Припинення договору про спільну діяльність1. В ЦК, на відміну від попереднього законодавства, досить глибоко визначено припинення договору про спільну діяльність. Зокрема він припиняється у разі визнання учасника недієздатним, безвісно відсутнім, обмеження його цивільної дієздатності, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників; оголошення учасника банкрутом, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників; смерті фізичної особи — учасника або ліквідації юридичної особи — учасника договору простого товариства, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників або заміщення учасника, який помер (ліквідованої юридичної особи), його спадкоємцями (правонаступниками); відмови учасника від подальшої участі у договорі простого товариства або розірвання договору на вимогу одного з учасників, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників; спливу строку договору простого товариства, якщо договір був укладений на певний строк; виділу частки учасника на вимогу його кредитора, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учас- ників; досягнення мети товариства або настання обставин, коли досягнення мети товариства стало неможливим (ст. 1141 ЦК). Даний перелік підстав припинення договору не можна вважати вичерпним з огляду на загальні підстави розірвання договору, що містяться у ст.651 ЦК. 2. У разі припинення договору простого товариства речі, передані у спільне володіння та (або) користування учасників, повертаються учасникам, які їх надали, без винагороди, якщо інше не передбачено домовленістю сторін. Учасник, який вніс у спільну власність річ, визначену індивідуальними ознаками, має право у разіприпинення договору простого товариства вимагати в судовому порядку повернення йому цієї речі за умови додержання інтересів інших учасників і кредиторів. Поділ майна, що є у спільній власності учасників, і спільних прав вимоги, які виникли в них, здійснюється в порядку, встановленому ст.ст.364, 367 ЦК. 3. Коли договір простого товариства укладено не для здійснення його учасниками підприємницької діяльності, в такому товаристві учасник до припинення договору відповідає за спільними договірними зобов'язаннями усім своїм майном пропорційно вартостійого вкладу у спільне майно (ч.і ст.1138 ЦК), а з моменту припинення договору простого товариства — солідарно за невиконанимиспільними зобов'язаннями щодо третіх осіб. Якщо договір простого товариства пов'язаний зі здійсненням його учасниками підприємницької діяльності, учасники відповідають солідарно за всімаспільними зобов'язаннями незалежно від підстав їх виникнення якдо, так і після припинення договору (ч.2 ст.1138, ч.З ст.1141 ЦК). Підрозділ 2 НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ Глава 78 Публічна обіцянка винагороди § 1. Публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу 1. Публічна обіцянка винагороди є підставою виникнення зобов'язальних відносин. Публічна обіцянка винагороди — це адресована невизначеному колу осіб обіцянка майнової винагороди за досягнення певного результату тому, хто досягне цього результату. ЦК регулює як окремі види публічної обіцянки винагороди відносини, що випливають з публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу та з публічної обіцянки винагороди за результатами конкурсу. Винагорода може бути публічно обіцяна за виконання будь-якої дії, що не є протиправною (тобто, є правомірною або юридично нейтральною). Конкурс оголошується лише на досягнення кращого результату у виконанні певної роботи особами, що взяли участь у конкурсі. Як випливає зі ст.1144 ЦК, публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу має юридичне значення за наявності таких ознак: 1) обіцянка винагороди має бути публічною, тобто повідомленою через засоби масової інформації або іншим чином невизначеному колу осіб. Пропозиція виконати певні дії, спрямовані наотримання певного результату, адресована окремій особі, не вважається публічною, оскільки в останньому випадку має місцеоферта — пропозиція вступити у договірні відносини. Спеціальна форма оголошення публічної обіцянки винагороди не встановлена. Вибір способу сповіщення залежить від особи, яка обіцяє винагороду і певною мірою залежить від її матеріального становища; 2) у сповіщенні публічної обіцянки винагороди мають бути визначені зміст завдання, строк та місце його виконання, форма тарозмір винагороди, які заздалегідь визначаються особою, що обіцяєвинагороду; 3) обіцянка винагороди повинна мати майновий, грошовий абоінший матеріальний зміст. До того ж мають бути точно вказаніформа і розмір винагороди; 4) умовою одержання винагороди виголошується досягненняпевного результату, на який вказувала особа, що обіцяє винагороду. При цьому припускається, що результат, про який йдеться, маєбути досягнутий шляхом здійснення правомірної дії (дій). За наявності вказаних ознак публічна обіцянка винагороди породжує зобов'язальні правовідносини. Підставою виникнення цих зобов'язальних правовідносин є юридична сукупність, що охоплює два односторонніх правочини: 1) публічне оголошення винагороди за передання певного результату; 2) досягнення цього результату особою, яка відгукнулася наоголошення. Хоча ці правочини мають зустрічний характер, але було б некоректно оцінювати їх, як стадії укладення договору: по-перше, кожен із них є завершеною правовою дією; по-друге, хоча публічну обіцянку винагороди можна вважати публічною офертою, але на відміну від останньої вона може бути відкликана шляхом публічного оголошення про припинення завдання (ч.2 ст.1149) у той час, як пропозиція укласти договір, одержана адресатом, за загальним правилом, не може бути відкликана протягом строку для відповіді (ст.641 ЦК). 