлень епохи родового ладу римської громади. Ця релігія значною мірою відображена у римській міфології, яка в свою чергу зазнала величезного впливу грецької. З утворенням класів і держави боги давньоримської релігії (їх було близько 30) стали загальнодержавними, не пов'язаними з певною територією. Найвищим серед державних богів, що уособлював могутність Риму, вважався Юпітер. У Римі для всіх громадян був встановлений обов'язковий культ давньоримської трійці (Юпітера, Юнони й Мінерви). У римському релігійному культі суворо зберігалися старовинні традиції, що сягали родового ладу. Перетворення Риму на середземноморську державу спричинило чималий вплив східних культур з культами їхніх богів. Для релігійного життя періоду пізньої імперії характерний синкретизм. Це було наслідком підриву політеїстичної системи давньоримської релігії і переходу римлян до монотеїзму. Криза ж суспільного ладу (з початку нової ери і особливо в III-V ст. н.е.) викликала глибокі соціальні та світоглядні зміни в житті Римської імперії, стала причиною переходу величезних мас населення до християнства. Особливості давньоукраїнської релігії розглядаються в параграфі "Українське язичництво" теми шістнадцятої цього підручника. Давньоіранська релігія відома під назвами парсизм, маздеїзм, магізм. За своїм характером вона є класично дуалістичною системою поглядів, що виникають з X-VII ст. до н.е. її засновником вважають пророка Заратуштру (Зороастра). Тому цю релігію ще називають зороастризм. Заратуштрі приписують створення Гат - найстародавнішої частини священної книги "Авеста" і об'єднання основних релігійних уявлень стародавніх персів. Основна ідея зороастризму міститься у визнанні боротьби двох існуючих сил -Ахурамазди (уособлює світло, добро, істину і життя) й Анхра-Майнью (темрява, зло, омана і смерть). Ареною боротьби цих сил є світ; беруть участь у ній і люди, які володіють свободою вибору. Зусилля прибічників Ахурамазди повинні привести зрештою до перемоги світла й добра. Праведним життям, вартим спасіння, зороастризмом вважалося примноження матеріальних благ за допомогою землекористування. Сучасні послідовники зороастризму парси і гебри вважають праведною також підприємницьку діяльність. Культ зороастризму зводиться до визнання безсмертя душі, загробного життя і кінця Тема 12. Етнічні релігії
Серед етнічних релігій Індії виділяються індуїзм, джайнізм та сикхізм.1 Розглянемо їх коротко. В сучасній Індії поширений також індуїзм,що є результатом загальноіндійського історичного й етнічного синтезу. Індуїзм в класичному розумінні сформувався в середині першого тисячоліття н.е. внаслідок еволюції і злиття ведичних і брагманських традицій. В основу віровчення індуїзму покладені релігійні і філософські ідеї брагманізму (дгарма, карма, сансара, мокша, реінкарнація). Серед розмаїття богів в індуїзмі є найбільш поширені і шановані: це - Брагма, Вішну й Шива. Вони складають "тримурті" - тріаду головних індуських богів і уособлюють три основні функції - творчу, охоронну й руйнівну. Сьогодні самостійний культ Брагми майже відсутній. Перевага віддається богам Вішну й Шиві, які доступні і близькі рядовим віруючим. Шанувальники цих богів - вішнуїти та шиваїти складають дві основні групи індуїстів. Бог Вішну з'являється в багатьох образах і приймає десятки різних імен. Восьмим втіленням (аватарою) Вішну був Крішна, дев'ятим - Будда, прихід десятої аватари - Калкі очікується. Шива поєднує в собі протилежні, але злиті між собою риси: він водночас і носій смерті, і переможець її. Він знищує і дарує життя. В індуїзмі популярним є також культ богинь, які виступають у ролі дружин основних богів. Крім того, кожний індуїст обирає для поклоніння особистого бога серед трьох тисяч існуючих. Культова практика індуїстів така ж різнорідна, як і саме вчення. Але спільним є визнання трьох шляхів (марги) вшанування Бога, наближення до нього і спасіння: кармамарга (праведне життя у відповідності до релігійних настанов), джнянамарга (правильне пізнання Бога через філософствування і роздуми), бгактімарга (наближення до Бога через безмежну любов до нього). Всі об'єкти пошування в індуїзмі - священні камені, рослини, тварини, Боги -мають свої храми, часовні, вівтарі, яких в Індії тисячі різних культурних традицій, архітектурних форм. В індуїзмі відсутня єдина церковна організація. Його функціонування забезпечується інститутом жрецтва, авторитет якого зберігається досі. Храмові жреці відправляють культ в храмах, місцях масових молінь. Домашні жреці наглядають за релігійним* життям у родинах. Індуїзм нині сповідує 85 % населення Індії. Він поширений у Пакистані, Малайзії, Шрі-Ланці, Непалі, Бангладеш, ряді країн Африки. Є прихильники і Словарь: Индуизм. Джайнізм. Сикхизм. - М., 1996; Каниткар В.П., Оуэн Коул У. Индуизм. - М., 1999; Древнеиндийская философия. - М., 1972. 12* Розділ III. Історичне витлумачення феномену релігії
