Наукові засади раціонального природокористування

Наслідком створення величезної штучної індустріальної ци­вілізації стало те, що під загрозою опинилися системи, які під­тримують життя людини. Тому сучасний світ став надзвичайно складним, а людство постало перед проблемою виживання.

Звичайно, в країні проводиться значна робота по введенню в дію окремих потужностей природоохоронної діяльності, але є поки-що дуже багато невирішених проблем особливо у великих містах. Однією із самих великих проблем є утилізація сміття міст та зменшення викидів у повітря, відхідних газів стаціонарними дже­релами забруднення та охорона водних ресурсів. Вирішити ці про­блеми можна при збільшенні фінансування на ці заходи та бажан­ні керівництв різних рівнів управління у вирішенні цих проблем.

Бажання в найкращі терміни вирішити економічні питання та забезпечити народне господарство і населення енергетичними і сировинними ресурсами сприяло тому, що викликало високе природовикористування і погіршення природного середовища. Україна через високий рівень концентрації промислового вироб­ництва, особливо видобувної промисловості і чорної металургії перетворилася в одну із найнебезпечніших в екологічному відно­шенні країн.

В останні роки Україні притаманні такі екологічні проблеми,
як кислотні дощі, потепління клімату, накопичення відходів.
Негативний вплив на екологічну ситуацію оказує і руйнування
озонового шару та зміна клімату.

Аварія на Чорнобильській атомній електростанції 1986 року, з її величезними медико-біологічними наслідками спричинила ситуацію, що потребує значних витрат і часу для відновлення довкілля.

У зв'язку з погіршенням екологічної ситуації у здоров'ї на­селення намітився ряд негативних тенденцій. З 1991 року відсут­ній природний приріст населення, зростає рівень захворюваності, а тривалість життя людей на 7-10 років нижча, ніж у розвину­тих країнах. Ліквідація цих негативних явищ потребує не лише прийняття заходів по поліпшенню екологічної ситуації в нашій країні, а і міжнародної співпраці в галузі екології, адже не існує екологічних кордонів і екологічні негаразди в одній країні відбиваються на стані природного середовища в сусідніх країнах. В цих умовах в усіх країнах світу ставиться питання про раціональ­не природокористування.

Природокористування — це сукупність усіх впливів людства на природу, до яких належать заходи щодо освоєння, перетворення і охорони природи.

Розрізняють природокористування раціональне і нераціо­нальне.

Раціональне природокористування спрямоване на забезпе­чення умов існування людства і отримання матеріальних благ, запобігання можливих шкідливих наслідків людської діяльності, на підтримання високої продуктивності природи та охорону і економне використання її ресурсів.

Нераціональне є таке природокористування, коли вплив люди­ни на природу призводить до знесилення її відновлювальних влас­тивостей, зниження якостей і вичерпання природних ресурсів, забруднення навколишнього середовища. Воно може виникнути внаслідок різних негативних впливів на природу.

Попередження і подолання результатів нераціонального природокористування складає завдання охорони природи, яке охоплює заходи з підтримання вже існуючої продуктивності природи.

Значна роль у вирішенні цих питань відводиться науці про охорону природи — екології, яка вивчає закономірності динаміки природних ресурсів, обґрунтовує раціональне використання природних багатств, розробляє способи їх збереження і віднов­лення.

Наукові дослідження про природокористування спрямову­ються на розробку загальних принципів практичної діяльності, пов'язаної із впливом на навколишнє середовище.

Мета природокористування полягає в забезпеченні єдиного підходу до природи як загальної основи життєдіяльності люд­ства.

Враховуючи те, що типи природних ресурсів діляться на дві групи: вичерпні і невичерпні то і підходи до їх використання пови­нні бути різні.

При використанні практично невичерпних ресурсів (енергії ві­тру, сонця, підземного тепла, припливів і відпливів) нераціональ­ність їх вимірюється перш за все найменшими експлуатаційними витратами і найбільшим коефіцієнтом корисної дії. Поки-що в нашій країні ці ресурси використовуються досить слабо. Роблять­ся лише перші спроби використання сили вітру для виробництва електроенергії, тоді як ми маємо унікальні можливості різного збільшення виробництва цього виду ресурсів за рахунок будів­ництва вітроелектростанції у горах Криму та Карпат. Поки-що не знайшли широкого використання і наукові розробки по викорис­танні сили Сонця. Лише раціонально і уміло використовуючи ці два види невичерпних ресурсів можна в значній мірі відмовитись від використання великої кількості органічних видів палива.

Для ресурсів вичерпних і при цьому невідновних (вугілля, нафта, газ, мінерали) важливим є комплексність і економічність їх добування і скорочення витрат.

Таким чином охорона природних ресурсів означає підтри­мання їх якостей, сприятливих для господарства, відпочинку і здоров'я, а також недопущення невиправдовуваних перетворень (наприклад, вторинного засолення ґрунтів, виникнення непро­дуктивного мілководдя).

Раціональне освоєння ресурсів середовища полягає в най­більш повному і вигідному пристосуванні до них господарської діяльності людини.

Можна виділити два етапи розробки і реалізації проблеми ресурсозбереження.

Перший — програма першочергових заходів, другий — довго­строкова програма переходу до системи раціонального природо­користування.

