Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Григоріанський календар




Хоча юліанський календар на той час був найдосконалішим із усіх відомих в історії людства календарів, проте він не був абсолютно точним. Прийнята у ньому тривалість року 365 діб і 6 годин була несумірною із природнім тропічним роком, який насправді триває 365 діб 5 годин 48 хвилин і 46 секунд, тобто на 0,0078 доби, або на 11 хвилин і 14 секунд перевищує природній рік. Ця різниця, накопичуючись; щорічно, приводить до помилки в одну добу через 128 років, а через 384 роки – помилка вже становить 3 доби, через 1280 років – 10 діб.

За час користування Юліанським календарем накопичилася досить суттєва різниця між тропічним роком і роком за цим календарем. Так, за часів Юлія Цезаря весняне рівнодення припадало на 24 березня, а у 325 році, коли Нікейський собор постановив вважати Юліанський календар обов'язковим для всіх християн, воно вже приходилось на 21 березня. Собор, помилково вважаючи юліанський календар абсолютно точним, вирішив вважати весняне рівнодення 21 березня ,,на вічні часи”.

Християнській церкві це було потрібно для встановлення часу святкування одного із найголовніших її свят – Пасхи. Пасха – це дуже давнє свято, яким різні народи у глибоку давнину відзначали прихід весни, пробудження природи, початок сільськогосподарських робіт. У християнську релігію свято Пасхи перейшло від євреїв.

Згідно з церковними правилами Пасха святкується за місячно-сонячним календарем у першу неділю після першої весняної місячної повні. Така повня могла наступити лише після дня весняного рівнодення – 21 березня за юліанським календарем, і розміщуватися у проміжку між 21 березня, і 18 квітня. Виходячи з цього, християнська церква і затвердила так звані ,,пасхальні межі”: 22 березня – 25 квітня, тобто рамки у системі юліанського календаря, за які не може виходити день Пасхи. Якщо ж повня траплялася між 10 і 21березня, то згідно з церковними правилами вона не вважалася весняною і Пасха святкується лише через місяць, після наступної повні.

Але затверджені Нікейським собором правила визначення Пасхи незабаром почали не відповідати юліанському календарю. У зв'язку із неточністю календаря момент дійсної весняної рівності дня і ночі припинив збігатись із календарним, поступово зміщуючись на більш ранні числа: спочатку на 20 березня, а потім на 19, 18, 17, 16 і т.д. У кінці XVI століття помилка вже складала 10 діб і весняне рівнодення приходилось на 11 березня. Таким чином, свято Пасхи відсувалося на літо і це порушення постанови Нікейського собору викликало особливу тривогу служителів церкви.

Проблема ускладнювалась ще й тим, що за євангеліями християнську Пасху слід святкувати через декілька діб після єврейської Пасхи. Але день єврейської Пасхи –15 нісана, може припадати на вівторок, четвер, суботу або неділю. Отже, найбільший інтервал між єврейською та християнською Пасхою не повинен перевищувати сім діб. Але у зв'язку з неточністю юліанського календаря дата християнської Пасхи іноді припадала через 30-35 діб після єврейської.

Проблеми, які виникали у зв'язку із користуванням юліанським календарем, знову поставили на порядок денний питання про чергову календарну реформу. Як видно із вищевикладеного, необхідність у реформі була чисто релігійною. У світське життя юліанська система відліку часу не вносила якихось порушень. Простим трударям-землеробам, які починали свої весняні польові роботи, було зовсім байдуже, що за 128 років весна починалася на одну добу пізніше, ніж показував календар. Правила визначення Пасхи простому народу не були відомі, цим займалися церковні сановники, тому йому були незрозумілими і мотиви вимог реформи календаря.