Джайнізм виник в Індії в VI ст. до н.е. Він існує тут і досі, а також в Шрі Ланці. Назва походить від імен Магавіра ("великий герой") і Джіна ("переможець"), що були надані проповіднику Вардхаману - засновнику цієї релігії. За його вченням, він переміг карму сам і вказав шлях до спасіння віруючим. Той, хто поділяє вчення Магавіри, може шляхом праведного життя звільнитись від сансари й досягнути нірвани, чого не дозволяв брагманізм і що наближує джайнізм до буддизму. Кодифікація канона джайнізму сталася лише через дев'ять століть з часу діяльності Вардхамана. А вже в І ст. н.е. джайнізм поділявся на два головні напрями: шветамбари ("одягнені в біле") - вважають, що давні тексти втрачені і відмовляються від усіх спокус життя, і дігамбари ("одягнені повітрям") - займаються встановленням втрачених текстів та їх канонізацією, впроваджуючи більш поміркований підхід у намаганні праведного життя. Міфологія джайнізму містить безліч богів, розподілених на класи і підкласи. Центральне місце у вченні джайнізму посідає визнання у світі двох споконвічних начал - духовного й тілесного. Животворне начало - душу мають усі предмети, але лише людина може подолати карму, що прив'язує душу до тіла. Сикхізм - (від санскритського "шишья" і хінді "сикх" - учень, послідовник) - одна з етнічних релігій Індії, яка поширена в північно-західній її частині, головним чином в штаті Пенджаб. Сикхізм виник на ґрунті індуїзму в кінці XV - поч. XVI ст. Його засновником вважається гуру (вчитель) Нанак (1469-1539 pp.), який прагнув об'єднати мусульман та індуїстів. Це реалізувалося в реформуванні традиції та синтезі деяких індуїстських ідей з мусульманськими істинами. Віровчення сикхізму ґрунтується на визнанні єдиного неперсоніфікованого бога; всі явища світу є проявом його сили. Людина - це боже творіння, яка, йдучи єдиним шляхом - шляхом любові до Бога, може спастися, тобто злитися з ним. Любов до Бога робить всіх людей рівними, однаково достойними. Тому сикхізм так послідовно виступає проти соціальної нерівності, кастовості в суспільстві. Сикхізм славить милосердя, творення добра, вимагає віри в гуру -духовного наставника (визнаються 10 таких вчителів). Основні віросповідні положення цієї релігії викладені в книзі "Грантх Сахіб" (або "Аді-Грантх" - витокова книга), що зберігається в головній святині сикхів - Золотому храмі Амрітсара. На відміну від індуїзму, культ в сикхізмі значно спрощений, синкретичний. Сикхи вирізняються своєю сильною Тема 12. Етнічні релігії
Тепер розглянемо релігійний світ Китаю,1 який визначається двома духовними феноменами - даосизмом і конфуціанством. Даосизм (дао з китайського - шлях) - одна з основних китайських релігійно-філософських течій. Виник він у другій половині І тис. до н.е. Після проникнення в Китай буддизму разом з ним даосизм і конфуціанство склали сан цзяо ("три релігії-"). Згідно з традицією, засновником даосизму вважається Лао-цзи. Найважливішим його представником був Чжуан-цзи. Даосизм в ІІ-ІП ст. ст. поділився на філософію дао (дао цзя) і релігію (дао цзяо). В Китаї існувало своєрідне релігійне об'єднання даосів. Його першим патріархом вважається Чжан Даолін (Чжан Фухань). Релігія даосизму базується на вченні про дао (шлях, вічний, абсолютний і загальний закон спонтанного виникнення, розвитку й зникнення Всесвіту). В основі практики цієї релігії лежить принцип наслідування дао, який дістав назву у-вей (недіяльності). Релігійний даосизм увібрав у себе магію, алхімію, лікування, демонологію та інші елементи народних культів та шаманських вірувань. Абсолютизація ідеї безсмертя стимулювала пошуки даосами різних способів продовження життя (цан шен) за допомогою сексотерапії, дієти, пневмотерапії тощо. Релігійний даосизм особливо поширився в епоху Тан (618-907 pp.) і став невід'ємною частиною "національного культу" - вірувань і обрядів народних мас. Пантеон даосизму налічує тисячі безсмертних духів, героїв місцевих культів та інших істот. Цей пантеон очолювався спочатку трьома абстрактними містичними символами: Тай-чу, Тай-су, Тай-і, а за іншою версією - Тянь-і (небесний початок), Ді-і (земний початок) і Тай-і (вище єдине). В процесі розвитку даосизму і поглинення ним народних культів абстрактні категорії цієї тріади були персоніфіковані в образах Лао-цзи, Хуань-ді і Пань-чу (іноді Тай-і). Громади даосів зараєстровані і в Україні. Конфуціанство (власне жу цзя - "школа вчених книжників") - це китайська філософська школа. З часом вона стала однією із найбільш Томпсон М. Восточная философия. - М., 2000; Васильєв Л.