Окремі (спеціальні) делікти

Поряд із загальним або генеральним деліктом, яким визначаються загальні умови відповідальності за завдання позадоговірної шкоди, ЦК визначає окремі (спеціальні) делікти, в яких відображаються особливості окремих складів правопорушень, та які становлять винятки із загальних положень про деліктні зобов'язання і застосовуються у випадках, прямо передбачених законом. Сфера їх дії прямо визначена законом та не підлягає ні розширеному тлумаченню, ні аналогії.

Виділення окремого (спеціального) делікту здійснюється або у зв'язку з особливостями якоїсь загальної підстави (наприклад, покладення відповідальності незалежно від вини), або у зв'язку із встановленням додаткових, спеціальних підстав відповідальності (наприклад, завдання шкоди особливим суб'єктом або у зв'язку з проведенням специфічної діяльності).

Оскільки загальні умови деліктної відповідальності передбачені загальній нормі (ст.1166 ЦК), а спеціальні умови передбачаються в особливих нормах цивільного законодавства, співвідношення між ними є співвідношенням між загальним та спеціальним законодавством, що регулює однорідні відносини. Таке співвідношення підкоряється двом загальним правилам. По-перше, якщо правовідношення врегульовано спеціальною нормою, загальна норма не застосовується. По-друге, якщо в спеціальній нормі те чи інше питання не вирішене, треба керуватися загальними нормами цивільного законодавства.

Відповідальність за шкоду, завдану актами влади.

Згідно зі ст.56 Конституції кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

ЦК врегулював питання відшкодування шкоди, завданої актами влади, у трьох статтях гл.82. Це ст.1173 "Відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування", ст.1174 "Відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування" та ст.1175 "Відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування у сфе-

pi нормотворчої діяльності". Підставами для виділення цих випадків у окремий (спеціальний) делікт є як особливості застосування до нього загальних умов позадоговірної відповідальності, так і спеціальних умов, додатково встановлених законом.

Певними особливостями характеризується така загальна умова відповідальності, як протиправність актів влади. Статті 1173—1175 ЦК говорять про "незаконні" рішення, дію чи бездіяльність органу державної влади, органу влади АРК, органу місцевого самоврядування, їх посадових або службових осіб, а також про прийняття вищезазначеними органами "незаконного" нормативно-правового акта, який було скасовано.

Незаконними є діяння або нормативно-правові акти, які суперечать не тільки законам, а й іншим правовим актам. Такі діяння можуть мати різноманітні види та форми. Ними можуть бути різні накази, розпорядження, вказівки або інші владні приписи (причому немає значення, зроблені вони в усній чи в письмовій формі), які підлягають обов'язковому виконанню фізичними та юридичними особами, яким вони адресовані.

Якогось переліку незаконних діянь органів державної влади, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування, які можуть породжувати деліктні зобов'язання, передбачені ст.ст.1173—1175 ЦК, законодавство України не містить. Отже, ними можуть бути будь-які дії, акти управління та нормативні акти за умови, що вони прийняті при здійсненні вищезазначеними органами, їх посадовими або службовими особами своїх повноважень. Якщо шкода заподіюється не у сфері адміністративно-владних відносин, а у сфері господарської або технічної діяльності (наприклад, в результаті ДТП шкода заподіюється громадянину автомобілем голови обласної державної адміністрації), вона підлягає відшкодуванню не на підставі ст.ст. 1173—1175, а на загальних підставах (у вказаному випадку — на підставі ст. 1187 ЦК).

В українському деліктному праві, як і в праві більшості країн континентальної Європи, застосовується система генерального делікту, відповідно до якої будь-яке заподіяння шкоди визнається протиправним та спричиняє обов'язок заподіювача відшкодувати таку шкоду, якщо він не доведе свою уповноваженість на її заподіяння. В галузі, що розглядається, діє протилежне правило, а саме, що будь-який акт влади визнається законним, в тому числі і той, яким заподіяно шкоду. Отже, для відшкодування шкоди необхідно визнати акт влади незаконним. В разі якщо шкода заподіяна внаслідок прийняття органом влади незаконного нормативно-правового акта, вона піддягає відшкодуванню лише в тому випадку, якщо такий нормативно-правовий акт було визнано у відповідному порядку незаконним та скасовано (ст. 1175 ЦК).

