Відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки

В науці цивільного права завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки традиційно виділяється у спеціальний делікт з урахуванням особливостей механізму завдання шкоди, а також умов виникнення деліктного зобов'язання.

Особливість механізму полягає в тому, що шкода завдається потерпілому не будь-якими діями, а саме діяльністю, яка підпадає під 796

характеристику джерела підвищеної небезпеки, надану у ст. 1187 цК. Відповідно під джерелом підвищеної небезпеки слід розуміти діяльність, пов'язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Отже, для віднесення тієї чи іншої діяльності до джерела підвищеної небезпеки потрібно, щоб така діяльність створювала підвищену небезпеку для самої особи, яка її здійснює, а також для інших осіб. Підвищена небезпека в розумінні ст. 1187 ЦК є об'єктивною категорією, не пов'язаною з психологічним поняттям страху, та означає більшу вірогідність настання негативних, шкідливих наслідків, ніж при проведенні будь-якої іншої діяльності. Причиною підвищеної небезпеки є такі властивості об'єктів, з якими здійснюється діяльність, які зумовлюють неможливість повного контролю за такою діяльністю з боку людини на певному етапі розвитку науки та технологій. Тому, незважаючи на дотримання правил техніки безпеки, існує підвищена вірогідність завдання шкоди внаслідок проведення такої діяльності.

Перелік видів діяльності, пов'язаної з підвищеною небезпекою, який наводиться у ч.і ст.1187 ЦК 2003 p., є більш широким порівняно з ЦК 1963 р. та постановою Пленуму Верховного Суду "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди". Крім використання транспортних засобів, роботи промислових підприємств, будівництва, ЦК до джерел підвищеної небезпеки відносить утримання диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід, використання, зберігання хімічних та радіоактивних речовин тощо. Однак перелік видів діяльності, які створюють підвищену небезпеку, не є вичерпним. Питання про те, чи є та чи інша діяльність джерелом підвищеної небезпеки, має вирішуватися судом у кожному конкретному випадку з урахуванням висновків відповідних експертиз (технічної, радіаційної, хімічної тощо).

При цьому слід мати на увазі, що визнання тієї чи іншої діяльності джерелом підвищеної небезпеки нерідко залежить не тільки від якісних характеристик об'єкта, з яким така діяльність здійснюється, а й від його кількісних характеристик. Так, киснева подушка, яка продається в аптеці, ніякої небезпеки для оточуючих не створює. Однак цього не можна сказати про кисневий газгольдер (сховище кисню).

Особливі правила ст.1187 ЦК діють тоді, коли шкода завдана тими шкідливими властивостями об'єкта, завдяки яким діяльність з ним визнається джерелом підвищеної небезпеки. Так, шкода, завдана автомобілем, буде відшкодовуватися за правилами ст.1187 ЦК тільки тоді, коли автомобіль знаходився в русі, а не тоді, коли він стояв в гаражі або на стоянці.

Суб'єктом відповідальності згідно зі ст.1187 ЦК є володілець об'єкта, діяльність з яким створює підвищену небезпеку, під яким слід розуміти особу, що на відповідній правовій підставі володіє

транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Для вирішення питання про притягнення тієї чи іншої особи до відповідальності за ст.1187 ЦК треба визначити дві основні ознаки володільця: юридичну та матеріальну (фактичну). Юридична ознака означає, що володільцем визнається тільки та особа, яка володіє об'єктом, діяльність з яким створює підвищену небезпеку, на відповідній правовій підставі: право власності, інше речове право, договір оренди, доручення, підряду тощо. Матеріальна або фактична ознака володільця джерела підвищеної небезпеки означає, що особа повинна здійснювати фактичне володіння (експлуатацію, використання, зберігання, утримання) небезпечних об'єктів. Як правило, повинні мати місце обидві ознаки володільця джерела підвищеної небезпеки, крім випадків, передбачених в законі.

Так, не визнається володільцем джерела підвищеної небезпеки та не несе відповідальності перед потерпілим особа, яка здійснювала фактичне володіння (управління, експлуатацію) небезпечним об'єктом в силу трудових відносин з володільцем такого об'єкта (водій, машиніст, оператор тощо). Така особа може бути притягнена до відповідальності лише самим володільцем джерела підвищеної небезпеки в регресному порядку, враховуючи характер відносин, які між ними склалися.

Якщо управління небезпечним об'єктом передається третій особі без якогось юридичного оформлення (наприклад, передається управління транспортним засобом без оформлення довіреності), вважається, що об'єкт не виходить із володіння його безпосереднього володільця, і саме він нестиме відповідальність за завдану шкоду.

Володілець небезпечного об'єкта не може бути визнаний суб'єктом відповідальності за завдану шкоду, якщо транспортним засобом, механізмом та іншим небезпечним об'єктом неправомірно заволоділа інша особа (наприклад, при угоні транспортного засобу). В цьому випадку відповідальність перед потерпілим за правилами ст.1187 ЦК нестиме особа, яка неправомірно заволоділа небезпечним об'єктом. Однак власник або інший володілець джерела підвищеної небезпеки також може бути притягнений до відповідальності, якщо буде доведено, що неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), наприклад, якщо особа не здійснювала належної охорони транспортного засобу або іншого об'єкта, залишила незачиненими двері автомобіля тощо. В такому випадку до відповідальності притягуються як володілець джерела підвищеної небезпеки, так і особа, яка неправомірно заволоділа небезпечним об'єктом, у частині, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення (ч.4 ст.1187 ЦК) — ступеня вини володільця об'єкта у недбалому ставленні до його зберігання, величини завданої шкоди, матеріального становища сторін тощо.

Нерідко трапляється так, що шкода завдається кількома об'єктами, діяльність з якими пов'язана з підвищеною небезпекою, нап-

риклад, в результаті зіткнення кількох автомобілів постраждалим є пасажир або пішоход. В такій ситуації відповідальність перед потерпілим несуть всі володільці небезпечних об'єктів солідарно незалежно від їхньої вини (ч.2 ст.1188 ЦК). В подальшому особа, яка відшкодувала шкоду потерпілому, але є невинною у її завданні може звернутися до інших осіб з регресними вимогами.

Якщо шкода завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки самим їх володільцям, її відшкодування відбувається за правилами ст.1188 ЦК. Так, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. За наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується. За наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частині залежно від обставин, що мають істотне значення. До таких обставин може бути віднесено ступінь вини кожного завдавача, їх матеріальне становище, часткове відшкодування шкоди в добровільному порядку тощо.

Особливість відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, також полягає у специфіці умов виникнення цього деліктного зобов'язання. Відповідальність тут настає незалежно від вини володільця джерела підвищеної небезпеки, а отже, є більш суворою порівняно зі звичайною цивільно-правовою відповідальністю. Саме в цьому розумінні відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки називають підвищеною, що не слід ототожнювати з випадками, коли підвищеним є розмір відповідальності.

Підставами звільнення від відповідальності за ст.1187 ЦК є тільки непереборна сила та умисел потерпілого. Що стосується непереборної сили (надзвичайної або невідворотної за даних умов події (ст.263 ЦК), то слід зазначити, що в цьому випадку йдеться про зовнішні стосовно небезпечного об'єкта чинники (як правило, стихійні лиха), внаслідок яких об'єкт виходить з-під контролю людини, в результаті чого завдається шкода. Шкідливі властивості самого об'єкту не є непереборною силою. Умислом потерпілого визнається свідоме бажання останнього, щоб йому була завдана шкода. На практиці доведений умисел потерпілого на завдання йому шкоди трапляється дуже рідко.