С. История религий Востока. - М., 1999. Розділ III. Історичне витлумачення феномену релігії
Після смерті Конфуція його вчення поділилося на 8 шкіл, особливо значимими з яких було лише дві: школи Мен-цзи і Сюнь-цзи. Поступово конфуціанство стає державною релігійно-філософською і правовою системою Китаю. В Танський період (618-907 pp.) починається формування неоконфуціанства, яке розквітло в період Сун-Мін (960-1644 pp.). Традиційна релігія японців називається сінто (буквально з японської -шлях богів). Вона сформувалася в VI-VII ст. ст. на базі родоплем'яних анімістичних культів і шаманства. Послідовники сінто поклоняються сонму божеств й духів (камі), які, згідно з їх уявленнями, оживляють всю природу і здатні втілитися в будь-який предмет (спис, фігурку божества, дзеркало та ін.), що стає об'єктом поклоніння (синтай - дослівно "тіло бога"). Найважливішою серед божеств в системі сінто є сонячна богиня Аматерасу Омікамі. Головним в обрядах сінто є поклоніння численним камі, які спершу були уособленням тварин і рослин, предметів і явищ природи, душ предків. Згідно з сінто, зв'язок між камі і людьми здійснюється через представника богині Сонця на Землі - імператора (мікадо), який вважається родоначальником усіх японців. Священною книгою сінто є збірник легенд "Кодзікі". З часом сінто був потіснений в Японії буддизмом, але розвиток буржуазного підприємництва в XIX ст. сприяв відновленню впливу цієї релігії з подальшим перетворенням її на державну. Складовими частинами державного сінто стали: тенноїзм - культ імператора (тенно) і його предків; династичне сінто, тобто культ, що особливо вшановується імператорською сім'єю, яка нібито перебуває в родинних зв'язках з богами; храмовий сінто - культ різних богів у храмах; домашній сінто - культ богині Аматерасу з її кнотами в кожній "вірнопідданій" сім'ї. Окрім державного сінто, в Японії існував т.зв. вульгарний сінтоїзм, який включав у себе систему давніх шаманських культів і повір'їв. В XIX ст. в Японії виникли численні неосінтоїстські секти. Вони мали яскраво виражений шовіністичний характер, заперечували характерні для сінто елементи буддизму. Метою життя, згідно з цією етнічною релігією, є
здійснення ідеалів предків. На відміну від буддизму, який одночасно визнають багато японців, що вбачають в ньому гарант свого потойбічного благополуччя, з сінто вони пов'язують свої надії на краще земне життя. З 1946 сінто в Японії відокремлено від держави. Формально був відкинутий культ імператора, хоч покійні імператори продовжують вшановуватися як "боги" і на їх честь в країні споруджено багато храмів. Існуючий нині в Японії храмовий сінтоїзм організаційно розділений між окремими храмами та їх асоціаціями. Центром релігійного життя сінто є храм Ясукуні в Токіо, присвячений божествам жертв війни.
|
(Одином) патріархальною родовою общиною, у якій, однак, важливі питання вирішуються на тингах (народних зборах у скандинавів). Ця релігія найдовше зберігалась в Ісландії (включно до 2 пол. XIII ст.).
якої вийшли боги, що створили землю, небо, людей тварин і рослини. Тут на перше місце бога-деміурга виступає Сонце. Традицією давньоєгипетської релігії було обожнювання фараонів, які бачились як "служителі Гора", що впливало на династійність царювання.
світу, шанування священного вогню, якому присвячувались храми. Вогонь розглядається ними як "очищаюча сила". В наш час зороастризм не є надто багаточисельною релігією. Вона збереглася у парсів в Індії (Бомбей) та у вогнепоклонників в Ірані.
серед європейців та американців, які сповідують його найчастіше в реформованих чи модернізованих варіантах. В Україні неоіндуїзм репрезентують громади Товариства Свідомості Крішни, Ошо Раджніша, Саї-Баби, Шрі-Чінмоя, Товариства Всесвітньої Чистої релігії та ін.
