Основні види джерел історичного дослідження

Існує 6 основних видів історичних джерел: речові, прикладні, етнографічні, лінгвістичні, усні та писані.

1) Серед речових джерел або пам’яток матеріальної культури особливе значення мають пам’ятки археологічні, вивчення і дослідження яких може дати історикам новий, важливий матеріал.

Це стосується не лише історії первісного суспільства, для якої археологічні пам’ятки становлять головний і вирішальний вид джерел, а й більш пізніх епох.

Різні ритуальні, господарські й побутові речі, що відносяться до речових пам’яток, дають важливий матеріал для вивчення економічного, політичного і культурного розвитку, економічних і культурних зв’язків населення України з народами інших країн.

Вивчення архітектурних пам’яток також дає історикам можливість говорити про великі культурно-історичні явища.

2) З речовими джерелами тісно пов’язані прикладні (написи на каменях чи інших матеріалах, твори прикладного мистецтва).

3) Джерела етнографічні мають велике значення для розуміння соціальних і культурних відносин в минулому. До цієї категорії історичних джерел можна віднести пережитки, які є у виробництві, побуті, праві, моралі, установах суспільства. Значна кількість цих пережитків відображається у народних сказаннях, піснях, прислів’ях, тобто у т. зв. фольклорному матеріалі.

Завданням дослідника, який використовує цю групу джерел є перевірка вірогідності існування пережитків у минулому як історичного факту.

Для цього слід розкласти факти, зафіксовані у різних джерелах в генетичний ряд. Сума фактів у такому генетичному ряді має зростати у міру віддалення від сучасності вглиб історії. Констатуючи це явище, дослідник має право зробити висновок, що помічений ним факт є пережитком того явища, яке існувало колись у повному своєму вигляді.

4) Під лінгвістичними джерелами ми розуміємо слова і словосполучення, які змінювалися в процесі історії і відбили соціально-економічний, політичний і культурний розвиток народу. Розкриваючи історичний зміст слів і словосполучень, наука, з одного боку спирається на загальноісторичні дані, а з другого – дістає додатковий матеріал для вивчення історії. Для вивчення слів і словосполучень, що змінилися в процесі історії, треба користуватися різноманітними відомостями: історією народу, матеріалами з історії виробництва, даними географії, іноземними мовами та іншим. З лінгвістичних джерел на першому місці стоїть топоніміка (т. зв. „мова землі”).

5) Усні джерела. Усна традиція в тій чи іншій формі в певний момент могла бути записана. До історика усна традиція потрапляє безпосередньо з усної мови народу або у вигляді кимсь зробленого запису.

Усна словесність (розповідь, билини, пісні, прислів’я, інше) є найдавнішою формою передачі історичних відомостей про події пережиті сучасниками й свідками цих подій. При усній передачі окремі подробиці гинуть або перекручуються, оскільки лише найважливіше й істотне можна запам’ятати. Пісні часто змінюються самими співаками і таким чином виникають нові варіанти. Записана усна традиція, усна передача зберігає риси часу їх запису.

6) Історична наука спирається, головним чином, на писані джерела, які мають великі переваги порівняно з іншими видами пам’яток. Саме їх вивченням і займається джерелознавство.

На ранньому етапі історії з’являються розповіді про окремі події і певних героїв. Початковою формою історичного оповідання були літописи, а пізніше хронографи. З XVI – XVII ст. дедалі більше місце починають займати джерела, що складаються з документації численних державних установ, статистичних матеріалів, документів приватного походження – різні листи, спогади, а також матеріалів преси та інше.

Писемні джерела різних історичних періодів класифікуються за окремими групами і категоріями, за різними характерними для них ознаками.

Писемні джерела поділяються на: 1) актові матеріали, 2) оповідні.

Актові матеріали, історичні акти – це різноманітні офіційні документи. Оповідні – літературні пам’ятки (літописи, хроніки, записки, мемуари, публіцистика, політичні твори тощо), – є лише опосередкованим відбиттям історичних подій, фактів, дат.