ПРИКЛАД 7 страница

= 28 см.

11.2. Проект виробництва робіт в зимових умовах

Проект виробництва робіт (ПВР) є основним документом, по якому ведеться будівництво. Без розробленого й затвердженого проекту виконання робіт не можуть бути початі ніякі роботи на об’єкті.

Питання, що стосуються організації будівництва й виконання робіт на об’єкті, детально й всебічно проробляються у двох документах: проекті організації будівництва (ПОБ) і проекті виробництва робіт (ПВР), що виконують у строгій відповідності з «Інструкцією про порядок складання й затвердження проектів організації будівництва й проектів виконання робіт» (СН 47–97). Ця інструкція розвиває основні положення розділу ДБН «Організаційно-технічна підготовка до будівництва». Специфіка будівельних робіт, які виконуються у зимових умовах, відображається в спеціальному розділі ПВР.

Для особливо складних і вперше виконуваних у зимовий період робіт може складатися індивідуальний ПВР, що містить детально розроблений проект і проектні рішення з техніки безпеки й методи виконання робіт. У тому й іншому випадку у проекті виконання робіт повинні бути:

1. Календарний графік робіт, які виконуються у зимовий період. Графік повинен охоплювати всі роботи по підготовці будівельного майданчика й об’єкти, що будуються до зими, а також пристрій тимчасових споруджень, інженерних мереж й установок, відповідно до технології зимового виконання робіт.

2. Будівельний генеральний план площадки в масштабі 1:200 або 1:500 із зазначенням на ньому тимчасових споруджень, всіх мереж і комунікацій, складів, місць розміщення матеріалів, а також пристроїв й установок, призначених для обслуговування об’єкта в зимових умовах. При цьому обов’язково уточнюється розташування існуючих колодязів на позамайданчикових і внутрішньомайданчикових мережах водопроводу, каналізації, газо- і теплопостачання й робиться прив’язка їх до надійних орієнтирів.

3. Графіки поставки устаткування й завезення матеріалів, інструмента й пристроїв, а також надходження на об’єкт машин і механізмів, зв’язаних із графіками постачання будівництва всіма видами енергоресурсів (вода, пара, електроенергія й т.п.).

4. Технологічні карти на складні види робіт, прив’язані до конкретних умов даного майданчика на зимовий період, на інші роботи-схеми організації й методи виробництва з описом технологічної послідовності виконання робіт і розрахунком витрат праці й механізмів; якщо буде потреба виготовлення на об’єкті допоміжного інвентаря, нестандартних пристосувань, найпростішого устаткування й т.п. — відповідні робочі креслення.

5. Коротка пояснювальна записка, що містить техніко-економічне обґрунтування ухвалених рішень щодо методів виконання робіт у зимових умовах, розрахунки необхідної кількості енергоресурсів й опис стану кожного об’єкта будівництва до моменту розробки ПВР із метою визначення готовності їх і забезпечення фронту робіт на зимовий період.

При складанні календарного графіка впровадження робіт дуже важливо правильно пов’язати роботу не тільки спеціалізованих будівельних організацій, але й окремих бригад, зайнятих на тому або іншому технологічному процесі (при цьому строки початку робіт повинні погоджуватися зі строками поставки устаткування, машин і механізмів, а також надходженням матеріалів на об’єкт). У зимових умовах виконання робіт має особливо велике значення, тому що будь-яка непогодженість між виконавцями, будь-яке вимушене або непередбачене зволікання пов’язані з різного роду додатковими роботами, які, у свою чергу, збільшують строки будівництва. Для найбільшої наочності й постійного контролю за ходом будівництва складають сіткові графіки. У них шляхом відповідних розрахунків визначаються провідні або так звані розраховані критичні роботи, від виконання яких залежить закінчення всіх робіт на об’єкті.

