Економіко-географічна характеристика Азії. Основні соціально-економічні моделі розвитку азіатських країн

Коротка довідка.

Площа: 44, 4 млн. км2

Населення: 3669, 763 млн. осіб

Середня густота населення: 83 особи/км2

Кількість країн: 47

Найбільша за площею країна: Росія, 17075400 км2

Найменша за площею країна: Мальдіви, 298 км2

Країна з найбільшим населенням: Китай, 1, 3 млрд. осіб

Найвища точка: г. Джомолунга (Еверест), 8 850 м

Найдовша річка: Янцзи, 5 800 км

Найбільше озеро: Каспійське море, 367000 км2

Найбільший острів: Калімантан (Борнео), 744 100 км2

 

Азія є найбільшою частиною світу (площа 44 млн км2), охоплюючи майже 1/3 суші земної кулі. Разом з Європою вона утворює найбільший материк Землі – Євразію.

Слово “Азія” в перекладі означає “схід”, вказуючи на географічне положення цієї частини світу. На відміну від Європи, яку впродовж сторіч об'єднували християнські цінності, Азія набагато культурно та релігійно різноплановіша, що зумовлено участю в її історичному розвитку багатьох різних цивілізацій. Найбільші з них заклали основи сучасних соціально-культурних особливостей історико-культурних регіонів Азії, що сформувалися на базі релігійних та морально-етичних учень. В Азії виділяють 3 найбільших історико-культурних регіони: індійський (південноазіатський), китайський (східноазіатський, або далекосхідний) та арабо-мусульманський (західноазіатський, або близькосхідний).

В Азії виробляють майже 42% сукупного світового ВВП, тут знаходиться значна кількість провідних світових країн – експортерів капіталу, розташований один з трьох головних світових центрів економічного розвитку – Азіатсько-Тихоокеанський регіон (Японія, країни - “азіатські дракони”, Китай). Водночас Азія є регіоном вражаючої бідності, де щомісячні доходи мільйонів людей становлять менше 20 дол. США, регіоном голоду і найжорстокіших воєнно-політичних та релігійно-етнічних конфліктів, які щорічно забирають життя тисяч людей.

Більшість території Азії займають величезні гірські масиви, нагір'я та плоскогір'я. Серед них – найвища гірська система світу – Гімалаї (г. Джомолунгма, 8848 м) та найбільше за площею і найвище нагір'я – Тибет.

Величезна територія суходолу Азії та значні океанські простори, що оточують, формують особливі типи клімату: різкоконтинентальний, часто дуже посушливий – у центральних і західних частинах регіону – мусонний – на східних і південно-східних окраїнах. На великих територіях півночі та північного сходу Азії – холодний арктичний і субарктичний клімат, багаторічна мерзлота, що ускладнює умови життя людей та господарське освоєння цих районів.

Складні природні умови сформували у багатьох народів Азії особливе становлення до праці. Працелюбність, дисциплінованість є домінуючими рисами національного характеру багатьох азіатів, що визначило економічні успіхи деяких далекосхідних держав (японське та корейське економічне диво).

В Азії проживає понад 60% населення світу, до трійки світових лідерів за чисельністю населення належать Китай та Індія, на які припадає 40% населення земної кулі. Природні та соціально-економічні фактори зумовили нерівномірність розміщення населення в регіоні. Переважна його кількість сконцентрована в декількох найбільш густозаселених районах: у долинах крупних річок, на рівнинних узбережжях морів та океанів, у міжгірських котловинах з родючими долинами. Тут середня густота населення сягає 200-500 осіб/км2 і більше. В Азії знаходяться й одні з найбільш густо заселених країн світу – Бангладеш і Мальви (понад 800 осіб/км2). На відміну від них у Монголії та на величезних просторах азіатської частини Росії густота населення – 2-3 особи/км2, а у великих країнах пустельних регіонів (Саудівська Аравія, Туркменістан, Казахстан) – 5-7 осіб/км2.

Переважна більшість населення (до 70%) проживає в сільській місцевості, тому Азію іноді називають “світовим селом”. Водночас, унікальним є наявність багатьох міст-супергігантів, населення яких – понад 5 млн (найбільші Токіо, Сеул, Шанхай, Мумбай – колишній Бомбей, Колката, Нью-Делі, Пекін, Джакарта, Маніла, Банкок, Стамбул, Тегеран).

