Устав, півустав, скоропис

Як спеціальна дисципліна історично-філософського розряду палеографія досліджує писемні джерела з зовнішньої сторони, в чому важливу роль відіграє вивчення почерків рукописів.

Почерком називають загальноприйнятий у певний час вид письма з притаманними йому особливостями. В історичній науці встановлено 3 етапи розвитку графіки писемності східних слов’ян: устав; півустав; скоропис.

Устав

Найдавнішим видом письма був устав. Всі літери уставу писалися прямо, перпендикулярно до рядка. Кожна літера має правильні лінії і наближується до квадрату, відокремленого від інших рівними проміжками. Текст не поділено на окремі слова.

Однією з характерних рис уставу було скорочення окремих, здебільшого часто вживаних, слів, наприклад, князь, день, царство і т. д. Для скорочення викидалися голосні і над словом ставився знак скорочення – тітл. Інколи окремі літери виносилися над рядок (виносні літери).

Окремі літери мали різні варіанти. Багато літер (Б, В, Г, Д, З, Ж, И, К, Л, М, С, П, Р Т, Ш, Щ) наближаються до їх сучасного друкованого або рукописного вигляду. Відрізняється вигляд сучасного написання літер Ц, Ч, а також йотованих літер (Ю, Е, Я). Нарешті, був ряд літер, невластивих сучасному алфавіту. Це літери, що звалися юс великий і юс малий; псі – дифтонг літер П і С; ксі – дифтонг літер К і С; фіта; іжиця; омега.

Розділові знаки в ті часи вже зустрічаються, але в їх вживанні нема певної системи. Раніш за всі знаки зустрічається крапка, пізніше з'являються коми.

Написання літер в уставі пройшло певну еволюцію. Спочатку розвивалося геометричне письмо. Кожна літера написана симетрично, кількість скорочень в словах невелика, літери великого розміру. В дальшому розмір літер поступово зменшується і поширюється більш дрібне письмо, так званий діловий устав.

Історична наука встановила засоби більш детального вивчення уставного письма з метою датування рукописних пам'яток. Для певних частин XI і XII ст. характерні особливості в написанні літер юса великого і малого, псі, омеги та ін.

Півустав. Новий етап у розвитку східнослов'янської писемності зв'язаний з новими соціально-економічними умовами.

У XII ст. Русь розпалася на окремі князівства, найбільшими з яких були Владимиро-Суздальське, Галицько-Волинське та Полоцько-Мінське.

Згодом, із дальшим зростанням товарно-грошових відносин, окремі землі почали об'єднуватися у централізовану державу. Це влиття було обумовлено зростаючим товарним обігом в країні, посиленням торгових зв'язків. Все це поклало свій відбиток і на розвиток писемності.

Від цього часу лишилося чимало пам'яток писемності. Це різні акти економічного характеру, документи на земельні володіння, законодавчі акти, літописи і т. д. Крім того, знайдено чимало написів на посуді, грошах, камені і т. д.

На зміну уставу приходить півуставне письмо, яким можна було писати швидше. Воно дрібніше, ніж уставне, лінії менш правильні, порушується геометричний принцип, відстань між окремими літерами неоднакова. Значно більше зустрічається скорочення слів, виносних літер. Письмо має нахил праворуч.

Вчені-палеографи розрізняють окремі типи півустава. Так званий біглий півустав характерний більш ясно виявленим нахилом, злитністю окремих літер. Півустав, що переходить у скоропис, характерний тим, що в ньому є чимало елементів скорочень, багато літер написано злитно, чимало їх винесено над рядком.

Для півуставного письма характерні зміни в написанні окремих літер. Поширено скорочення слів. Крім скорочення голосних, пропуску окремих літер і винесення їх над рядком, можна відмітити й інші засоби – скорочення закінчень. Інколи слово скорочувалося до одної першої літери: д –замість двор; м – замість место і т. д. Під так званим тітлом писалися часто вживані слова, які скорочувалися (бг – бог, сн – син і т. д.).

Півуставне письмо було більш швидким, ніж уставне. Але і воно не давало можливості писати так швидко, як вимагали обставини.

Рукописних пам'яток цих часів дійшло до нас багато. Вони широко представлені у місцевих архівах і музеях. Читання цих матеріалів зв'язане з великими труднощами.

У скоропису XVI ст. з'являються такі характерні особливості в написанні окремих літер. В нерідко набуває форм чотирикутника або трикутника із закругленою верхівкою; е інколи пишеться так, як сучасне е; з нагадує сучасну цифру 3; своєрідним стає накреслення літери Л (права лінія значно коротша, а ліва довша і перекриває праву, створюючи над нею навіс); в літері п дві вертикальні лінії зверху накриті довгою горизонтальною, яка далеко виходить за межі своїх підпор; літера Ц інколи нагадує латинське г.

Найбільш складним є скоропис другої половини XVII ст. При першому погляді на такий текст створюється враження, що його взагалі не можна прочитати. Він вражає великою кількістю літер, написання яких зовсім відмінне від сучасного, важкими для читання поєднаннями сусідніх літер, багатьма виносними літерами і т. д.

Тому ознайомлення із скорописом другої половини XVII ст. вимагає старанного вивчення особливостей цього типу письма, а головне – практики у його читанні.

Скоропис другої половини XVII ст. позначається великою кількістю варіантів однієї і тієї ж літери. Пояснювалося це рядом обставин. По-перше, при швидкому писанні написання окремих літер змінювалося в залежності від того, після якої або перед якою іншою літерою вона знаходилась. По-друге, із значним поширенням писемності збільшилася кількість шкіл, в яких навчали людей канцелярської справи. У кожній такій школі були свої особливості письма і графіка написання окремих літер, що обумовлювало численні варіанти написання тексту.