Певну специфіку має і така загальна умова відповідальності, якпричинний зв'язок. У зазначеній сфері шкода частіше, ніж в іншихсферах, завдається нероздільними діями кількох органів влади, їхпосадових та службових осіб, що пояснюється існуючою системоюпобудови державної влади та управління. Часто виникає ситуація,коли важко встановити, чия конкретно поведінка призвела до заподіяння шкоди. i.j,«

І нарешті специфіка суб'єктивної сторон відповідальності полягає в тому, шо в ЦК вперше визначено, що шкода, заподіяна органами державної влади, органами влади АРК, органами місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень або у сфері нормотворчої діяльності, а також шкода, заподіяна посадовими або службовими особами зазначених органів, відшкодовується незалежно від вини цих органів, їх посадових або службових осіб.

Поряд з особливостями загальних умов відповідальності, делікти, що розглядаються, характеризуються наявністю спеціальних умов. Так, відповідно до ст.1174 ЦК суб'єктом заподіяння шкоди може бути не будь-який працівник органу державної влади, органу влади АРК та органу місцевого самоврядування, а тільки їх посадова або службова особа. Законодавче визначення посадової особи надається ст.2 Закону про державну службу, відповідно до якої посадовими особами вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-до-радчих функцій. Поняття "службова особа" міститься у Примітці 1 до ст.364 КК. Отже, службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням.

Відповідальність за шкоду, заподіяну актами влади, не залежить від того, хто виступає як потерпілий — фізична або юридична особа.

Відповідно до ст.ст. 1173—1175 ЦК шкода, заподіяна органами державної влади, органами влади АРК, органами місцевого самоврядування, посадовими або службовими особами зазначених органів відшкодовується державою, АРК, органами місцевого самоврядування. Від імені держави, АРК, органів місцевого самоврядування, як правило, виступають відповідні фінансові органи, тобто державне казначейство, фінансові управління, районні фінансові відділи тощо. Держава Україна, АРК, орган місцевого самоврядування має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (ч.і ст.1191 ЦК).

Відповідальність за шкоду, завдану правоохоронними органами. Стаття 1176 ЦК встановлює особливий режим відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду. На відміну від актів органів влади, акти правоохоронних органів та суду, незаконність яких може призвести до виникнення деліктного зобов'язання, визначені в ЦК вичерпно. Так, відповідно до ст. 1176 ЦК спеціальний делікт виникає в разі:

— незаконного засудження фізичної особи. Засудженою визнається фізична особа, стосовно якої має місце вирок суду, винесений відповідно до ст.332 КПК;

· незаконного притягнення її до кримінальної відповідальності. Притягненим до кримінальної відповідальності визнається громадянин, стосовно якого органами дізнання, попереднього (досу-дового) слідства, прокуратури винесена постанова про притягнення як обвинуваченого (ст.ст.131, 132 КПК);

· незаконного застосування як запобіжного заходу триманняпід вартою або підписки про невиїзд. Взяття під варту та підпискапро невиїзд як запобіжні заходи можуть бути обрані органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури, суду у порядку ст.ст. 151, 155 КПК;

· незаконного затримання. Затриманою вважається особа, яказатримана за підозрою у вчиненні злочину (ст.43-1 КПК);

· незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Адміністративні стягнення у вигляді арешту або виправних робіт можуть застосовуватися згідно зіст.ст.31, 32 КпАП.

До переліку, встановленого ст.1176 ЦК, не включені такі дії правоохоронних органів та суду, які також можуть завдати шкоду особі, як незаконне проведення обшуку та виїмки, незаконне застосування примусових заходів медичного характеру та деякі інші. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі вищезазначеними діями, а також іншими незаконними діями, бездіяльністю, незаконним рішенням органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах (ч.б ст.1176 ЦК). Тут йдеться про застосування ст.ст. 1173—1175 ЦК, якими встановлюється відповідальність за шкоду, завдану актами влади.

Для настання відповідальності за ч. 1 ст.1176 ЦК необхідно, щоб вищеперелічені дії правоохоронних органів та суду були незаконними. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями, рішеннями чи бездіяльністю у сфері правосуддя, виникає за умови:

· постановления судом виправдувального вироку (ч.4 ст.327КПК);

· скасування незаконного вироку суду. Незаконний вирок суду може бути скасований при перегляді справи в апеляційному(ст.366) або касаційному (ст.396 КПК) порядку;

· закриття кримінальної справи органом попереднього (досудового) слідства. Перелік підстав закриття кримінальної справивстановлений ст.6 КПК. До них належать: відсутність події злочину, відсутність в діянні особи складу злочину, сплив строків давності тощо. І тільки якщо кримінальну справу закрито на підставізакону про амністію або акта про помилування, права на відшкодування шкоди не виникає (ч.З ст.1176 ЦК).

— закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення відповідно до СТ.293 КпАП.

Незважаючи на наявність хоча б однієї із вищеперелічених підстав, потерпілому може бути відмовлено у відшкодуванні завданої шкоди, якщо така особа у процесі дізнання, попереднього (досудового) слідства або судового розгляду шляхом самообмови перешкоджала з'ясуванню істини і цим сприяла незаконному засуджен-790

ню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт (ч.4 ст.1176 ЦК).

Особливі підстави відшкодування встановлені ч.5 ст.1176 ЦК, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановления судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановления незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Шкода, завдана незаконними діяннями правоохоронних органів та суду, визначеними у ч.і ст.1176 ЦК, відшкодовується за рахунок коштів державного бюджету в повному обсязі незалежно від вини службових осіб вищезазначених органів.

Порядок відшкодування шкоди встановлений Законом про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями, відповідно до якого відшкодуванню підлягають: заробіток та інші грошові доходи, які особа втратила внаслідок незаконних дій; майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки за ними, цінні папери та відсотки за ними, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в дохід держави судом, вилучене органами дізнання чи досудового слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; моральна шкода. Якщо громадянин у зв'язку з незаконним засудженням був позбавлений військових або інших звань, а також державних нагород, йому поновлюються звання і повертаються нагороди.

Розмір відшкодованої шкоди в місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи дізнання, досудового слідства, прокуратури і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо справу закрито судом при розгляді її в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції. У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду — до суду вищої інстанції в апеляційному порядку. Оскарження до суду не позбавляє громадянина права звернутись із скаргою до відповідного прокурора (ст. 12 Закону про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями).

Відповідальність за шкоду, завдану малолітніми особами.

Деліктну відповідальність за завдану шкоду можуть нести тільки особи, які здатні розуміти значення своїх дій та оцінювати їх можливі наслідки. Така властивість особи в науці цивільного пра-

7Q1

ва отримала назву "деліктоздатність" та за загальним правилом ЦК з'являється у фізичної особи з 14 років (ст.ст.31, 33). Проте шкода, завдана особою до 14 років (малолітньою особою), також підлягає відшкодуванню.

Відповідно до ст.1178 ЦК відповідальність за шкоду, завдану малолітніми особами, несуть:

— батьки (усиновлювачі), опікуни малолітньої особи або інша фізична особа, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою (ч.і ст.1178). Оскільки обов'язок здійснювати виховання дитини покладається в рівній мірі на обох батьків, обидва з батьків в рівній мірі несуть відповідальність за шкоду, завдану малолітньою особою. При цьому відповідальність покладається на них незалежно від того, проживають вони разом з дітьми, чи ні.

Особливо вирішено питання про відповідальність батьків, позбавлених батьківських прав (ст. 1183 ЦК). Законом враховано, що звичайно підставою для позбавлення батьківських прав є безвідповідальне відношення батьків до виховання дітей, зловживання своїми правами, жорстоке відношення до дитини, що не може не відобразитися на поведінці дитини, в тому числі і стосовно третіх осіб. Однак оскільки батьки, позбавлені батьківських прав, не можуть брати участі у вихованні дітей, їх відповідальність за шкоду, завдану дітьми, обмежується трьохрічним строком. Після збігу цього строку відповідальність батьків, позбавлених батьківських прав, виключається;

· заклад, який за законом здійснює функції опікуна малолітньої особи, якщо не доведе, що шкоду завдано не з його вини (ч.Зст.1178 ЦК). В цій нормі йдеться про дитячі будинки, школи-інтер-нати та інші заклади освіти та охорони здоров'я, які визнаютьсяопікунами малолітніх осіб, що там перебувають;

· навчальний заклад, заклад охорони здоров'я, інший заклад,що зобов'язаний здійснювати нагляд за малолітньою особою; особа, яка зобов'язана здійснювати нагляд за малолітньою особою напідставі цивільно-правового договору — якщо не доведуть, щошкоду було завдано не з їх вини (ч.2 ст.1178 ЦК). До таких належать школи, дитячі садки, оздоровчі табори, лікарні, а також фізичні особи, з якими укладений договір про приватне виховання танавчання дитини (няня, приватний вчитель тощо).

Умовою відповідальності як батьків та опікунів, так і інших осіб, що здійснюють нагляд за дитиною в момент завдання шкоди, вважається їх власна винна поведінка. При цьому вина батьків та опікунів тлумачиться більш широко, ніж вина осіб, які в силу закону або договору здійснюють нагляд за малолітньою особою. Під виною батьків (опікунів) розуміється як нездійснення необхідного нагляду за малолітніми, так і несумлінне здійснення або ухилення від їх виховання. Для того, щоб довести відсутність своєї вини, батьки (опікуни) повинні обґрунтувати неможливість здійснення виховання дітей та нагляду за ними, наприклад, внаслідок тривалої хвороби тощо.