Особливості природних умов, господарських пріоритетів населення, суспільно-політичний розвиток упродовж століть зумовили мозаїчність економічного простору Азії. Азіатські країни слабко економічно пов”язані між собою. Немає єдиної транспортної та комунікаційної інфраструктури, що частково зумовлено складністю природних умов території (високі гори, великі пустелі).

В Азії чітко окреслилися кілька своєрідних моделей соціально-економічного розвитку. Найвідомішою є японська (східноазіатська) модель, яку згодом перейняли нові індустріальні країни Східної та Південно-Східної Азії. Економічними засадами її є:

· жорстке державне регулювання економіки;

· її експортна орієнтація;

· широке залучання іноземних інвестицій;

· створення потужних національних монополій для підтримання конкурентоспроможності національної продукції на світовому ринку.

Ці економічні засади ґрунтуються на стійких морально-етичних нормах щодо трудової поведінки населення (працелюбність, охайність, дисциплінованість, наполегливість).

Китайська модель економічного розвитку поєднує ринкові відносини з командно-адміністративними методами планового розвитку під ідейно-політичним керівництвом комуністичної орієнтації. Економічні важелі базуються на принципах конфуціанської моралі щодо суспільно-трудових відносин населення. Запровадження такого напряму розвитку почалося в Китаї у 80-ті роки 20 ст., давши за незначний час успішні результати. В країні постійно поліпшується макроекономічні показники розвитку, темпи зростання економіки в останні десятиріччя були одними з найвищих у світі (до 10% приросту на рік), триває активна інтеграція у світове економічне співтовариство, підвищується рівень життя населення.

Південноазіатська модель економічного розвитку значно менше відкрита для досягнень НТП та модернізації суспільно-економічного життя. Основою економіки південноазіатських країн залишаються моделі розвитку з переважанням аграрного сектору та видобувних галузей. Економічному прогресу часто перешкоджають політична нестабільність, численні воєнно-політичні конфлікти, які спалахують на тлі невирішених релігійно-етнічних проблем.

Економічна модель близькосхідних країн – експортерів нафти. Їх господарства та економічні успіхи пов'язані із капіталами, отриманими від експорту нафти та продуктів її переробки. В останнє десятиріччя 20ст. вони почали ускладнювати структуру господарства, поступово відмовляючись від вузько спрямованого “нафтового розвитку” і створюючи енергомісткі галузі (нафтохімія, чорна та кольорова металургія, цементна промисловість). Активно розвивається транспортна та фінансова інфраструктура, посередницька торгівля, туристсько-рекреаційний комплекс.

В Азії існують і досі соціалістичні моделі розвитку. Головним у північнокорейській соціалістичній моделі економічного розвитку є покладання на власні сили і можливості, ізоляція від світового економічного співтовариства, домінування командно-адміністративних принципів планової економіки, тоталітарний комуністичний режим влади.

Моделі соціалістичного розвитку були характерні для Монголії, В'єтнаму та Лаосу, господарства яких залежали від грошових надходжень колишнього СРСР. Політична залежність та “економічний паразитизм”, відсутність господарської конкуренції поступово призвели до деградації виробництва. На початку 90-х років 20-го століття у результаті демократичних перетворень В'єтнам та Лаос вибрали японську модель розвитку з перспективою перетворення на нові індустріальні країни, Монголія “центристську” модель з орієнтацією на використання свого досить значного природно-ресурсного потенціалу та з опорою на цінності буддійської філософії у суспільно-політичному житті.

Радянська модель економічного розвитку була характерна для азіатських країн – колишніх республік СРСР. Азіатська частина колишнього СРСР розглядалася як джерело величезних природних ресурсів. Республіки Середньої Азії та окремі території Казахстану є важливими аграрними регіонами. Тому їх розвиток мав сировинно-аграрний напрям Обробні галузі, інфраструктура, в тому числі й транспортна, здебільшого відставали. Нині країни цього регіону перебувають на етапі перебудови економіки з орієнтацією на ринкові відносини, але пріоритети економічного розвитку все ще пов'язані з освоєнням природно-ресурсного потенціалу територій та розвитком сільського господарства.