2. Суб'єктами правовідносин, що виникають у такому випадку, є: 1) той, хто оголосив винагороду за виконання певного завдання; 2) той, хто виконав дії, вказані в оголошенні. На одному та іншому боці відповідних зобов'язань можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи. При цьому фізична особа, яка пообіцяла винагороду, має бути повністю дієздатною (ст.34 ЦК), щоб мати можливість розпоряджатися майном для виплати винагороди. Тим, хто виконує дії, вказані в оголошенні, може бути як повністю дієздатна фізична особа, так і фізична особа з неповною дієздатністю, але за умови, що на такі його дії є згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника (ч.2 ст.32 ЦК). Обмеження щодо участі у даних правовідносинах юридичних осіб можуть бути пов'язані з тими випадками, коли вчинення дій, спрямованих на результат, що є предметом оголошення, потребує спеціальної правоздатності (наявності ліцензії тощо), якої немає у цієї юридичної особи (ч.З ст.91 ЦК). 3. Завдання, яке належить виконати за умовами оголошення,може стосуватися разової дії або необмеженої кількості дій одноговиду, які можуть вчинятися різними особами (ст.1145 ЦК). Тобтопублічна обіцянка винагороди припускає досягнення певного результату (наприклад знайдення і повернення документів). Вартозвернути увагу на те, що, оскільки у ЦК йдеться про виконанняпевної дії без застереження щодо якості дії тощо, то може йтися проте, що результат досягнутий або не досягнутий, але не про оцінкурезультату, як виконаного краще чи гірше. Отже, обіцяну винагороду може вимагати будь-хто, хто досяг вказаного результату. Для виконання завдання може бути встановлений строк (термін), до якого (протягом якого) слід досягти певного результату. Встановлення строку (терміну) не обов'язкове, і не може вважатися характерною умовою публічної обіцянки винагороди. Але невизначеність строку певною мірою погіршує становище учасників. Якщо строк установлений, то дія, за яку обіцяна винагорода, має бути виконана в межах цього строку, а особа, яка пообіцяла винагороду, зв'язана своєю обіцянкою до його закінчення. Якщо строк (термін) виконання завдання не встановлений, воно вважається чинним протягом розумного часу відповідно до змісту завдання (ст.1146 ЦК). "Розумним часом" при цьому вважається строк (термін), який відповідає періоду об'єктивної заінтересованості особи, яка оголосила винагороду, у виконанні вказаних в оголошенні дій. 4. Особа, яка публічно обіцяла винагороду, має право змінитизавдання та умови її надання. Передбачаючи таку можливість,ст.1147 ЦК не визначає умови та причини, за яких можлива змінаумов оголошення про винагороду, і не зобов'язує того, хто пообіцяв винагороду, а потім змінив завдання, сповістити про зміниумов обіцянки винагороди в тому самому порядку, в якому булаоголошена винагорода. Оскільки недостатня інформація може зашкодити інтересам тих, хто відгукнувся на пропозицію виконати певне завдання, то ч.2 ст.1147 ЦК передбачає, що особа, яка приступила до виконання завдання, має право вимагати відшкодування збитків, завданих їй у зв'язку із зміною завдання. Таке саме право має особа, яка приступила до виконання завдання до зміни умов, якщо у зв'язку зі зміною умов надання винагороди виконання завдання втратило інтерес для неї. Очевидно, у цих випадках розмір збитків, які мають бути відшкодовані, не може перевищувати обіцяної винагороди. Такий висновок випливає з того припущення, що, розраховуючи витрати, особа, яка вчиняє дії, має виходити з розміру можливої винагороди: більшого вона у разі успіху отримати не могла б. 5. Оголошення, яке містить публічну обіцянку винагороди, правта обов'язків у тих, до кого воно звернене, не створює. Вони стають учасниками відповідних правовідносин лише після досягненняобумовленого результату. Що стосується особи, яка публічно обіцяла винагороду, то у неї виникає обов'язок сплатити винагородулише за умови, що результат, за який обіцяна винагорода, буде досягнуто. Якщо публічна обіцянка винагороди припускає досягнення єдиного у своєму роді і тому неповторного результату (наприклад, пошук та знайдення втрачених документів), то обіцяну винагороду вправі вимагати той, хто досяг вказаного результату. У тих випадках, коли результати, про які йшлося в оголошенні, досягнуті кількома особами (наприклад, повідомлення інформації про якийсь об'єкт, події тощо), і дію, вказану в оголошенні про винагороду, виконали кілька осіб незалежно одна від одної, то вказану винагороду отримає той, хто виконав дію першим. У разі якщо вказану в оголошенні про винагороду дію виконали кілька осіб одночасно, винагорода розподіляється між ними порівну. 6. Зобов'язання, що виникає у зв'язку з публічною обіцянкоювинагороди, припиняється із закінченням строку (терміну) для виконання завдання, а також у разі передання результату особою, якаперша виконала завдання. Крім того, особа, яка публічно обіцяла винагороду, має право скасувати обіцянку, реалізуючи своє "право відступу від обіцяного". Повідомлення про скасування обіцянки винагороди має бути зроблене публічно у тій же формі, у якій була оголошена обіцянка винагороди. Припинення завдання не звільняє того, хто пообіцяв винагороду, від відшкодування реальних витрат, які понесла особа, що приступила до виконання завдання. У тому випадку, коли особа, яка обіцяла винагороду, доведе, що ці витрати виникли у зв'язку з виконанням дій, котрі напевне не відповідали суті завдання, вона звільняється від обов'язку відшкодовувати вказані витрати (ст. 1149 ЦК).
|
