Поняття про дипломатику

Дипломатика становить спеціальну частину загального історичного джерелознавства, що вивчає акти з юридичним, нормативним змістом.

Дипломатика – (фр., гр. – письмо, документ) вивчає походження, форму, внутрішню побудову і зміст документальних джерел, які відносяться до рабовласницької та феодальної епохи. Спеціальна історична наука – дипломатика має своїм завданням критично перевірити вірогідність актів і за допомогою дипломатичного аналізу виявити підроблені або фальсифіковані акти, які непридатні для відтворення історичного процесу, усунути недостовірність, вигаданість фактів або подій, викладених у таких актах.

Під дипломом в період античності вважався документ, написаний на двох навощених дощечках загостреною металевою паличкою – стилем. Вони виконували роль різноманітних посвідчень. У середні віки терміном „диплом” називали деякі різновидності жалуваних грамот, а в епоху Відродження – всі публічно-правові акти. Французький еллініст Бюде (1467–1540) вважав поняття „диплом” і „документ” синонімами.

Документами в історичному джерелознавстві називаються майже всі писані історичні джерела. Акт – лише частина документа, що має нормативний зміст. Отже, якщо дипломатика вивчає своїми, їй властивими методами акти, то дипломатичне вивчення інших різновидностей документів неможливе. Так, наприклад, не підлягають дипломатичному вивченню документи розповідного типу – літописи, хроніки, мемуари, хронографи, щоденники і т. д.

Об'єктом дипломатики є давні правові акти як специфічне історичне джерело, сфера їх створення та побутування, а предметом – обставини та чинники народження документів, закономірності їхньої еволюції, методика й методологія їх вивчення.

Практична дипломатика з'ясовує процеси створення, поширення та функціонування документа, а саме технологію виготовлення та матеріальну основу і конструкцію, складові змісту, способи розповсюдження тощо. Теоретична дипломатика узагальнює зібраний емпіричний матеріал для виявлення традицій складання актів, тенденцій їхнього розвитку, їхніх загальних і специфічних рис залежно від змісту, походження, часу і місцевості написання, а також напрацьовує методологію й методику їх аналізу.

Важливим теоретичним, науково-методичним питанням дипломатики є її зв'язки із іншими спорідненими, суміжними галузями знань. Вона тісно пов'язана з історичним документознавством, текстологією, історією державних установ, діловодством, правом, кодикологією, джерелознавством, археографією, палеографією, сфрагістикою, філігранологією, оскільки виконує комплексну функцію дослідження внутрішньої і зовнішньої форми актів. Тож цілком закономірно, що всі ці згадані дисципліни існують у тісній взаємодії, адже вони мають спільний об'єкт дослідження (або його частину) – історичний документ (або ж у тому числі й історичний документ).

Формою існування дипломатики була експертиза середньовічного документа на предмет з'ясування його автентичності. Теоретичне узагальнення питань практичної дипломатики, синтез знань про документ певного типу, періоду, місця народження, походження тощо склалося вже пізніше – як відгук на необхідність логічно і концептуально вибудувати систему знань про акти, види правових документів. Одночасно з виокремленням дипломатики у самостійну галузь знань визначаються і її методи, взаємовідносини зі спорідненими джерелознавчими науками.