Проекти виконання робіт на будівництво пускових комплексів, окремих будинків і споруд або видів робіт виконуються за робочими кресленнями на основі рішень, прийнятих у проектах організації будівництва. ПВР складається тією підрядною будівельною організацією, що виконує даний вид (комплекс) робіт, і затверджується головним інженером управління або тресту. До участі в розробці проектів виробництва робіт повинні залучатися безпосередні виконавці: бригадири, майстри, виконавці робіт. Для того, щоб можна було докладно ознайомитися із прийнятими методами провадження робіт, зробити відповідні заявки на пристосування, інвентар, матеріали, засоби малої механізації й т.п., а також підготувати необхідний фронт робіт на зазначений термін, ПВР повинен бути виданий на об’єкт не пізніше, ніж за два місяці до початку робіт.

Зимовим періодом у будівництві вважається пора року між датою настання стійкої середньодобової температури +5°С восени й датою настання такої ж температури навесні. Це пояснюється тим, що вже при температурі зовнішнього повітря +5°С виробництво багатьох видів робіт повинне вестися з дотриманням всіх правил зимового будівництва.

Робоче місце — це простір, у межах якого здійснюється будівельний процес. У межах робочого місця розміщуються машини й механізми для виконання робіт, складуються необхідні матеріали й вироби, де пересуваються робітники, що обслуговують машини й виконують окремі будівельні операції. Від правильної організації робочого місця багато в чому залежить продуктивність праці.

Раціональне складування матеріалів, що дозволяє скоротити втрати робочого часу на їхні додаткові перенесення й перекладки, добре продумане розміщення механізмів і машин у зоні робіт, зручні проходи й проїзди, чітке дотримання правил техніки безпеки — все це сприяє підвищенню продуктивності праці.

Захваткою називається частина зведеного будинку або споруди, на якій у певній технологічній послідовності виконується один будівельний процес або певний цикл робіт. Захваткою може бути секція, температурний блок і т.п. Захватка є робочим місцем однієї спеціалізованої або комплексної бригади, що виконує послідовний цикл робіт.

На рис. 11.1 наводиться поточний метод зведення підземної частини житлового будинку з розбивкою його на захватки. Тут же показана зона складування матеріалів. Пристрій монолітного ростверку здійснюється самохідною установкою на базі козлового крана вантажопідйомністю Q = 5 т.

Рис. 11.1.Зведення підземної частини будівлі методом захваток
1 — козловий кран Q = 5 т; 2 — арматурні каркаси;
3 — залізобетонні вироби; 4 — бадді; 5 — електрощит

11.3. Підготовка будівельного майданчика до виконання робіт нульового циклу в зимовий період

Будівельні майданчики й об’єкти до робіт у зимовий період повинні підготовлятися за планом, який розробляється стосовно до специфіки умов кожної площадки й затверджений головним інженером будівельної організації. У відповідних розділах плану мають бути визначені види й обсяги робіт, строки їхнього виконання й відповідальні виконавці. Всі намічувані роботи повинні бути підкріплені необхідними ресурсами, без чого план стає нереальним. Від правильності складання планів й успішного перетворення їх у життя багато в чому залежать результат роботи будівельної організації в зимових умовах й уведення об’єктів в експлуатацію. При цьому варто пам’ятати, що підготовка до зими повинна проводитися комплексно, охоплюючи всі господарства й служби управління або тресту.

У підготовчий період необхідно виконати наступні роботи:

· відремонтувати й підготувати до зими побутові приміщення для робітників;

· влаштувати водовідвід з території майданчика будівництва, від доріг, а також від тимчасових будинків і споруджень відповідно до рішень, прийнятих у проекті виконання робіт;

· спланувати територію ділянки забудови зі зняттям родючого шару ґрунту й встановити огородження;

· відремонтувати постійні й тимчасові внутрішньомайданчикові й позамайданчикові дороги, снігоприбиральні й снігоочисні машини, пристосування й засоби переміщення вантажів санним шляхом і т.п.;

· прокласти нові (відсутні) й утеплені існуючі трубопроводи пари, води й каналізації, а також встановити водорозбірні крани, пожежні гідранти й тимчасові ємності для води;

