Характерні риси філософії Л.Фейєрбаха

1) антропоцентризм (людина в центрі світу);

2) віра в просвітництво, розум і науку;

3) віра в людину;

4) критика релігії.

За думкою філософа, фундаментом теології (науки про бога) є диво, воля, а фундаментом філософії є природа предметів, розум. Якщо філософія розглядає закони моралі через моральні відносини, як категорії і закони духу, то теологія вважає їх заповідями Бога. Критика релігій, за думкою філософа, повинна ґрунтуватися на ряді специфічних умов:

1) заперечення наявності в людині будь-яких природжених релігійних ідей та почуттів;

2) непогодження з тим, що релігія – це випадкове явище, позбавлене глибоких психологічних коренів. Релігії бувають природні, які виникли на ранньому етапі розвитку суспільства, де існував культ явищ природи (тотемізм) та духовні, які обожнюють духовні властивості людини (християнство, будизм, іслам).

Але це не означає, що Л. Фейєрбах повністю заперечує релігію. В ній він вбачає і позитивні риси і формує принципи пояснення релігії:

1) людина вірить в богів не тільки тому, що в неї є фантазія, але й тому, що вона прагне до щастя;

2) віра у досконалу істоту пояснюється тим, що людина сама хоче бути досконалою;

3) віра у безсмертну істоту притаманна людству тому, що сама людина не бажає вмирати, вірить у потойбічне життя.

Філософ вважав, що людина повинна прагнути до справжньої свободи, а до неї її може привести тільки практична активність людей, матеріальна і духовна творчість. Але релігія є не тільки продукт людської неосвіченості, вона має певну перевагу – це благоговійне відношення людини до людини і високе почуття любові.

Основні філософські ідеї Л. Фейєрбаха

1) в теорії пізнання необхідно спиратися на позиції сенсуалізму (чуттєвої філософії), тобто чуттєве доповнюється раціональним, а раціональне – чуттєвим;

2) в пізнанні велику роль відіграє інтерес;

3) основний критерій істини – це відчуття людини, тому пізнати природу можна, виходячи з неї самої, а не з пізнання світового духу;

4) природа існує незалежно, а людина – це породження матеріальної природи з почуттями і мисленням;

5) завдання мислення – збір, порівняння, класифікація даних чуттєвого досвіду і узгодження з чуттєвим сприйняттям.

Як зауважив К.Маркс, помилкою Фейєрбаха було те, що він розглядав людину як частину природи, не враховуючи те, що вона ще є продуктом суспільного життя. Антропоцентризм філософії Фейєрбаха виражався в тому, що першим об`єктом для пізнання будь-якої людини є завжди інша людина. Він говорив: “ Нова філософія обертає людину в єдиний універсальний і найвищий предмет філософії”.

К. Маркс (1818-1883 рр.) розвинув філософію, яка стала спадкоємицею багатьох вищих досягнень європейської філософської думки, починаючи з мудреців Давньої Греції і закінчуючи мислителями кінця ХVШ- поч. ХХ ст. На формування філософії марксизму вплинули природничо-наукові відкриття сер. ХІХ ст. (закон перетворення енергії, відкриття клітинної структури живих організмів, створення еволюційного вчення дарвінізму).

«Великий и основной вопрос всей, в особенности новейшей философии есть вопрос об отношении мышления к бытию» [Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения.- Т.21.-С.282 ]

Марксизм має 3 основних частини: філософія, політекономія, науковий атеїзм.

Основні питання, розглянуті в філософії марксизму

1) дослідження фундаментальних класичних проблем, які концентруються навколо відносин людини до світу, відносин людей між собою, природи (сутності) людей загалом;

2) розробка і теоретичне обгрунтування можливостей звільнення поневоленої людини;

3) узагальнення досягнень природознавства і суспільствознавства;

4) розробка проблем діалектичного матеріалізму, соціальної філософії, історії філософії, філософії природознавства, етики, естетики, наукового атеїзму.