Виникнення писемності

Перші етапи використання знаків (символів) для висловлювання думки були подібними в різних племенах, а саме починаючи від нижчих, первісних елементів-накреслень на тих чи інших предметах до вищих літерних конструкцій. Послідовність застосування типів письма лягла в основу його класифікаційних ознак. Існує чимало варіантів поетапної еволюції письма. Найобгрунтованішим, на наш погляд, є поділ на такі чотири типи:

– предметне письмо (зарубки, вузлики, шнури, стріли);

– піктографічне (письмо в рисунках або малюнках);

– ідеографічне – складна система знаків, що полягає у розчленуванні графічної фрази на окремі поняття. За кожним поняттям закріплювався відповідний рисунок або малюнок (символ), що сприймався конкретно зором зір і ніс відповідну інформацію (сонце, гора, хліб) або відбивав дію (правити, веслувати, бігти). З таких знаків складалася фраза, яка отримала назву,, ідеографія”, або,, логографія”;

– фонографічне (звукове). Знаки цього письма називаються фонограмами і визначають звукові елементи слова, тобто цілі склади чи окремі звуки (фонеми).

У процесі розвитку та вдосконалення людини з огляду на нагромадження й використання нових знань виникла необхідність у користуванні такими знаками, завдяки яким можна було б точно і чітко поспілкуватися із собі подібними незалежно від часу і відстані. В історії широко відомий обліковий календар перського царя Дарія, що його він нібито залишив своїм підлеглим, ідучи в похід на скіфів. Календар складався з ременя, на якому було зав'язано 60 вузлів. Ті, хто залишився вдома, мали розв'язувати по одному вузлу в день і в такий спосіб визначати, скільки днів залишилося до повернення Дарія. Взагалі вузликове письмо було відоме в Китаї, Монголії, у слов'янських народів.,, Зав'язати вузлик на пам'ять” – давній звичай, який дійшов до нашого часу.

В історії слов'янської писемності, як і у інших народів, застосовувався вид письма у вигляді зарубок на дерев'яній поверхні. Вони теж відігравали роль документів, в яких закріплювалися відповідні стосунки, і називалися,, пам'ятними дощечками”,,, зарубками” або,, носами”, оскільки їх повсюди носили із собою. Звідси і пішов вислів,, зарубати на носі”, тобто добре запам'ятати.

До початкового – дописемного – періоду можна віднести й варіативність предметної сигналізації, яка була поширена у багатьох народів для передання різнопланової інформації, з'ясування стосунків та закріплення повідомлень у часі з метою передати їх нащадкам. Так, до останніх відносяться могильні горби, кургани, надгробки. Існувала й індивідуальна розгалужена система предметної сигналізації: знаки власності у вигляді зарубок на корі дерев, спеціальних відмітин на землі, тавра на домашній худобі тощо. Інколи предметні засоби спілкування були досить зручними при переданні інформації на відстані (сигналізація вогнем – смолоскипом чи ще якось, згодом – прапорцями і кольоровими смолоскипом чи ще якось, згодом – прапорцями і кольоровими вогниками). У Давній Русі кожен предметний знак власності мав назву,, знамено”. Мабуть, звідти і пішла багатовікова традиція використання прапорів.

Усі згадані елементи з'явилися задовго до появи письма і були першим кроком на шляху до якісно нового – писемного – етапу розвитку цивілізації. Уся вищенаведена система атрибутів символічного значення, що несе смислове інформативне навантаження, є досить виразною і віддзеркалює загальний розвиток суспільства. Багато елементів давнини збереглися і донині в традиційній побутовій культурі, народних святах, обрядах тощо.