· підключити тимчасові й постійні енергомережі, що забезпечують будівництво парою, водою, електроенергією й стисненим повітрям, до існуючих мереж і комунікацій, або закінчена й уведена в експлуатацію постійна котельня;

· заготовити необхідну кількість матеріалів, передбачених ПВР, для утеплення основ і фундаментів, а також пристосувань й інвентаря для виконання бетонних, бутобетонних й інших видів робіт у зимових умовах;

· запасти паливо для місцевих котелень й інших споживачів, а також для відігрівання ґрунту вогневим методом, якщо такий передбачений проектом виконання робіт;

· виконати й відремонтувати всі енергетичні установки, силові агрегати, механізми й т.п., необхідні для роботи в зимовий період;

· підготувати власні виробничі підприємства й окремі бетонорозчинні вузли, комплексно-заготівельні цехи й ділянки й т.п., що постачають об’єкти будівельними матеріалами, виробами й заготівлями, до робіт у зимових умовах;

· очистити будівельний майданчик від сміття, випадкових завалів ґрунту, непридатних до застосування виробів, конструкцій і т.п.;

· ретельно підгорнути пісок, гравій і щебінь, які заготовлені на зимовий період як на будівельних майданчиках, так і на власних виробничих базах і центральних складах;

· заготовити зимовий спецодяг, необхідний інструмент й інвентар;

· провести семінари й теоретичні заняття з робітниками й технічним персоналом будівництва за правилами виконання робіт у зимових умовах;

· всебічно вивчити проекти виконання робіт усіма безпосередніми виконавцями.

Крім того, у планах підготовки будівельних майданчиків до зими необхідно передбачити всі роботи, які без значної шкоди для планомірного постачання будівництв матеріалами, машинами й механізмами й без порушення технології виконання робіт можуть бути виконані в теплу пору року. Причому в зимовий час допускається виконувати тільки ті роботи, які технічно обґрунтовані й економічно доцільні.

11.4. Захист ґрунтів від промерзання

Існуючі способи розробки мерзлих ґрунтів характеризуються великою трудомісткістю й значно підвищують ціну виконання робіт. Тому набагато ефективніше (для глинистих, суглинних й інших зв’язних ґрунтів) утеплювати ґрунти від промерзання до настання стійких морозів.

Способи запобігання ґрунту промерзанню базуються на зменшенні теплопровідності його поверхневих шарів. Вибирається той або інший спосіб залежно від місцевих кліматичних умов і календарних строків виконання робіт і відповідно обґрунтовується в проекті виконання робіт. У табл. 11.4, наводяться рекомендовані будівельними нормами й правилами (БНіП) заходи щодо запобігання промерзанню ґрунту залежно від намічуваних строків його
розробки.

Одним зі способів захисту ґрунту від промерзання є оранка верхнього шару з наступним його боронуванням, що необхідно для захисту шарів від вивітрювання. Повітря — поганий провідник тепла, тому, накопичуючись у порах розпушеного ґрунту, він захищає його нижні шари від промерзання. Для оранки застосовують дорожні дво- чотирикорпусні плуги Д-30, ДК-30 і ТЗОП із шириною захвату 60–120 см, а також трьох- і п’ятисошнікові або роторні спушувачі марок Д-80, Д-6 і Д-48 із шириною захвата відповідно 200, 128–163, 158 см. Як тягові засоби застосовують трактори ДТ-54, Т-150, К-750 й ін. Боронують ґрунт важкими боронами слідом за оранкою на глибину 15–20 см з обов’язковим забезпеченням стоку атмосферних вод з усією площі ділянки, що утеплена. Наступним, також досить ефективним способом є перехресне розпушування.

Таблиця 11.4

Способи захисту ґрунту від промерзання

Спушують ґрунт у поздовжньому й поперечному напрямках на глибину 35 см дворазовим проходом спушувача. При цьому кожна наступна проходка повинна перекривати попередню на 20 см.

