Публічна обіцянка нагороди за результатами конкурсу

1. Оголошення конкурсу (змагання) відрізняється від публічної обіцянки нагороди без оголошення конкурсу передусім, тим, що у конкурсі: а) результати, про які йдеться в оголошенні, можуть бути досягнуті незалежно різними особами; б) ці результати можна порівняти і визначити кращі з них.

Конкурс характеризується такими рисами:

1) обіцянка нагороди за досягнення визначеного засновникомконкурсу (змагання) результату має бути публічною.

Якщо оголошення звернене до невизначеного кола осіб, то конкурс є відкритим. При цьому не має значення, широким чи вузьким є коло осіб, які запрошуються до участі у змаганні (наприклад, відкритий конкурс може оголошуватися у масштабах держави, а може стосуватися лише працівників однієї фірми). Але конкурс може бути і закритим, оскільки засновник конкурсу має право запросити до участі у ньому персональних учасників (ст. 1150 ЦК). Наприклад, конкурс на кращий проект пам'ятника може проводитися за участю відомих скульпторів із персональним запрошенням кожного з них.

Оголошення може бути зроблено в будь-якій формі, головне, щоб про конкурс змогли дізнатися широке коло осіб чи персональні учасники у разі проведення закритого конкурсу. Засновник конкурсу повідомляє про його умови одночасно з оголошенням про конкурс або персонально кожному, хто виявив бажання брати участь у ньому;

2) за своєю правовою природою оголошення конкурсу є одностороннім правочином, вчиненим під умовою. Обов'язок засновника конкурсу прийняти подані учасниками конкурсу роботи, розглянути їх та виплатити переможцю конкурсу винагороду може бути виконаний лише за умови подання робіт учасниками конкурсу.Тому правовідносини внаслідок оголошення конкурсу виникають здвох односторонніх правочинів, вчинених засновником конкурсута особою, яка в ньому бере участь;

3) суб'єктами правовідносин, які виникають при оголошенніконкурсу, є:

а) особа, яка оголосила конкурс (змагання) — засновник конкурсу;

б) особи, які беруть участь у змаганні — учасники конкурсу;

4) засновником конкурсу може бути фізична особа, що є дієздатною (ст.34), або особа з неповною цивільною дієздатністю(ст.32), а також юридична особа відповідно до обсягу її цивільної

правоздатності (ст.91 ЦК). Учасником конкурсу може бути фізична або юридична особа (ст.ст.32, 34, 91 ЦК) за умови дотримання вимог конкурсу стосовно суб'єктного складу змагання;

5) конкурси можуть оголошуватися не тільки з метою одержання кращих результатів у галузі інтелектуальної діяльності, мистецтва, виконання роботи тощо, а й з метою виявлення кращого партнера для укладення договору тощо. Ці випадки не підпадають під поняття конкурсу, яке випливає з норм коментованої глави, а регулюються спеціальними нормами (ст.650 ЦК). Широко використовується конкурс на торгах при приватизації державної і комунальної власності, а також в інших галузях господарської діяльності.

2. Істотними умовами оголошення про конкурс є:

1) предмет конкурсу. Це може бути результат інтелектуальноїдіяльності, вчинення певної дії, виконання роботи тощо. Перелік,встановлений у ст. 1151 ЦК, не є вичерпним, тому засновник конкурсу має можливість на свій розсуд визначити предмет конкурсу.Викладаючи суть завдання, засновник конкурсу повинен описатизавдання з визначенням вимог до роботи, результату, певної дії, яківін бажає одержати;

2) винагорода (премія), яка має бути виплачена переможцеві закращий результат. Винагорода становить собою премію, яка виплачується переможцю конкурсу за досягнутий результат (незалежновід його права на одержання інших видів винагороди за працю).Кількість призових місць, винагорода (сума премії) на кожне призове місце тощо визначаються в умовах конкурсу. На відміну відобіцянки винагороди у порядку, передбаченому вище, умовамиконкурсу може бути обумовлено надання переможцеві лише морального заохочення. Форми морального заохочення можуть бутирізноманітні: присудження звань лауреатів конкурсу, почеснихзвань, видача дипломів, пам'ятних знаків тощо;

3) строк подання творів на конкурс чи виконання певної дії(ст. 1151 ЦК). Строк має бути визначений з урахуванням можливості реально виконати конкурсне завдання. Засновником конкурсуможуть визначатися остаточні та проміжні строки.