Реформа календаря була здійснена католицькою церквою. У 1581 р. указом ії глави – папи Григорія XIII була створена спеціальна комісія із астрономів і церковників, яка розглянула і схвалила принцип реформи календаря, запропонований ще у 1576 р італійським лікарем, астрономом і математиком, викладачем Перуджійського університету Алоізієм Ліліо (1520–1576 рр.) Реформа повинна була розв'язати два основні завдання по-перше, ліквідувати накопичену різницю у 10 діб між календарним І тропічним роками І таким чином повернути день весняного рівнодення на 21 березня, по-друге, максимально наблизити календарний рік до тропічного, щоб у майбутньому різниця між ними не була б відчутною.

1-го березня 1582 р папа Григорій XIII видав спеціальний декрет, згідно з яким католики були зобов'язані після четверга 4 жовтня цього року наступним днем вважати п'ятницю але не 5, а 15 жовтня. Внаслідок цього відразу була виправлена помилка, що накопичилася з часу Нікейського собору, і весняне рівнодення 1583 р. знову перейшло на 21 березня А щоб запобігти у майбутньому повторення помилки, було вирішено скоротити кількість високосних років За юліанським календарем за 400 років було 100 високосних років, а віднині їх кількість скорочувалась до 97. За пропозицією Алоізія Ліліо із числа високосних вилучались роки юліанського календаря, якими закінчувалися століття і число сотень у яких не ділиться на 4.

Отже, якщо у юліанському календарі високосними були всі столітні роки 1600, 1700, 1800, 1900, 2000, 2100, 2200 і т д , оскільки кожне із цих чисел ділиться на 4 без остачі, то у григоріанському календарі високосними є лише 1600, 2000, 2400, 2800 і т. д. Роки ж 1700, 1800 1900,2100 2200, 2300 і т. д. у цьому календарі будуть простими, тому що числа 17, 18, 19, 21, 22, 23 на 4 не діляться.

Проте спочатку доля і цього календаря не була легкою. Незважаючи на очевидні переваги, супротивників новий календар мав багато. Православна, протестантська і англіканська церкви, посилаючись на церковні догмати і богословські тлумачення, проголосили григоріанський календар суперечливим вченню апостолів. Спочатку календар було введено лише у тих державах, де більшість населення було католицьким: Італії, Іспанії, Португалії, Франції, Польщі, Люксембурзі, Голландії, Бельгії, Австрії, Швейцарії, Угорщині, а також у католицьких землях Німеччини і Данії.

І лише на кінець XVIII ст. ,,новий стиль” запровадили всі католицькі і протестантські країни. У тих державах, де панувала християнська православна церква, ще тривалий час користувались юліанським календарем, хоча ще у 1583 р. на Константинопольському соборі цієї церкви визнали його неточність. Основним запереченням проти григоріанського календаря було те, що у ньому трапляються роки, коли збігаються християнська і єврейська Пасхи. Григоріанський календар у найбільших православних країнах було введено аж у ХХ ст., у т. ч. – у Болгарії у 1916 р., у Росії – 1918 р., у Сербії – 1919 р., у Румунії –1919 р., у Греції – 1924 р. У ХІХ–ХХ ст. цей календар прийняли і ряд великих азіатських країн, у т. ч. мусульманські. У наш час григоріанський календар вважається міжнародним. У залежності від того, коли у якій державі була проведена реформа, у рік введення григоріанського календаря добавляється різна кількість діб. Так, у період з 1582 р. до 1700 р. різниця між старим і новим стилями складала 10 діб, з 29 лютого 1700 р. вона збільшилась до 11 діб, з 29 лютого 1800 р. – до 12 діб, з 29 лютого 1900 р. – до 13 діб. Так як 2000 р. буде високосним і за юліанським і за григоріанським календарями, то різниця у 13 діб збережеться до 29 лютого 2100 р. і лише після цього вона збільшиться ще на одну добу і буде становити 14 діб.

 







Дата добавления: 2014-12-06; просмотров: 1420. Нарушение авторских прав


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2020 год . (0.002 сек.) русская версия | украинская версия