Глибоке розпушування роблять за допомогою роторних або одноковшевих екскаваторів з ємністю ковша 0,3–0,65 м³. Воно полягає в перелопачуванні ґрунту шляхом послідовних проходок екскаватора. Ґрунт, вийнятий при першій проходці екскаватора й покладений у тимчасовий відвал за межами майданчика, який утеплюють, і по закінченні розпушування переміщається бульдозером або скрепером у траншею, що залишилася від останньої проходки екскаватора. При надлишках ґрунту, розроблюваного на сусідніх ділянках або майданчиках будівництва й призначеного на вивіз, траншею від останньої проходки екскаватора можна заповнювати цим ґрунтом. Спосіб глибокого розпушування, незважаючи на свою ефективність, у той же час не економічний, тому що значні (з огляду на глибину розробки 1,3–1,5 м) обсяги ґрунту доводиться двічі піддавати екскавації.

У деяких випадках застосовується спосіб підгортання ґрунту, який доцільний при розробці ділянок невеликої ширини (у межах подвійного перекидання екскаватора). При цьому способі ґрунт розробляють на глибину до 1,5 м переважно за допомогою екскаватора-драглайна й укладають у вали на майданчик, який утеплюють, з наступним розрівнюванням бульдозером по всій поверхні. Укоси траншей з боку ділянки, що утеплюється, повинні бути вкриті шаром ґрунту.

Не ущільнений сніг який не злежався, як і повітря, є поганим провідником тепла. Цю його властивість використовують для захисту ґрунту від промерзання, створюючи штучний сніговий покрив товщиною 1,2–1,5 м. Для снігозатримання за допомогою бульдозерів або грейдерів влаштовують вали із ґрунту або снігу. Початкова висота снігового вала повинна бути не меншою 0,5 м. Затримувати сніг можна також за допомогою щитів розміром
1,5–2 м, які виготовляються з місцевих будівельних матеріалів або несортової деревини. Встановлюються щити перпендикулярно напрямку пануючих вітрів з 30–50 % просвітів для ослаблення тиску вітру й запобігання перекиданню їх. Відстань між валами або лініями щитів повинна бути не більше 10–15-кратної висоти вала або щита. Такий спосіб захисту ґрунту рекомендується застосовувати на ділянках із природним покривом, що мають значну площу.

Для вкриття ґрунту можна застосовувати також місцеві теплоізоляційні матеріали в повітряно-сухому стані (листя, торф, тирсу, солому, стружку, шлаки й т.п.), які є надійними й ефективними утеплювачами, що охороняють ґрунт від промерзання до останньої третини зими. Цей спосіб може бути ефективний для утеплення невеликих ділянок у районах із середніми мінусовими температурами.

До інших найбільш відомих методів захисту ґрунтів від промерзання відноситься обробка їх хлористим натрієм (кухонна сіль), хлористим кальцієм або розчином сульфітно-спиртової барди. На 1 м³ ґрунту варто вводити 1 кг хлористого натрію, 0,5 кг хлористого кальцію або 2,5 л сульфітно-спиртової барди. Утеплювати ґрунт від промерзання добавками зазначених солей рекомендується в тому випадку, коли його розробка планується в першій третині зими.

При розробці траншей і котлованів у зимових умовах ґрунт необхідно утеплювати слідом за його розробкою. Для цієї мети можна застосовувати місцеві теплоізоляційні матеріали, які видаляються одночасно із зачищенням основи безпосередньо перед влаштуванням фундаментів або укладанням труб.

11.5. Способи підготовки мерзлих ґрунтів до розробки

Описані вище способи захисту ґрунтів від промерзання, як показують практика й досвід багатьох будівельних організацій, не у всіх випадках бувають можливі й доцільні. Це є свого роду причиною для розробки ґрунтів у стані їхнього сезонного промерзання. Однак з огляду на існуючий парк землерийних машин, непридатних для розробки мерзлих ґрунтів, останні необхідно до початку робіт підготувати одним з наступних способів: відтаванням; буровибуховим методом; механічним розпушуванням.

