У системі історичних досліджень

Історія людського суспільства вивчається на підставі фактів, зафіксованих в історичних джерелах, а також фактів сучасних, щоденного життя на підставі уважного і глибокого вивчення процесів, що відбуваються в реальній дійсності. Розвиток історичної науки неможливий без знання джерел.

Під історичними джерелами розуміють всі пам’ятки минулого, які зв’язані з діяльністю людей і відображають історію і закономірності розвитку людського суспільства.

Лише на підставі їх глибокого вивчення можна зрозуміти процес історичного розвитку в цілому, викласти ті або інші події, дати їм певні характеристики, тобто творити повноцінні історичні праці.

Спеціальні історичні дисципліни – це дисципліни, які мають свою область досліджень і розробляють специфічні методики і технічні прийоми з метою вирішення завдань переважно зовнішньої критики джерела.

До спеціальних історичнх дисциплін відносяться: палеографія; історична хронологія; історична метрологія; сфрагістика; геральдика; нумізматика і боністика; дипломатика; генеалогія.

Предметом дослідження спеціальних історичних дисциплін є теоретичні питання, які розробляються цими дисциплінами визначаються характером матеріалу джерела, який містить письмову інформацію (пергамент, папір, камінь, метал), типом джерела (писемне джерело, печатка, монета, герб), видом джерела (акт, літературний пам’ятник).

Об’єктом дослідження палеографії є зовнішні ознаки рукописних джерел і зв’язані з ними графіка букв, матеріал для письма, художні прикраси.

Метрологія досліджує міри довжини, ваги, поверхні і місткості.

Хронологія – систему обчислення часу.

Нумізматика вивчає монети, написи на них і грошові знаки.

Сфрагістика вивчає печатки, Геральдика – герби.

Генеалогія займається питаннями походження сімей і родів.

Особливості методичних підходів кожної із історичних дисциплін обумовлені специфікою предмета їх дослідження, а ефективність прийомів залежить від рівня розробки теоретичних питань будь-якої із дисциплін.

Таким чином, кожна із історичних дисциплін має свої прийоми вивчення і свій об’єкт дослідження. Але мета у них одна – допомогти дослідникові всебічно вивчити історичне джерело, дати максимум інформації про його походження.

Єдність цілей обумовлює застосування загального методу спеціальних історичних дисциплін, суть якого полягає в тому, що кожна із них співставляє свої спостереження з спостереженнями інших суміщених дисциплін або розвивається у взаємодії з ними. Так палеографія тісно пов’язана з хронологією. Знання палеографії допомагає прочитати буквенні зображення цифр, а палеографічні спостереження над матеріалом для письма, знаками графіки, прикрасами, можуть служити непрямим доказом точності датування. Без палеографічних навичок трудно прочитати надписи на старовинній монеті або печатці, а особливості графіки букв можуть приблизно вказувати на час їх появи.

Генеалогія тісно пов’язана з хронологією, без даних якої неможливо прослідкувати родословну.

Зв’язок між спеціальними історичними дисциплінами говорить про необхідність комплексного використання їх методик і співставленню висновків по кожній з них.

Завдання і дослідницькі прийоми джерелознавства та інші історичні дисципліни переплетені і взаємозв’язані.

Спеціальні історичні дисципліни дають матеріал для висновків в галузі соціально-економічної, політичної і культурної історії. Наприклад, спостереження над графікою букв в палеографії помогли у вирішенні питання про рівень розвитку писемності і специфіку роботи державних установ, водяні знаки, які служать у палеографії засобом датування паперу, розглядаються і як показник технології паперової промисловості і культурних зв’язків. Печатки служать матеріалом для висновків про еволюцію державного апарату і давніх державних інститутів, а монети використовуються для характеристики рівня товарно-грошових відносин і ринкових зв’язків. Знання метрологічних одиниць допомагає виясненню рівня фіскального оподаткування, об’єму сільськогосподарського виробництва. Генеалогія має значення для висновків про характер економічних і політичних відносин тощо.

Прямий вихід спеціальних історичних дисципліни на історію свідчить про те, що їх застосування не обмежується лише рамками джерелознавчої критики, а може мати і цілком самостійне значення в дослідженні загальних питань історичного процесу.

Як виглядає процес роботи з історичними джерелами.

– Перший етап наукової критики пов’язаний з отриманням інформації про походження джерела і його тексту, тобто часу і місця складання, авторства, умов написання і достовірності, реконструкція втрачених місць і первісного тексту, встановлення редакцій, копій, списків. Умовно цей етап аналізу історичного джерела називають етапом зовнішньої критики. Мета його – встановити правомірність використання джерела в науковому дослідженні.

– Другий етап – внутрішня критика джерела. Базується на вивченні змісту джерела з метою встановлення його достовірності, тобто вияснення ступеня відповідності життєвих явищ, їх описові. В процесі використання критики встановлюється повнота інформації і наукової цінності джерела.

Завдання зовнішньої і внутрішньої критики тісно пов’язані між собою, тому що служать одній цілі – всебічному вивченню, оцінці змісту і значення джерела.