Крім істотних умов, визначених законом, засновник конкурсу може висунути й інші вимоги до результатів конкурсу чи його учасників. Такі умови є факультативними (необов'язковими). Однак для конкретного конкурсу вони стають обов'язковими, й учасники конкурсу мають їх враховувати (якщо такі умови не суперечать актам цивільного законодавства).

Прикладом факультативної умови конкурсу є зазначення місця подання матеріалів на конкурс, а також зазначення строків оголошення результатів змагань. Хоча ЦК не вимагає прямо від засновника конкурсу вказувати місце подання матеріалів, строк оцінки робіт та оголошення результатів конкурсу, однак цілком очевидно, що проведення конкурсу без визначення цих умов є неможливим.

3. Засновник конкурсу за певних умов має право змінити умови конкурсу або відмовитися від проведення змагання.

З цього приводу ЦК 1963 p. передбачав, що засновник конкурсу може змінити умови конкурсу в межах терміну, встановле-

ного для пред'явлення робіт. ЦК 2003 p. посилює ці норми, вказуючи, що засновник конкурсу має право змінити його умови лише до початку конкурсу (ст.1152). Така норма спрямована на більш повний захист інтересів учасників конкурсу. З цією ж метою законодавець зобов'язує засновника конкурсу сповістити про зміни умов конкурсу в тому ж порядку, в якому був оголошений конкурс.

Без дотримання вказаних вимог умови конкурсу не можуть бути змінені. У цьому випадку засновник конкурсу зобов'язаний виплатити премію тим його учасникам, чиї роботи відповідають первісно оголошеним умовам конкурсу.

Водночас у кожному разі зміна умов конкурсу накладає на засновника обов'язок відшкодування витрат, які були понесені особою для підготовки до участі у конкурсі, якщо особа втратила інтерес до участі у ньому або участь стала неможливою.

Положення ст. 1153 про можливість відмови від проведення конкурсу є істотною новелою ІДК.

При цьому передбачено два різних варіанти правових наслідків: 1) якщо проведення конкурсу стало неможливим з обставин, що від засновника конкурсу не залежали, то учасники конкурсу не можуть вимагати від нього відшкодування витрат; 2) якщо засновник конкурсу відмовляється від проведення конкурсу з інших підстав, то учасник конкурсу має право на відшкодування витрат, які були ним зроблені для підготовки до участі у конкурсі.

Хоча ст.1153 ЦК не вказує на обов'язок засновника конкурсу оголосити про відмову від конкурсу в тому ж порядку, в якому було оголошене змагання, але очевидно, це є необхідним, оскільки в іншому випадку можуть бути порушені інтереси осіб, які почали виконувати умови конкурсу та не мають змоги дізнатися про його скасування.

4. Основною метою проведення конкурсу є виявлення найкращих результатів. Тому учасник конкурсу, робота якого визнана найкращою, стає переможцем конкурсу та одержує право на одержання винагороди (переможців може бути кілька, якщо засновником конкурсу присуджуються кілька премій).

Процедура визначення переможця встановлюється засновником конкурсу. Він може доручити провести оцінку представлених на конкурс результатів спеціально створеній конкурсній комісії (журі), іншій організації чи провести її самостійно. У випадку створення конкурсної комісії її члени мають бути особами, що не є учасниками конкурсу і не заінтересовані якимось чином у перемозі когось з учасників конкурсу.

Засновник конкурсу не повинен мотивувати прийняте ним чи конкурсною комісією рішення про результати конкурсу. У випадку, коли рішення приймається конкурсною комісією, воно має бути затверджене засновником конкурсу.