Що стосується вини закладів та осіб, які повинні здійснювати нагляд за малолітньою особою, то вона може проявлятися лише у нездійсненні необхідного нагляду за дитиною в момент завдання нею шкоди. За низький рівень виховної роботи зазначені особи відповідальності не несуть. Більш того, якщо буде доведено, що шкода завдана малолітньою особою з вини як батьків, так і закладу або особи, що зобов'язані здійснювати нагляд за нею, ці особи зобов'язані відшкодувати шкоду у частині, яка визначена за домовленістю між ними або за рішенням суду (ч.4 ст.1178 ЦК).

Оскільки відповідальність батьків (усиновлювачів) та інших осіб, визначених ст.1178 ЦК — це відповідальність за власну вину, їх обов'язок з відшкодування шкоди, завданої малолітнім, не припиняється з набуттям останнім повної дієздатності або отриманням власного майна, достатнього для відшкодування шкоди. На цій же підставі вони позбавлені права регресної вимоги до малолітнього завдавана шкоди по досягненні ним повноліття (ч.5 ст.1178 ЦК). Водночас ЦК допускає можливість того, що обов'язок з відшкодування шкоди потерпілому може бути покладений на самого завдавача шкоди. Це можливо за одночасної наявності наступних підстав (ч.5 ст.1178).

По-перше, допускається перекладення обов'язку лише з відшкодування шкоди, завданої життю та здоров'ю. Шкода, завдана майну осіб, відшкодовується батьками (усиновлювачами). По-друге, як особи, відповідальні за шкоду, завдану малолітнім, повинні виступати батьки (усиновлювачі), опікуни малолітнього та інші фізичні особи, які на правових підставах здійснюють виховання малолітньої особи (ч.і ст.1178 ЦК). Якщо відповідальною особою є юридична особа, перекладення обов'язку відшкодувати шкоду на самого малолітнього не допускається. По-третє, обов'язок відшкодувати завдану шкоду може бути покладений на самого завдавача шкоди, якщо фізичні особи, відповідальні за завдану шкоду, є неплатоспроможними або померли. І нарешті, сам завдавач шкоди повинен мати достатні кошти для відшкодування шкоди.

Рішення про покладення на завдавача шкоди обов'язку її відшкодувати приймається судом за позовом заінтересованої особи. До таких осіб можна віднести потерпілого або фізичну особу, відповідальну за дії малолітнього.

Якщо шкода завдана спільними діями кількох малолітніх осіб, вона відшкодовується їхніми батьками (усиновлювачами), опікунами в частині, яка визначається за домовленістю між ними, а в разі неможливості досягнення домовленості — за рішенням суду. При цьому суд може брати до уваги вік малолітнього, участь кожного малолітнього у завданні шкоди, можливе часткове відшкодування шкоди в добровільному порядку тощо. Якщо в момент завдання шкоди кількома малолітніми особами одна з них перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції опікуна, цей заклад відшкодовує завдану шкоду у частині, яка визначається за рішенням суду (ч.2 ст. 1181 ЦК).

Відповідальність за шкоду, завдану неповнолітніми особами

ЦК визнає неповнолітніми фізичних осіб віком від 14 до 18 років (ч.і ст.32). На відміну від малолітніх, неповнолітні особи є де-

7СП

ліктоздатними, а отже, самостійно відповідають за завдану ними шкоду на загальних підставах (ч. 1 ст. 1179). Батьки (усиновлювачі) та піклувальники (громадяни або установи, які мають такий статус стосовно неповнолітнього) несуть відповідальність за шкоду, завдану неповнолітнім за наявності двох підстав: а) власної винної поведінки; б) відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди. На відміну від випадків завдання шкоди малолітніми, за шкоду, завдану в результаті протиправних дій неповнолітніх від 14 до 18 років, відповідають тільки батьки (усиновлювачі) та піклувальники. Стаття 1179 ЦК виключає відповідальність установ, які зобов'язані здійснювати нагляд за неповнолітнім. При цьому в тих випадках, коли шкода завдана діями неповнолітнього при виконанні ним трудових обов'язків в юридичній особі, перед потерпілим відповідає ця особа за правилами ст. 1172 цього Кодексу.

