Загальні прийоми і методи дослідження історичних джерел. Характерні особливості дослідження писемних джерел

Завдання джерелознавства, як спеціальної історичної дисципліни, полягає в тому, щоб дати методику вивчення, аналізу й використання джерел. Завдання зводиться до виявлення і класифікації джерел, критики їх походження, вірогідності й практичної цінності, спеціального дослідження окремих видів джерел і разом з тим всієї їх сукупності, тобто до синтетичного вивчення комплексу джерел в усій їх різноманітності, в їхньому зв’язку і взаємозалежності.

Завдання джерелознавства полягає також в тому, щоб розкрити специфічні особливості відбиття дійсності різними видами джерел і накреслити шляхи їх вивчення. Глибоке вивчення джерел допоможе подолати їх обмеженість і дістати з них факти адекватні тим, що відбувалися в житті.

Аналіз джерел передбачає зовнішню і внутрішню критику.

Здійснення завдань зовнішньої критики, критики походження джерела, вимагає, насамперед, проведення таких джерелознавчих робіт:

– встановлення часу й місця виникнення джерела;

– з’ясування обставин, за яких виникло це джерело;

– виділення з первинного тексту нашарувань, тобто авторських, редакторських і цензурних виправлень;

– розшифрування неясних місць, позначень, термінів;

– встановлення і виправлення помилок в тексті;

– вивчення зовнішніх ознак джерел;

– розв’язання питання про оригінальність, виявлення підробок.

Розв’язання цих джерелознавчих завдань у певній мірі сприяє визначенню вірогідності джерела, вірогідності фактів, викладених у джерелі.

Зовнішня критика займається питаннями походження джерела. Цю критику слід розуміти не тільки як вивчення саме зовнішніх, формальних даних джерела, а в розумінні з’ясування історії її створення. Цей вид критики зводиться до того, щоб визначити походження пам’ятки, провести первинну обробку тексту документа й вірно його прочитати. Характер і важливість документа можуть бути розкриті під час роботи над виявленням особи автора. Вивчаючи видані джерела, часто виникає питання: чи була дана особа дійсно автором того або іншого твору. Це особливо важливо тому, що значна кількість документів у вигляді листів, різних оглядів діяльності, звітів, журнальних і газетних статей не має підписів.

Немало документів написано й навіть видано під псевдонімами. Ім’я автора іноді буває написано нерозбірливо, іноді за допомогою тайнопису типу шарад і ребусів, або ж позначено ініціалами. В усіх цих випадках дуже важливе значення має визначення по натяках і побічних вказівках особи автора, розкриття псевдонімів.

Одним з найважливіших процесів зовнішньої критики джерел є з’ясування питання про оригінальність та виявлення документів-підробок. Це викликане тим, що є багато випадків фальсифікації джерел, існує величезна маса підроблених документів, що находяться в наших архівах.

Найчастіше підробка документів була викликана прагненням дістати матеріальну вигоду. Часто документи фальсифікувалися і для того, щоб скомпрометувати ворога, помститися йому.

Значна кількість підроблених документів припадає на часи польсько-литовського панування на українських землях, на період поділів Речі Посполитої.

Підробка історичних документів була знаряддям боротьби дрібних землевласників проти загарбань великих феодалів. Вона потрібна була українській козацькій старшині як засіб одержання дворянських привілеїв. За допомогою фальшивих документів світські і духовні феодали сприяли забезпеченню свого панування та обґрунтуванню прав на земельні володіння.

Посилений попит на підроблений документ викликав організацію цілого ряду майстерень по фальсифікації текстів. Особливо такі майстерні були поширені на Україні, насамперед у Львові, Києві і Бердичеві. Кожен, хто шукав вигод, міг здобути у цих містах виписку з будь-якої шляхетської генеалогії, який завгодно диплом, грамоту і приватноправовий акт.

Для розв’язання питання про оригінальність або підробку документів важливе значення має вивчення графічних особливостей тексту, графічна експертиза.

Для графічного дослідження в розпорядженні експерта мусять бути матеріали, що розкривають обставини походження документа, достатня кількість якісних зразків письма всіх можливих його авторів та відомості про них. Проте існують інші труднощі викриття підробки. Справа в тому, що є дві форми підробок і фальсифікацій:

– підробка матеріальна;

– підробка інтелектуальна.

При матеріальній підробці перекручення правди проводиться з порушенням справжньої форми документа. Тобто або нема печатки, підпису, штампу установи, або вони підроблені, або використані незаконно.

Але буває, що обставини, які не відповідають дійсності, засвідчуються під виглядом факту справжнім підписом, печаткою і штампом. Це так звана інтелектуальна підробка. Дійсна форма документу не порушується. Такий документ складений на справжньому бланку і завірений справжніми підписами службових осіб і відбитком справжньої печатки установи або автора документа. Проте в цей документ службової особи його укладачі внесли відомості, що не відповідають дійсності.

Матеріальна і інтелектуальна підробки встановлюються різними, хоча й зв’язаними між собою прийомами критики. В першому випадку підробка встановлюється за матеріальними слідами і ознаками документа, в другому – на підставі аналізу його змісту, мови.

Якщо графічною стороною рукопису для визначення його оригінальності займається зовнішня критика, то для вивчення його змісту і правдивості необхідна внутрішня.

Внутрішня критика включає в себе:

1) вивчення змісту джерела;

2) його інтерпретацію (тлумачення);

3) встановлення вірогідності джерела;

4) визначення точку зору автора джерела, з’ясування ідейного задуму, розкриття його політичної тенденції.

Внутрішня критика встановлює фактичну цінність, вірогідність фактів, викладених у документі, тобто відповідність змісту джерела реальній історичній дійсності. Вона встановлює повноту джерела, виявляє намір замовчування і перекручення, причини і мету неповноти відомостей і невірогідність повідомлень.

Автори багатьох джерел не лише з своєї точки зору відбирають для характеристики тих або інших явищ факти, а й дають різну оцінку того, що бачили і чули.

Нерідко про один і той же факт в кількох історичних джерелах повідомляється по різному. Історик повинен критично ставитися до відомостей, що їх дає документ. Він зобов’язаний перевірити будь-яке повідомлення документа, будь-яку оцінку і характеристику людей та подій, що їх повідомляє автор документа.

Правильна інтерпретація і наукова критика джерел мають своїм головним завданням встановити істотне в них, виявити, чи вірно в джерелах визначена суть історичної дійсності, чи не підмінена вона другорядними деталями.

Під час наукового аналізу різних, іноді суперечливих висновків і тверджень різноманітних джерел слід відкинути суб’єктивне, наносне, випадкове і однобічне.

Відбір документів для науково-дослідницької роботи нерозривно зв’язаний з їх синтезом. Синтез, як прийом дослідження взагалі, має своїм призначенням з’ясувати зв’язки між різними сторонами досліджуваного цілого, між його елементами для того, щоб розкрити його внутрішню взаємообумовленість і суть явищ.

Документальні матеріали, що зберігаються в архівах, є найважливішою базою історичного дослідження. Але щоб це дослідження було науковим, треба співставити джерела між собою.