Ці обставини породили ще одну особливість письма XVII ст. Окремі літери написанням стали дуже подібними одна на одну. Розрізнити їх можна лише у контексті слова, причому навіть досвідчені палеографи інколи по-різному читають окремі слова.

Особливо важкими для читання є виносні літери. Вони написані здебільшого настільки скорочено і нерозбірливо, що прочитати їх можна лише разом з усім словом.

Для літери А характерні два основних накреслення. Одне з них нагадує грецьку альфу, друге – сучасне рукописнеА. Літера Б теж має форму сучасного строчного і прописного Б або різних видозмін м'якого або твердого знаку. Подібні до сучасного їх написання літери Г, Н, С, О, X, З, Ф, Ш, Щ.

Другу групу становлять літери, написання яких відмінне від сучасного. В має форму чотирикутника або пізнішого В, розташованого горизонтально, спинкою донизу. Значно відрізняється від сучасного написання літери Д. Основу її складає трикутник. Дуже своєрідною є написання літери Ж, яке, хоч і нагадує у своїй основі сучасне накреслення, але робилося воно своєрідною комбінацією розчерків і натисків пером. Літера И, крім звичайного написання, має форми, подібні до ЬІ. Характерним є написання літери К, поширеним варіантом якої, особливо в комбінації з літерою С, є дві вертикальні риски. Накреслення літер Л і М подібне до сучасного, але лінії, що створюють ці літери, виходять над основним корпусом літери. До того ж літера Л інколи нагадує А. В написанні літери Р є форми, які нагадують незакінчену вгорі вісімку. Така ж графіка накреслення і літери У.

В написанні літери Т дуже своєрідним, як про це докладно буде сказано нижче, є написання виносного Т, яке нагадує цифру 7 без горизонтальної перекладинки.

Літера ЬІ в більшості своїх варіантів нагадує сучасну, але інколи набуває характеру хвилястої лінії. М'який знак в окремих випадках являє собою літеру 3 з підкресленням.

Багато різних варіантів, зовсім відмінних від сучасних, має літера Ю. Більшість з них нагадує сучасне прописне Е із збільшенням верхньої частини і нахилом ліворуч. Ще більш відмінним є написання літери Я. її можна поділити на кілька груп. Частина являла, собою щось подібне до поєднання літер А і Е, при якому над першою літерою написано верхню частину прописного Е. Другу групу становлять різні відміни літери юс, поєднання літер І та А.

Нарешті, є ряд літер, які зовсім відсутні в сучасному російському та українському алфавітах. До них відноситься ксі, яка мала дуже складне накреслення і читання якої здебільшого можливе лише у зв'язку з контекстом слова.

Не існує в сучасній мові і літери псі, накреслення якої мало порівняно незначні відмінності і у більшості випадків являло собою розщеплену чашу. Не існуючі зараз літери фіта і іжиця мали свої більш-менш сталі накреслення. Перша з них – це щось подібне до О, перекреслене лінією, друга нагадувала У.

Такі загальні риси графіки написання окремих літер у рядковому письмі.

Ще більш складним є читання виносних літер. Для скоропису XVII ст. можна виявити кілька літер, які виносилися над рядок особливо часто. Це М в кінці слова, що писалося у вигляді хвилястої лінії; Р – в середині слова – у вигляді хвилястої лінії з петлею праворуч; К – в середині слова – у вигляді двох коротеньких ліній; В здебільшого позначається колом; З– нагадує хвилясту дугу; С– інколи позначалося крапкою або комою.

Дуже поширюється в цей час злитне написання сусідніх літер – як рядкових, так і виносних. Складність графічного зображення не дає можливості давати докладні описи цих поєднань.

Для рукописів XVII ст. характерне вживання різних розділових знаків. Як і раніше, вживалися кома, крапка, крапка з комою, знак оклику й ін.

Стандартизація літер і стилю письма приводить до того, що у кінці XVIII – початку XIX ст. у скорописі виділяються два види письма – академічне й канцелярське. Канцелярське було прискореним, мало нахил, округлі літери і натиск. Характерними в цей час стали розділові знаки та особливості орфографії.

Розвиток графіки російського письма XVIII ст. безпосередньо зв'язаний із загальним розвитком економіки та культури країни.

Важливою подією була поява ряду рукописних азбук. У кінці XVII ст. був надрукований буквар Каріона Істоміна. В ньому вміщено багато варіантів накреслень різних літер слов'янського, а також інших – грецького, латинського і польського – алфавітів. Під великими орнаментованими літерами вміщено зображення різних предметів, назви яких починаються з цієї літери, а також вірші з словами, що також починаються з цієї літери.

Буквар Істоміна, як і інші букварі, мав бути підручником для навчання письму, а це значно вплинуло на дальший розвиток графіки письма. З появою і поширенням букварів написання окремих літер більш стабілізувалося і стало однотипним.

Величезне значення в дальшому розвитку скоропису мала поява,, громадянського шрифту”. В 1710 р. Петру І було подано азбуку із зображенням старих і нових слов'янських літер, як рукописних, так і друкованих. Він закреслив усі, важкі для написання старослов'янські церковні накреслення і залишив лише прості за своєю графікою накреслення громадянського шрифту. Цими літерами і було наказано надалі друкувати всі книжки; для церковних книжок зберігся церковно-слов'янський шрифт. Старе позначення цифр церковно-слов'янськими літерами, складне і незручне, було замінене арабськими цифрами.