За своїм характером відповідальність батьків та піклувальників є додатковою або субсидіарною. її суть полягає в тому, що вищезазначені особи відповідають перед потерпілим в тій частині, в якій не можуть відповідати самі неповнолітні через відсутність у них майна, достатнього для відшкодування шкоди. Вина батьків, піклувальників неповнолітніх, як і вина батьків та опікунів малолітніх осіб, презюмується та полягає у неналежному здійсненні виховання та нагляду за дітьми. До відповідальності з шкоду, завдану неповнолітнім, повинні бути притягнуті обидва з батьків. Батьки неповнолітнього, позбавлені батьківських прав, несуть відповідальність за нормами ст. 1183 ЦК, як і батьки малолітнього, позбавлені батьківських прав.

Відповідальність батьків та піклувальників неповнолітнього припиняється у наступних випадках:

· після досягнення завдавачем шкоди повноліття (18 років);

· коли завдавач шкоди до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди (ч.З ст. 1179);

· в разі набуття неповнолітньою особою повної цивільної дієздатності до досягнення повноліття внаслідок одруження або емансипації (ст.1180 ЦК).

При цьому в разі відсутності у особи, яка набула повної дієздатності до досягнення повноліття, майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частині, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усинов-лювачами) або піклувальником, якщо вони дали згоду на набуття нею повної дієздатності (ст.35 ЦК) і не доведуть, що шкоду було завдано не з їхньої вини. Обов'язок цих осіб відшкодувати шкоду припиняється з досягненням завдавачем шкоди повноліття (ч.2 ст.1180 ЦК).

Оскільки відповідальність батьків (усиновлювачів), опікунів не-., повнолітнього — це відповідальність за власну вину, регресні ви! моги вищезазначених осіб до безпосереднього завдавача шкоди наЙ віть після досягнення ним повноліття або набуття повної дієздатні ності не допускаються.

В разі завдання шкоди спільними діями кількох неповнолітніх, які походять від різних батьків та (або) знаходяться під піклуван-794

ням різних закладів, така шкода відшкодовується ними у частині, яка визначається за домовленістю між ними, а в разі неможливості досягнення домовленості — за рішенням суду. Якщо в момент завдання шкоди кількома неповнолітніми особами, одна з них перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад відшкодовує завдану шкоду у частині, яка визначається рішенням суду (ст.1182 ЦК).

Відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою

Недієздатною є фізична особа, яка визнана такою судом в порядку ст.39 ЦК, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Недієздатні особи є неделіктоздатними, тобто не несуть відповідальності за шкоду, завдану ними після визнання їх недієздатними.

Відповідальність за шкоду, завдану недієздатною особою, несе її опікун або заклад, який зобов'язаний здійснювати нагляд за такою особою (як правило, йдеться про психіатричні лікарні, спеціалізовані інтернати тощо), якщо вони не доведуть, що шкода була завдана не з їх вини (ч. 1 ст.1184 ЦК). Під виною опікунів та відповідних закладів слід розуміти нездійснення ними належного нагляду за недієздатним під час завдання ним шкоди. Оскільки опікун та відповідна організація несуть відповідальність за свою вину, їх обов'язок з відшкодування шкоди не припиняється в разі наступного поновлення цивільної дієздатності завдавача шкоди (ст.42 ЦК). Вони також не мають права звертатися до недієздатної особи з регресними вимогами.

Водночас із зазначеного загального правила існують винятки. Встановлено, що суд може постановити рішення про відшкодування шкоди частково або в повному обсязі за рахунок майна недієздатної особи за наявності наступних умов: а) шкода завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого; б) опікун недієздатної особи, яка завдала шкоду, помер або у нього відсутнє майно, достатнє для відшкодування шкоди; в) сама недієздатна особа має таке майно (ч.2 ст.1184 ЦК). Із зазначеним позовом до суду може звернутися заінтересована особа, якою, як правило, є опікун недієздатного, сам потерпілий або його родичі, якщо шкода завдана смертю особи.

Відповідальність за шкоду, завдану фізичною особою, дієздатність якої обмежена

Відповідно до ст.36 ЦК суд може обмежити дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, а також дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе і свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом повинна утримувати, у скрутне матеріальне становище. Фізичним особам, цивільна дієздатність яких обмежена, призначається піклувальник.

Особливість обмеження дієздатності таких осіб полягає в тому, Що будучи обмеженими у можливості вчиняти правочини, одержанні заробітної плати, пенсій, стипендій та інших доходів, ці

7СК

особи є повністю деліктоздатними, тобто самостійно несуть відповідальність за завдану ними шкоду на загальних підставах (ст.1185 ЦК).