Виникнення слов’янської писемності
Свідчення матеріальної і духовної культури, іноземні джерела говорять про те, що писемність у східних слов’ян існувала задовго до прийняття християнства. У сказанні Чорноризця Храбра „Про письмена“, є вказівки на те, що слов’яни користувалися фігурним письмом, Костянтин Філософ згадує рукописне фонетичне письмо. Літописи згадують про укладання договорів з Візантією в X ст. двома мовами, в тому числі й руською. Знайдені археологом Д. Авдусіним слов’янські письмена на галицькому посуді належать до першої половини X ст. і нагадують кирилицю. У другій половині X ст. існування писемності у слов’ян стверджують арабські автори Убн Якуб Надін, Ахмед Убн Фадлен, Аль Масуді. До XI ст. і пізніших століть належать берестяні грамоти, знайдені археологічними експедиціями А. Арциховського і В. Яніна у межах Пскова і Новгорода, на яких написи є зразками кириличного письма. Кілька берестяних грамот знайдено у Звенигороді, поблизу Львова, у Могилеві. Інші місця знахідок берестяної писемності мржливі ще у майбутньому. На Русі було два ранньослов’янських алфавіти: кирилиця і глаголиця. Дослідники цього питання до цих пір дискутують щодо історії їх виникнення і часу використання. У XI ст. Великоморавське князівство прийняло християнство. Населення Моравії стало вимагати богослужіння своєю мовою, а не латиною, яку не розуміло. Моравський князь Ростислав у 862 р. звернувся до Візантійського імператора Михайла і патріарха Фотія з проханням прислати таких людей, які могли б перекласти церковні книги на слов’янську мову. Ними стали брати Костянтин філософ і Мефодій із Солуні (тепер м. Фесалоніки), які добре знали болгарську, близьку до інших слов’янських мов. У 863 р. вони впорядкували слов’янський алфавіт. Але який із них – кирилицю чи глаголицю є багато гіпотез: 1) найбільш давньою є глаголиця, створена Кирилом і вдосконалена Климентом Охридським – його учнем. 2) Кирило створив глаголицю, а кирилиця є видозміненим грецьким письмом, існувала у дохристиянський період і витиснула глаголицю, як простішу. 3) глаголиця була у слов’ян в дохристиянський період V-VI ст. і на її основі створена кирилиця. 4) глаголиця виникла на основі кирилиці, але як тайнопис під час переслідування німецько-католицьким духовенством книг, писаних кирилицею. 5) кирилиця і глаголиця існували у слов’ян, в тому числі у східних ще до прийняття ними християнства як місцеві різновиди письма (Д. Лихачов). 6) нібито слов’яни мали своє письмо, яке складалося з,, черт” і,, риз”, у VII – VIII ст. вони пристосовують до грецької. абетки і фонетики своєї мови. Таким чином виникає протокириличне письмо, а під впливом хазарського – протоглаголичне. Вони виступали на різних слов’янських. територіях, поки основою не стала кирилиця. Однією з суперечливих або сумнівних, хоча й надзвичайно цікавих сторінок у дослідженні писемності описів стала „Велесова книга“, відома з 1919 р. Цікавляться нею славісти всього світу, але що це – оригінал, чи підробка? Від книги збереглося 75% тексту, скопійованого з дерев’яних дощечок істориком і журналістом Миролюбовим у 1924 р. та фотографії однієї дощечки. Вчені змогли дослідити лише 26 дощечок з текстом на двох сторонах. Дехто вважає, що це є докириличне письмо. Подібне ніби існувало у VIII ст. (докиївський) в часи Діра і Аскольда та Рюрика. Але „Велесова книга“ могла бути одним з важливих доказів того, що слов’яни мали свій алфавіт, свою абетку ще задовго до Кирила і Мефодія., що вони вели літопис подій, використовуючи легенди і перекази, спираючись на авторитет язичницьких богів. Глаголиця. Назва походить від давньослов’янського,, глаголити” – говорити. Існуючі пам’ятки свідчать, що глаголиця нараховувала 40 літер, 39 з яких служили для відтворення звуків. Додатковий палатальний знак використовувався для пом’якшення.
У глаголичному письмі відсутні йотовані знаки (є, я), подвійних приголосних, - ксі, - псі. Глаголичне письмо відоме у двох модифікаціях: – круглясте – (болгарська глаголиця) – київські глаголичні листки; – кутасте – хорватська –,, Рейнське євангеліє”. Практична глаголиця зникає у XII ст. у більшості слов’ян: західні слов’яни переходять на латиницю, східні – на кирилицю. Кирилиця. Більшість пам’яток писемності східних слов’ян написані кирилицею, абетка якої нараховує 43 знаки, кожен з яких має свою назву. Особливістю старослов’янської писемності було застосування скорочених слів за допомогою титлів. Титло – це умовний знак у вигляді прямої або зігнутої риски. Під титлом іноді ставилась крапка, що означало букву С. Титли вказували на те, що у словах пропущені букви: ангел, апостол, бог, Господь тощо. Крім титлів у старовинних рукописах вживалося надбудовні знаки – наприклад: паєрок. Він вказував на пропущені у словах букви (єрчик) або (ять). Паєрок ставився не лише в кінці слова, але й у середині, після складу, що закінчувався на приголосну букву. У наш час не вживаються всі 4 юси, ксі, псі, фіта іжиця, зело, от, єр, ять. Археологічні та писемні свідчення говорять про те, що у слов’ян, крім глаголиці і кирилиці були ще й інші варіанти писемності, які існували в дохристиянський період, але відомостей збереглося мало.
|