11.5.1. Відтаювання

Цей спосіб підготовки ґрунту до екскавації застосовується, як правило, при виконанні робіт поблизу будинків і споруд, у стиснутих і складних умовах міського господарства при виконанні ремонтних й аварійних робіт, а також при наявності насипного ґрунту з домішками великого каміння, відходів будівництва, металу й т.п. — отже, у тих випадках, коли способи активного (механічне розпушування, вибухи й т.п.) впливу на ґрунт у результаті динамічних навантажень можуть викликати небажані деформації або зашкодити існуючій будівлі чи інженерній комунікації, або коли зазначені способи малоефективні. При цьому способі в товщу мерзлого ґрунту вводять тепло. У результаті цього ґрунт відтає.

Способи відтавання мерзлих ґрунтів можна класифікувати за видом теплоносія (гаряче повітря, пара, гаряча вода, електричний струм або сонячна енергія) і за напрямком поширення тепла або переміщення границі відтавання (зверху вниз, тобто від денної поверхні вглиб ґрунту; знизу нагору — від нижньої границі мерзлого шару до денної поверхні й, нарешті, у горизонтально-радіальному напрямку від джерела тепла). Відповідно класифікуються й установки, призначені для відтавання мерзлих ґрунтів.

При виборі способу відігрівання ґрунту варто керуватися ефективністю обраного методу й наявністю дешевих джерел тепла.

При вогневому методі відтавання ґрунту може застосовуватися тверде (дрова, торф, кокс, кам’яне вугілля), рідке (гас, бензин, дизельне паливо, масло), а також газоподібне паливо (вугільний, нафтовий або інший природний газ). Однак незалежно від виду палива, яке використовується, ділянки ґрунту, на яких розміщають установки й пристрої для відтавання, повинні бути ретельно очищені від снігу й льоду. Це дозволяє скоротити витрату палива й зменшити строки відігрівання ґрунту.

При використанні твердого палива майданчик, що відігрівається накривають металевими коробами-сегментами (рис. 11.2), виготовленими з
3–4-міліметрової сталі. У комплект входять 5–7 коробів довжиною по 1,2–1,6 м кожний. Торцевий короб має заслінку або дверцята, через яку подається паливо; хвостовий короб обладнується витяжною трубою діаметром
150–200 мм. Для запобігання втрат тепла в атмосферу, економії палива й ефективності відігрівання короба його обсипають шаром піску, шлаку або прогрітого ґрунту товщиною 15–25 см.

Рис. 11.2.Відтавання ґрунту за допомогою установки, що працює на
твердому паливі: 1 — топка; 2 — торцевий короб; 3 — обсипка
теплоізоляційним матеріалом; 4 — димова труба; 5 — хвостовий короб;
6 — ручки для переноски коробів

Перше прогрівання роблять протягом 7–8 год, по закінченні якого тривалий час відбувається акумулювання тепла ґрунтом. При необхідності роблять повторне 7–8-годинне прогрівання, що рекомендується здійснювати із завантаженням палива із протилежної сторони установки, для чого торцевий і хвостовий короби — сегменти міняють місцями. Залежно від виду палива й температури зовнішнього повітря ґрунт на глибину до 1 м відтає за 16–28 год.

У порівнянні із твердим рідке паливо значно економніше й ефективніше. Принцип дії застосовуваних при цьому способі установок оснований на подачі горючої суміші до форсунки, розташованої під головним коробом, і розпиленні палива в струмені гарячого повітря, що сприяє подовженню факела полум’я. При створенні штучного дуття за допомогою вентиляторів довжина коробів по фронту ґрунту, що розігріває, може бути збільшена до 22–25 м. Витрата палива в середньому становить 4–5 кг на 1 м³ ґрунту. Прогрітий ґрунт за добу розмерзається на глибину 0,8–0,9 м при роботі установки протягом 14–16 год. Короби вкривають теплоізоляційним матеріалом, що не горить.

Для відтавання ґрунту ефективний і агрегат, зображений на рис. 11.3, що працює на рідкому паливі з паровим дуттям. Установка являє собою комплект коробів, що укладають по трасі майбутньої траншеї й обладнаних паливним баком, бачком-пароутворювачем і форсункою з піддоном. Для видалення продуктів горіння й створення тяги на хвостовому коробі влаштовується витяжна труба діаметром 220 мм. Форсунка з піддоном установлюється під торцевий короб, обладнаний бачком — пароутворювачем ємністю 3–4 л.