Про результати конкурсу його засновник повинен повідомити утій же формі, у якій його було оголошено. Найчастіше, крім публічної об'яви (а іноді замість неї), інформацію про результати конкурсу його засновник надає учасникам конкурсу у вигляді письмового повідомлення. і,жм.«ш-

Учасники конкурсу, не згодні з рішенням конкурсної комісії про результати змагань, вправі оскаржити у суді прийняте рішення про результати конкурсу на загальних підставах (ст.1154 ЦК).

5. Певні особливості має оцінювання результатів інтелектуальної, творчої діяльності, які подані на конкурс. Вони передбаченіст.1155 ЦК, яка визначає перелік можливих рішень конкурсноїкомісії (журі) при визначенні результатів конкурсу. При цьомуконкурсна комісія не повинна вказувати на мотиви свого рішення.

Винагорода переможцю конкурсу за результати інтелектуальної, творчої діяльності, як правило, за своїм розміром не є еквівалентною досягнутому результату і має в основному заохочувальний характер. Тому виплата премії не перешкоджає реалізації права на інші види винагороди (наприклад права на одержання авторського гонорару).

При виплаті премії виникають труднощі у тому випадку, якщо кілька робіт, одержаних від учасників конкурсу, виявилися однаковими за якістю. За загальним правилом, якщо ці роботи виконані самостійно, вони оцінюються однаково.

При відповідності кількості премій числу робіт, які зайняли призове місце, або якщо кількість премій перевищує число робіт, які зайняли призові місця, кожен з переможців конкурсу одержує премію у встановленому розмірі. Якщо кількість премій менша кількості робіт, які зайняли призові місця, премії мають бути розділені пропорційно числу робіт, визнаних гідними премії. При колективній участі в конкурсі премія виплачується одна на весь колектив.

6. Після оголошення результатів конкурсу і визначення переможця (переможців) останній здобуває право вимагати, а засновник конкурсу зобов'язаний йому видати передбачену рішенням просплату винагороди премію. Якщо засновник конкурсу ухиляєтьсявід добровільного виконання свого обов'язку, то право на одержання присудженої премії може бути здійснене в примусовому порядку шляхом пред'явлення позову.

Хоча кінцевою метою конкурсу, як правило, є подальше використання кращих робіт, але коли предметом конкурсу був результат інтелектуальної, творчої діяльності, засновник конкурсу має право подальшого його використання лише за згодою переможця. Отже, ЦК забороняє автоматичне виникнення права використання зазначених робіт засновником конкурсу, що є додатковим засобом захисту прав автора на створений ним твір та прав виконавця твору. Переможець має право як на одержання премії, так і на авторську винагороду. Водночас ст. 1156 ЦК визнає за засновником конкурсу пріоритетне право на укладення з автором договору про використання твору. У випадку ухиляння переможця конкурсу від укладення такого договору засновник конкурсу може звернутися до суду з позовом про примусове укладення договору.

7. Конкурсні роботи, не визнані гідними винагороди, засновникконкурсу повинен повернути учасникам конкурсу негайно післяоголошення результатів. У ЦК 1963 p. передбачалося, що засновник конкурсу має право умовою конкурсу передбачити можливістьнеповернення учасникам їхніх робіт, поданих на конкурс. У ЦК

 

-г-

2003 р. ст. 1157, навпаки, містить імперативну норму про те, що умова конкурсу, згідно з якою засновник конкурсу не повертає особі речі, подані на конкурс, є нікчемною. Отже, оскільки особа, яка подала річ для участі в конкурсі, не втрачає права власності на неї і зберігає права власника, то будь-яке використання названих речей засновником конкурсу без згоди власника є неправомірним.

Право володіння на річ, подану на конкурс, засновник конкурсу може набути без згоди її власника лише у випадку, якщо учасник конкурсу протягом місяця від дня оголошення його результатів не пред'явив вимогу про повернення йому речі. Але права власності засновник конкурсу не набуває, тому зобов'язаний повернути річ, подану на конкурс, у будь-який час за вимогою її власника.

