Власність
В англо-американській системі цивільного права (на відміну від континентальної системи, де основною категорією є речове право, яке поділяється на: 1) право на свої речі та 2) право на чужі речі) існує єдине та неподільне поняття власності. Дане поняття є досить широке за своїм значенням, оскільки містить у собі як право власності, так і всю низку інших речових прав у розумінні континентальної системи права, крім того й окремі види майнових та виключних прав. Право власності в англо-американській системі права носить двоякий (розщеплений) характер. Сутність цього феномену полягає в тому, що власником є як сам власник майна, так і особа, яка вчиняє інші повноваження над цією річчю, що створює ефект «розірваних» повноважень. При цьому зміст права власності для кожного з цих учасників не є усталеним і може встановлюватися за згодою. Особливим видом власності в англо-американському праві є довірча власність. її сутність полягає в тому, що початковий власник передає річ в управління довіреному власнику (Ігизіее) з тим, щоб той передав цю річ чи доходи від її експлуатації набувачу вигоди (Ьепеїісіагу). При цьому і трастовий власник, і набувач вигоди є власниками, але з різним обсягом прав. Перший має права на експлуатацію речі, другий — на дохід від цієї експлуатації та отримання речі назад. На сьогодні, залежно від обсягу прав осіб та деяких інших фактів, вирізняють досить багато модифікацій трастових операцій, проте основне їх призначення залишається незмінне — забезпечити професійне використання майна в інтересах певних осіб. Договірне та деліктне право Англо-американській системі цивільного права не відоме поняття зобов'язання. Натомість вирізняють дві основні категорії: договір (сопігасі) та делікт {іогі). Договором вважається зроблена взамін подання (задоволення) обіцянка, забезпечена санкцією (можливістю звернутися до суду). Тобто, на відміну від континентальної системи права, обіцянка укласти договір (оферта) не має, як правило, юридичної сили до моменту її прийняття іншою стороною (акцептування) і може бути відкликана без будь-яких наслідків. З огляду на відсутність доктринального вчення про зобов'язання зрозумілим є і той факт, що ніякої доктринальної класифікації договорів не існує. Є певні види договорів, вироблених практикою. Основною класифікацією договорів є поділ їх на: договори формальні (ті, що повинні бути укладені у певній формі, наприклад, договори за печаткою (ипаегзеаі) та договори неформальні (ті, що можуть укладатися у будь-якій формі).
Глава 3. Основні риси цивільного права зарубіжних країн
У деліктному праві поняття генерального делікту відсутнє і тому воно за своєю структурою складає цілу низку несистематизованих спеціальних деліктів, під якими розуміють різноманітні випадки заподіяння шкоди майну чи особі. На практиці вирізняють такі види деліктів: порушення володіння нерухомістю (ігезразз к> Іапа); порушення володіння рухомими речами (ігезразз 1о £ооаз); порушення прав особистості (ігезразз іо регзоп); унеможливлений вільного користування майном певного чи невизна-ченого кола осіб (пиізапсе); наклеп (ИЬеІ та зіажіег); зговір з метою заподіяння шкоди чужому бізнесу (сопзрігасу); заподіяння шкоди внаслідок необережного ставлення до прав інших осіб (пе£ІІ£епсе) тощо. Особливим видом деліктів є правопорушення, вчинені проти особи. Основні з них пов'язані з порушенням її загального особистого немай-нового права, яким є право на приватне життя (гІ£М оі ргіуасу). Відповідальність за заподіяння шкоди, як правило, наступає при наявності вини у вигляді грошової чи іншої майнової компенсації.
|
Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА
Відповідальність за порушення договору покладається на боржника незалежно від його вини. При цьому не існує принципу «расіа зипі зегуапсіа» (договори повинні виконуватись), як це має місце в континентальній системі права. Натомість будь-яка сторона має право відмовитися від договору, відшкодувавши при цьому всі пов'язані з цим збитки у повному обсязі.