Рис. 11.3. Установка для відтавання ґрунту рідким паливом:
1 — головний короб; 2 — заслінка; 3 — форсунка; 4 — шланг подачі палива;
5 — бак з паливом; 6 — шланг подачі пари; 7 — патрубок для заливки води;
8 — бачок-пароутворювач; 9 — короб; 10 — витяжна труба;
11 — хвостовий короб

З допомогою шлангів вона з’єднується з паливним баком і бачком-пароутворювачем, що перед початком роботи наповнюється водою на 3/4 свого об’єму (залишається вільним простір, необхідний для нагромадження пари). Вода підливається в бачок через кожні 30–40 хв роботи установки.

Рис. 11.4. Схема установки, що працює на балонному газі для відтаювання ґрунту: 1 — балон з газом; 2 — редуктор; 3 — манометр на ресивері;
4 — ресивер; 5 — газовий регулятор; 6 — подаючий шланг; 7 — пальник;
8 — шар утеплювача

Перед пуском установки в роботу на піддон поблизу вихідного отвору форсунки кладуть просочене дизельним паливом ганчір’я й підпалюють його, попередньо відкривши кран подачі палива. Так як бачок-пароутворювач розміщений безпосередньо над піддоном, то в міру згоряння ганчір’я вода в ньому нагрівається, утворює пару. Остання надходить у форсунку й, змішуючись із паливом, розпилює його. Регулювати подачу палива й пари, змінювати тим самим тепловий режим у зоні підігрівання ґрунту, можна за допомогою запірної арматури, встановленої на відповідних вихідних патрубках живильних шлангів.

За допомогою описаної установки ґрунт відігрівається протягом 6–8 год., на 20–30 см, після чого агрегат знімають, а поверхню ґрунту утеплюють 20–30-сантиметровим шаром місцевих теплоізоляційних матеріалів. Через 10–14 год ґрунт додатково відтає на глибину 1 м.

При використанні газоподібного палива як пальники застосовують сталеві труби діаметром 20 мм, вихідний кінець яких має сплющений отвір. При цьому довжина полум’я факела залежить від робочого тиску газу й становить 1,5–8 м (відповідно при низькому й середньому тисках). Установка, що працює на балонному газі, зображена на рис. 11.4. Балон, що вміщує 6 м³ пального газу під тиском до 150 кгс/см², укомплектований однокамерним редуктором, призначеним для зниження тиску газу до заданого значення (звичайно 1–1,5 кгс/см²). Тиск у балоні, у камері редуктора й на виході з нього реєструється спеціальними манометрами. Через однокамерний редуктор газ надходить у ресивер, що виконує роль проміжного накопичувача. Останній обладнується контрольним манометром і газовим регулятором типу РКД-00 для регулювання й підтримування постійного газового полум’я. Послідовність виконання робіт і режим прогрівання ґрунту газом такі ж, як і при роботі на твердому або рідкому паливі.

Рис. 11.5. Парова голка

Прогрівати ґрунт парою рекомендується в тому випадку, коли одержання пари не викликає додаткових затрат по обладнанню й обслуговуванню котелень, тобто коли можна одержувати пару від уже існуючих теплових агрегатів (ТЕЦ, місцеві котельні промислових підприємств і т.п.). Для відігрівання ґрунту застосовують парові батареї (регістри) і голки. Батареї вагою не більше 50 кг кожна — виготовляють зі сталевих труб діаметром 50–100 мм з привареними із двох сторін патрубками діаметром 20 мм. Їх укладають по поверхні розталого ґрунту й з’єднують між собою відрізками гнучкого шланга, які надягають на вихідні патрубки. Після цього батареї покривають матами або засипають тирсою шаром 30–40 см, а зверху — брезентом. Пара проходить всю систему, віддаючи своє тепло ґрунту, і виходить у вигляді конденсату, що за допомогою спеціальних лотків або по трубах видаляється в каналізацію або скидається у водовідвідні канави. Цей спосіб рекомендується застосовувати при глибині промерзання ґрунту не більше 1 м.