У тому випадку, якщо річ, подана на конкурс, не була подарована засновникові конкурсу або куплена ним, він може набути право власності на неї за набувальною давністю за правилами ст.344 ЦК.

Глава 79

Вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення

1. Право на вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення

1. Стаття 1158 ЦК закріплює право особи на вчинення дій вмайнових інтересах іншої особи без її доручення.

Водночас хоча ця стаття називається "Право на вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення", однак фактично вона охоплює більш широке коло питань, торкаючись різних питань виникнення та визначення змісту зобов'язань, що виникають внаслідок ведення чужих справ без доручення.

Такі зобов'язання були передбачені у Цивільних кодексах деяких радянських республік (Азербайджан, Казахстан, Латвія, Молдова, Таджикистан, Узбекистан). Проте ЦК УРСР 1963 р. їх не передбачав, і відшкодування збитків у відповідних випадках провадилося з використанням аналогії закону за правилами договору доручення, деліктних зобов'язань, безпідставного збагачення та ін.

Оскільки діяльність без доручення іншої особи є втручанням в сферу її майнових інтересів, то ЦК встановлює, що це можливо лише за умови, що цим інтересам загрожує небезпека. Оскільки за наявності цих умов вчинення дій в чужих інтересах без доручення санкціонується ЦК, то така діяльність є правомірною дією. Саме ці правомірні дії (за наявності певних умов) є підставою виникнення зобов'язань у результаті вчинення дій в інтересах іншої особи без її доручення.

2. Зобов'язання, котрі виникають на підставі таких дій, можутьбути охарактеризовані як недоговірні правовідносини між тим, хтодіяв в інтересах іншої особи, та заінтересованою особою.

Вказані зобов'язання виникають за таких умов:

1) майновим інтересам іншої особи загрожує небезпека настання невигідних для неї майнових наслідків. При цьому правове значення має реальна, а не уявна небезпека майновим інтересам іншоїособи. Реальна небезпека — це можливість настання невигіднихдля особи майнових наслідків, котра за відсутності запобіжних заходів може перетворитися у дійсність. Оскільки йдеться лише промайнові інтереси, то у тих випадках, коли небезпека загрожує немайну, а життю чи здоров'ю фізичної особи, мають застосовуватися не норми цієї глави, а правила про відшкодування шкоди, завданої при вчиненні рятувальних дій (див. коментар до гл.80 ЦК);

2) це мають бути дії без доручення особи, в інтересах якої ці діївідбуваються. Слова "без доручення" нерозривно пов'язані з найменуванням цього інституту і означають не тільки відсутність договору або наміру укласти його в майбутньому, а й взагалі відсутність "доручення" у широкому значенні слова як обов'язку діятив інтересах інших осіб. Отже, правила гл.79 не застосовуються увипадку діяльності фізичних та юридичних осіб, для яких дії в чу-

25зш 769

жих інтересах є метою їхнього створення (наприклад діяльність благодійних фондів), а також у тих випадках, коли обов'язок ведення справ іншої особи випливає із безпосередніх приписів закону (наприклад опікун має дбати про майнові інтереси підопічного — ч.і ст.72 ЦК);

3) дії мають бути вчинені на користь іншій особи, тобто спрямовані на запобігання, усунення або зменшення невигідних для неї майнових наслідків. Це означає, що зобов'язання із ведення справ без доручення виникають, якщо одна особа діє саме в інтересах іншої особи. Ця умова охоплює наявність наміру здійснити дії на користь іншої особи (суб'єктивний фактор) і фактичне здійснення таких дій (об'єктивний фактор). Особа, яка веде справи іншої особи без доручення, має усвідомлювати спрямованість своїх дій і до того ж не мати наміру встановити з тим, чиї справи веде, якихось інших відносин (наприклад, зробити йому подарунок, дружню безоплатну послугу тощо).