Першочергові заходи: створення системи контролю за якістю середовища, урахування заходів з охорони природи при розробці народногосподарських планів, заходів з урахування екологічної культури населення та використання невичерпних видів енергії.

Довгострокова програма — це програма переходу виробни­цтва до більш високого ступеня розвитку. Сюди належать питан­ня економічної оцінки природних ресурсів, створення системи управління ними, виявлення напрямів і темпів природного і ан­тропогенного розвитку природи в найближчому майбутньому і в перспективний період.

Науковими закладами Національної академії наук України проводяться значні розробки, спрямовані на ефективне викорис­тання всіх видів ресурсів, але для їхнього впровадження у виробництво потрібна політична воля керівництва держави.

Вся система природокористування основується на таких ос­новних принципах:

а) межа перетворення природних систем — у процесі експлуа­тації природних систем не можна переходити деякі межі, які до­зволяють цим системам зберігати властивість самопідтримання (самоорганізації саморегуляції);

б) " м'якого" управління природою — " м'яке" управління при­родними процесами, як правило, здатне викликати бажані при­родні ланцюгові реакції і тому з соціально — економічного погля­ду не викликає техногенних наслідків;

В процесі господарської діяльності слід керуватись такими законами природокористування.

Закон обмеженості природних ресурсів — усі вичерпні природні ресурси Землі є скінченими.

Закон падіння природно-ресурсного потенціалу — одного типу технологій природні ресурси стають все менш доступними і потребують збільшення витрат праці й енергії на їх добування та транспортування.

Закон зниження енергетичної ефективності природоко­ристування — з плином часу при отриманні з природних систем корисної продукції на її одиницю в середньому витрачається все більше енергії.

Закон убиваючої родючості — унаслідок постійного вилу­чення врожаю і порушення природних процесів ґрунтоутворен­ня, а також за тривалої монокультури, що виділяються рослина­ми, на культивованих землях відбувається зниження природної родючості ґрунтів.

Ефективна охорона довкілля потребує дотримання тих стан­дартів, які діють в країні. Стандарти якості навколишнього серед­овища складаються на основі сучасного стану технологій і представляють собою узгодження екологічних і економічних інтересів суспіль­ства.

Існують стандарти міжнародні, державні, відомчі і стандарти підприємств. В них регламентуються: гранично допустимі і тим­часово узгоджені викиди забруднюючих речовин у навколишнє середовище; гранично допустимі концентрації шкідливих речо­вин у воді, повітрі, ґрунті, рослинних і тваринних організмах; орі­єнтовно небезпечні рівні впливів техногенних забруднювачів на природне середовище та організацію природоохоронної служби.

Екологічні стандарти юридично закріплюються в спеціаль­них нормативно-технічних документах, затверджуються держав­ними органами і являються обов'язковими до виконання.

Вся сфера екологічного нормування і стандартизації вико­ристовує встановлені гранично допустимі концентрації або гра­нично допустимі дози шкідливих агентів.

Гранично допустимі концентрації — це найбільша концен­трація речовини в середовищі і джерелах біологічного споживан­ня (повітрі, воді, ґрунті, продуктах харчування), яка при більш чи менш тривалому впливі на організм не шкодять здоров'ю.

При вмісті в середовищі кількох токсичних агентів урахову­ють їх спільну дію, так званий ефект підсумовування негативного впливу. Встановлюють також гранично допустимі рівні шумово­го та електромагнітного забруднення.

Найбільш вагомим із розроблених стандартів є екологічний паспорт промислового підприємства.

Екологічний паспорт — це нормативно-технічний документ, який містить дані про використання підприємством ресурсів і ви­значення впливу його виробництва на навколишнє середовище.

В екологічному паспорті міститься така інформація про:

- підприємство і його розміщення;

- технології, що використовуються на підприємстві;

- кількісні та якісні характеристики використовуваних ре­сурсів (сировини, палива, енергії);

- кількісні характеристики продукції, що випускаються;

- кількісні і якісні характеристики викидів забруднюючих речовин у навколишнє середовище, а також відходів ви­робництва.

На основі інформації, що міститься в екологічному паспорті, вирішуються такі екологічні завдання:

- оцінюється вплив викидів забруднюючих речовин і відходів на природне середовище та здоров'я населення;

- встановлюються нормативи викидів забруднюючих речо­вин і складування відходів;

- плануються і оцінюються природоохоронні заходи на під­приємстві;

- аналізується дотримання підприємством законодавства, стандартів і нормативно-технічної документації з охорони навколишнього середовища;

- здійснюється експертиза проектів реконструкції підприєм­ства;

- розробляються заходи з підвищення ефективності вико­ристання природних і мінеральних ресурсів, енергії і вто­ринної сировини.

Основними джерелами інформації для складання екологіч­ного паспорта є дані державної статистичної звітності і фактичні викиди, показники виробництва, дозволи на природокористуван­ня, паспорти газо- і водоочисного обладнання і споруд та устано­вок з утилізації і використання відходів, інвентаризація джерел забруднення, дані про діяльність підприємства і фонові показни­ки стану природного середовища в регіоні. Щорічно паспорт ко­ригується і уточнюється в бік поліпшення екологічної ситуації.