При значно більшій глибині промерзання й обсягах робіт ґрунт розігрівають паровими голками (рис. 11.5). Парова голка — це сталева труба діаметром 30–40 мм і завдовжки 1–1,5 м з патрубком у верхній частині для з’єднання зі шлангом, що подає пару. Закінчується труба гострим наконечником з отвором для виходу пари. При цьому розташування отвору стосовно руху пари може бути радіальним або супроводжуючим. У першому випадку голки вставляються в заздалегідь пробурені отвори глибиною трохи менші, ніж глибина примерзання ґрунту; у другому — голки поступово вдавлюються в товщу ґрунту в міру його відтавання. Час витримування голок у отворах залежить від виду ґрунту й температури зовнішнього повітря й у середньому становить 3–5 год. На 1 м³ мерзлого ґрунту витрачається близько 40 кг пари.

Після припинення подачі пари й видалення голок, майданчик ґрунту що відігрівається, утеплюють шаром тирси, торфу, соломи й т.п. Радіус дії однієї голки становить 0,5–0,7 м. Голки встановлюють у шаховому порядку через 1–1,4 м. При цьому допускається трохи збільшувати відстань між отворами, беручи до уваги, що між гніздами розігрітого ґрунту можуть залишатися перемички мерзлого ґрунту товщиною 10–20 см, які не є перешкодою для екскаватора при розробці ґрунту.

У неоднорідних ґрунтах зі значною кількістю твердих включень (каміння, обрізки металу, бетонний бій і т.п.), а також у ґрунтах, додаткове зволоження яких порушує їхню структуру й знижує несучу здатність (лесові ґрунти), застосування парових голок недоцільно й неприпустимо.

Ґрунт відтаюють водою, нагрітою до температури 60–80°С, за допомогою циркуляційних голок, які встановлюють залежно від виду ґрунту через 1,2–1,5 м у попередньо пробурені отвори глибиною, меншою на 20–25 см, ніж шар промерзання. Голка являє собою дві труби, вставлені одна в одну й закінчується гострим наконечником без отвору. Гаряча вода подається центробіжною помпою у внутрішню трубу, там нагріває стінки (під час циркуляції) зовнішньої труби і, віддавши тепло ґрунту, по зворотному трубопроводу повертається в котельню для повторного підігріву. Мережа постачаючих і розвідних трубопроводів укладається по ґрунту на тимчасових опорах й утеплюється. Тривалість подачі води для відтавання ґрунту на глибину до 1 м при радіусі дії голки 0,6–0,8 м становить 24–36 год.

При достатній кількості електроенергії мерзлий ґрунт можна розігрівати за допомогою горизонтальних або вертикальних електродів, а також спеціальних нагрівачів, що працюють на електричному струмі.

Горизонтальні електроди зі смугової або круглої сталі завдовжки до 3 м укладають безпосередньо на мерзлий ґрунт, попередньо очищений від снігу. Тому що останній не є провідником, електроди покривають шаром тирси (до 20 см), змоченим 1–2% розчином хлористого натрію або хлористого кальцію.

Спочатку електричний струм нагріває шар тирси до температури 80–90°С, тепло якої передається мерзлому ґрунту. У міру розморожування верхнього шару ґрунт поступово включається в електричний ланцюг, збільшуючи товщу талого ґрунту. Найбільш оптимальним застосуванням горизонтальних електродів є ґрунти із глибиною промерзання не більше 0,8 м, а також які мають малу електропровідність або які мають значну кількість сторонніх включень, що не дозволяють забити вертикальні електроди. Тривалість відтавання 1 м³ ґрунту (залежно від його виду) на зазначену глибину становить 20–25 год., при витраті електроенергії 40–55 кВт∙год, і відстані між рядами електродів 40–80 см.